Справа: № 826/8507/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
22 грудня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Дуденкові О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Університет державної фіскальної служби України, ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної фіскальної служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Університет державної фіскальної служби України, ОСОБА_3, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 20.05.2016 про внесення для голосування до Університету державної фіскальної служби України кандидатур, у частині внесення кандидатури ОСОБА_3.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року в задоволені позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Державної фіскальної служби України від 02.03.2016 №201 "Про організацію виборів Університету державної фіскальної служби України" було оголошено конкурс на заміщення вакантної посади ректора Університету державної фіскальної служби України, затверджено склад Комісії з проведення відбору претендентів на заміщення вакантної посади ректора Університету державної фіскальної служби України (далі - Комісія) та призначено вибори на 09.06.2016.
20.05.2016 Державна фіскальна служба України проінформувала, що 20.05.2016 відбулося засідання Комісії з проведення відбору претендентів на заміщення вакантної посади ректора Університету державної фіскальної служби України.
Згідно протоколу №1 засідання Комісії від 20.05.2016, для голосування вносяться наступні кандидатури: ОСОБА_4; ОСОБА_5; ОСОБА_6; ОСОБА_3; ОСОБА_2.
Позивач, не погоджуючись з тим, що кандидатом на заміщення вакантної посади ректора Університету державної фіскальної служби України було внесено ОСОБА_3, звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими.
Апеляційна інстанція погоджується з вказаним висновком суду, з огляду на наступне.
Як свідчать матеріали справи, 20.05.2016 року на засіданні Комісії було встановлено, що документи претендентом ОСОБА_3 подано власноруч, всі документи оформлені належним чином, наявність необхідного стажу науково-педагогічної діяльності підтверджується витягом з послужного списку та завіреними копіями довідок з Академії митної служби України та Київського національного торговельно-економічного університету. Інформація у поданих документах та з відкритих джерел щодо недотримання претендентом вимог Закону відсутня.
Також, було поставлено на голосування пропозицію щодо рекомендації внесення до Університету для голосування кандидатури претендента на посаду ректора - ОСОБА_3, як такого, що відповідає вимогам Закону, за результатами якого було вирішено внести до Університету кандидатуру ОСОБА_3 для голосування ("за" - 8, "проти" - 0, "утримались" - 0). Вказане рішення оформлене Протоколом №1 засідання Комісії від 20.05.2016 року.
Так, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Оспорюване рішення є актом індивідуальної дії, тобто цей акт стосуються конкретних осіб у сфері публічно-правових відносин та породжує конкретні адміністративно-правові відносини, обумовлені цим актом.
Обов'язковою ознакою правового акта індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень є створення ним юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення (постанова ВАС України від 04.11.2010 р.).
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.
Викладені висновки кореспондуються із нормами п. п. 1, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 17 КАС України.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
В постанові Верховного Суду України № 21-1115во10 від 10.04.2012 зазначено наступне: "суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням".
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 2-зп від 23.06.1997 в справі № 3/35-313 вказано, що "…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію."
В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2008 від 22.04.2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що рішення Державної фіскальної служби України від 20.05.2016 року про внесення для голосування до Університету державної фіскальної служби України кандидатур, у частині внесення кандидатури ОСОБА_3 не є юридично значеним для позивача, оскільки рішення в цій частині не порушує прав ОСОБА_2 на участь у конкурсі на заміщення вакантної посади ректора Університету державної фіскальної служби України та стосується виключно ОСОБА_3
Доводи апелянта про те, що подані ОСОБА_3 документи на заміщення вакантної посади ректора Університету державної фіскальної служби України не відповідають вимогам статті 42 Закону України «Про вищу освіту» та те, що у останнього відсутній необхідний 10-річний стаж роботи на посадах науково-педагогічних працівників повністю спростовуються матеріалами справи та встановленими судом першої інстанції обставинами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 23.12.2016.
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Степанюк А.Г.