10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Коробов С.О.
Суддя-доповідач:Шидловський В.Б.
іменем України
"22" грудня 2016 р. Справа № 570/1791/16-а
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Шидловського В.Б.
суддів: Мацького Є.М.
Капустинського М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на постанову Рівненського районного суду Рівненської області від "03" листопада 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити призначення пенсії ,
Позивач - ОСОБА_3 - звернулася до Рівненського районного суду з позовом, у якому просила визнати неправомірним рішення Управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області про відмову у призначенні їй пенсії за вислугою років згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", зобов'язавши провести обчислення ОСОБА_3 пенсії за вислугою років у відповідності до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" з 15.03.2016 року, виходячи з розміру пенсії 88 відсотків від суми щомісячного заробітку.
Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 03 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано неправомірним рішення Управління Пенсійного Фонду України в Рівненському районі Рівненської області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_3 за вислугою років згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру".
Зобов'язано Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області здійснити призначення ОСОБА_3 пенсії за вислугою років згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" з 15 березня 2016 року, виходячи з розміру пенсії 88% від суми щомісячного заробітку.
Присуджено з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят однієї) гривні 20 коп.
Не погоджуючись з таким рішенням, Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 15.03.2016 року звернулася до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», зокрема 88 відсотків суми місячної чинної заробітної плати. Листом від 21.03.2016 року за № 1811/02 відповідачем було відмовлено в призначенні пенсії позивачу.
З оглянутої судом копії трудової книжки БТ-І на ім'я ОСОБА_3 вбачається, що в період з 01.09.1984 року по 29.06.1987 року ОСОБА_3 навчалася в Чернігівському юридичному технікумі та отримала освіту за спеціальністю «Правознавство та облік в системі соціального забезпечення» та здобула кваліфікацію юриста і половина строку навчання складає 01 рік 04 місяця 29 днів.
Також з 01.09.1996 року по 30.06.2001 року вона навчалася у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника та отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста і половина строку навчання складає 02 роки 04 місяці 29 днів.
Із 21.07.1987 року по 04.03.1992 року працювала на посаді інспектора відділу ЗАГС Івано-Франківського міськвиконкому, що складає 04 роки 07 місяців 13 днів.
Свою професійну діяльність в органах прокуратури розпочала 12.02.2002 року і станом на день звернення до Відповідача стаж роботи в органах прокуратури складає 14 років 00 місяців 19 днів.
Даючи оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції дійшов висновку що позов обґрунтований та підлягає до задоволення, з тих підстав, що стаж роботи, який давав ОСОБА_3 право на призначення пенсії згідно Закону України "Про прокуратуру" становить 22 роки 6 місяців.
Не погодившись з таким висновком суду, Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України оскаржило рішення суду першої інстанції. Вказуючи, на той факт, що не всі періоди, зазначені у позовних вимогах ОСОБА_3 зараховуються до стажу роботи, який дає право на пільгову пенсію, зокрема, період навчання в Чернігівському юридичному технікумі та Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника. Також пенсійний орган не погоджується з зарахуванням до стажу періоду роботи на посаді інспектора відділу ЗАГС, оскільки позивач обіймала таку посаду без вищої юридичної освіти, а тому підстав для врахування такого часу служби до вислуги років неможливо.
Колегія суддів, проаналізувавши норми чинного на час спірних правовідносин законодавства вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом до ч. 1 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ прокурори і слідчі зі стажем роботи з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року, що складає не менше як 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.
Згідно з частиною п'ятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
За нормативного та цільового підходу до розуміння зазначених норм право на пенсійне забезпечення за вислугу років мають громадяни України, які поряд з іншими підставами здобули і мають вищу юридичну освіту, пропрацювали на посадах прокурорів і слідчих встановлений для цього законом час або виконували роботу, співмірну з роботою на прокурорських посадах, чи займалися діяльністю, необхідною для того, щоб обійняти посаду прокурора чи слідчого, зокрема, навчалися у вищому юридичному навчальному закладі і здобули освіту, що за рівнем відповідає вищій юридичній освіті.
Поняття про те, що таке освіта, які її стандарти, структура, система, форми та рівні, які навчальні заклади за якими ознаками відносяться до вищих освітніх закладів дається в актах законодавства, що регулюють відносини у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.
Зокрема, станом на 1 вересня 1984 року, тобто на початок навчання ОСОБА_3 в Технікумі й до червня 1987 року, за чинним на той час Законом Української РСР від 28 червня 1974 року № 2778-VIII «Про народну освіту» (далі - Закон № 2778-VIII) технікуми відносилися до середніх спеціальних навчальних закладів (стаття 49 цього Закону), а отримана в них освіта - до середньої спеціальної (стаття 51). Відповідно до статті 54 цього Закону особам, які закінчили середні спеціальні навчальні заклади, присвоювалася кваліфікація відповідно до здобутої спеціальності.
Згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР від 4 червня 1991 року № 1144-XII «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про освіту» з 26 червня 1991 року Закон № 2778-VIII втратив чинність.
За статтею 34 Закону № 1060-XII (у редакції на день набрання чинності) до вищих навчальних закладів відносилися технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. За статтею 36 цього Закону випускникам вищих навчальних закладів присвоювалася кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначалася такими рівнями: молодший спеціаліст - забезпечували технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня.
У частині першій статті 42 Закону № 1060-XII (у редакції, чинній на час доповнення Закону № 1789-XII статтею 501 зі змінами, внесеними у цю статтю Законом № 2663-ІІІ) встановлено, що вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей.
Згідно з частинами першою-третьою статті 43 цього Закону вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет. Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.
За статтею 6 Закону України від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ «Про вищу освіту» до структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні. До освітніх рівнів віднесено неповну вищу освіту, базову вищу освіту та повну вищу освіту, до освітньо-кваліфікаційних рівнів - молодший спеціаліст, бакалавр та спеціаліст, магістр.
Аналіз наведених норм права з урахуванням ретроспективного правового регулювання відносин в галузі освіти та системного і логічного з'ясування змісту цих норм дає підстави вважати, що навчання в такому закладі освіти, як технікум, який у певному часовому вимірі відносився до середніх спеціальних закладів, а здобута в ньому освіта відповідала освітньому рівню цього закладу, а потім на підставі закону став відноситися до вищих закладів освіти, не зазнаючи при цьому змін щодо змісту, обсягу і рівня освіти та фаховості підготовки громадян, які в ньому навчалися, не можна прирівнювати до навчання у вищому навчальному закладі, а здобуті в ньому знання і спеціальність вважають такими, що відповідають вищій освіті.
Ужите в частині п'ятій статті 501 Закону № 1789-XII словосполучення «навчання у вищих юридичних навчальних закладах» слід розуміти як цілеспрямовану пізнавальну діяльність людини з отримання знань, умінь та навичок у таких закладах вищої освіти, які спроможні їх надати. За змістом, обсягом та рівнем набуті знання та фахова підготовка мають відповідати поняттю «вища освіта», зокрема й поняттю «вища юридична освіта», за якої громадянин може обійняти посаду прокурора і слідчого або посаду державного службовця, для зайняття якої вимагається така освіта. При цьому має враховуватися тільки час навчання, затрачений на здобуття вищої юридичної освіти, за наявності якої громадянин може (міг) обійняти прокурорську посаду чи посаду слідчого прокуратури.
Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 навчалася в Чернігівському юридичному технікумі у період з 01.09.1984 року по 29.06.1987 року. З 21.07.1987 року по 04.03.1992 року працювала на посаді інспектора відділу ЗАГС Івано-Франківського міськвиконкому. З 01.09.1996 року по 30.06.2001 року навчалася у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника.
Отже, виходячи зі змісту фактичних обставин справи та зумовленого ними оспореного правозастосування, колегія суддів дійшла такого правового висновку, який дозволяє не погодитись з рішенням суду першої інстанції щодо наявності достатнього стажу вислуги років для призначення пенсії ОСОБА_3
У розумінні частини п'ятої статті 50-1 Закону № 1789-XII до стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, належить зараховувати половину строку навчання в тих вищих юридичних навчальних закладах, які за змістом, обсягом та рівнем знань забезпечують надання вищої освіти. Навчання в юридичному технікумі не відноситься до такого процесу отримання знань, позаяк цей заклад не забезпечує надання знань та фахової підготовки, що відповідає рівню вищої юридичної освіти.
Щодо питання часу роботи ОСОБА_3 на посаді інспектора відділу ЗАГС Івано-Франківського міськвиконкому, колегія суддів зазначає, що зайняття посад у підрозділах органів реєстрації актів цивільного стану не може зараховуватися як стаж роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, що дає право на пенсію за вислугу років для прокурорів і слідчих прокуратури, позаяк на час роботи на цих посадах ОСОБА_3 не мала відповідної освіти.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (який був чинним на час виникнення спірних відносин) державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні повноваження. Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
За пунктом 2.5 Довідника типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, який регламентує кваліфікаційні вимоги щодо певних категорій і посад державних службовців, затвердженого наказом Головного управління Державної служби України від 1 вересня 1999 року № 65 , державний службовець повинен мати, як правило, повну вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень - спеціаліст, магістр за спеціальностями галузі "Державне управління" або іншими, професійно орієнтованими для державної служби, з додатковим підвищенням кваліфікації за професійними програмами вказаної галузі), а на посадах керівників структурних підрозділів та їх заступників - обов'язково повну вищу освіту.
Тобто, час роботи на цій посаді у період з 21.07.1987 року по 04.03.1992 року, не може зараховуватись як робота на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, що, у свою чергу, не дає права віднести час такої роботи до стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років для прокурорів і слідчих прокуратури.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у справі №554/18751/14-а від 25.05.2016 року.
Також одним із доводів апеляційної скарги є те, що вимоги позивача щодо обчислення його стажу в розмірі 88 відсотків від сум заробітної плати є безпідставні, оскільки ґрунтуються на нормах Закону, який втратив чинність ще 01.10.2011 року та вказані положення неодноразово змінювались та не визнавались неконституційними.
З огляду на положення Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 01.03.2016 р.) колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він повинен був прийняти рішення на підставі нормативно-правових актів, що діяли на час звернення позивача за перерахунком пенсії, а саме на 15.03.2016 року (а.с. 20).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що на теперішній час питання призначення пенсій працівникам прокуратури регулюється Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII, що діє з 15 липня 2015 року.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, до вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи застосовується той закон, під час чинності якого вони здійснюються.
Відповідно до ч.2 ст.86 Закону України "Про прокуратуру, пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Тобто, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що на час звернення позивача - ОСОБА_3 до УПФУ в Рівненському районі позивач мала право на обчислення пенсії в розмірі 88 відсотків від суми щомісячного заробітку.
Також у апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що 15.10.2015 року Конституційний Суд України у формі усного слухання розпочав розгляд справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3, абзацу четвертого, першого речення абзацу шостого ч. 5 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" у взаємозв'язку з положеннями пп. 5 п. 2, п. 17 Розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIIІ та положень п.5 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIIІ (норми стосуються скасування положень про призначення довічного грошового забезпечення суддям у відставці). Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про визнанням такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) вищезазначені положення. У зв'язку з цим пенсійний орган у прохальній частині апеляційної скарги заявляє клопотання про постановлення ухвали про звернення Житомирського апеляційного адміністративного суду до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень пункту 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення " від 02.03.2015 року № 213-VIIІ в частині скасування порядку призначення та перерахунку пенсії працівникам прокуратури та зупинення провадження по справі до вирішення питання за наслідками розгляду Верховним Судом України вказаного клопотання.
Вирішуючи вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 156 КАС України визначено підстави та строки для обов'язкового зупинення провадження у справі та для випадків, коли суд має право зупинити провадження у справі, строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.156 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі наявності причин за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - до терміну, встановленого судом.
Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.
З аналізу вищезазначених норми вбачається, що суд при невизначеності в питанні відповідності Конституції України застосованого закону або закону, який підлягає застосуванню в конкретній справі, зупиняє розгляд справи і звертається до Верховного Суду України.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 року № 9, таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає що вимога апелянта в цій частині є необгрунтованою.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо неправомірності призначення пенсії за вислугою років ОСОБА_3П та обчислення її стажу в розмірі 88% від сум заробітної плати.
Відповідно до п.4 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області задовольнити, постанову Рівненського районного суду Рівненської області від "03" листопада 2016 р. скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя В.Б. Шидловський
судді: Є.М. Мацький
М.М. Капустинський
Роздруковано та надіслано:р.л.п.
1- в справу:
2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1,35314
3- відповідачу/відповідачам: Управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області вул. Соборна, 195,м. Рівне,33001
- ,