Справа: № 752/11949/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Шкірай М.І. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
15 грудня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Дуденкові О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання та скасування розпорядження і зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду із позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просив: визнати незаконними дії Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_2 в перерахунку пенсії на підставі довідки Генеральної прокуратури України № 18-420 зп від 04.03.2016 року; зобов'язати Правобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 24 червня 2016 року перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії в розмірі та відсотках відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-Х11 від 05.11.1991 року (в редакції на час призначення і перерахунків) у розмірі 90 відсотків від розміру місячної заробітної плати відповідно до довідки Генеральної прокуратури України № 18-420 зп від 04.03.2016 року.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому звертає увагу на порушення судом норм матеріального права, вказуючи при цьому на невірне тлумачення положень Закону України «Про прокуратуру». Крім того, наголошує, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України пенсійного забезпечення» з 01.06.2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначають відповідно до, зокрема, Закону України «Про прокуратуру». Крім іншого, наголошує, що із набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року окрім, зокрема, ч. ч. 2, 4, 6, 11 ст. 50-1, у зв'язку з чим підстави для перерахунку пенсії відсутні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 1996 року перебуває на обліку в Правобережному об'єднаному Управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як пенсіонер за вислугою років згідно з Законом України «Про прокуратуру».
Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» № 91013 від 09.12.2015 р., затверджено нові схеми посадових окладів працівників бюджетної сфери, в т.ч. органів прокуратури, відповідно до яких відбулося підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
24.06.2016 р позивач звернувся до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києва з заявою про перерахунок пенсії.
З відповіді Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києва № 13279/05 від 30.06.2016 р. вбачається, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015р. №213 у разі неприйняття до 1 червня 2015р. закону щодо призначення всіх пенсій, в тому числі спеціальних, на загальних підставах, скасовуються норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно по ряду законів, в т.ч Закону України «Про прокуратуру». Отже, з 01.06.2015 р. пенсії в порядку та на умовах визначеними цими законами, не призначаються, раніш призначені пенсії не перераховуються.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 22 Конституції України, ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність дій Управління щодо відмови у перерахунку пенсії у розмірі 90% заробітної плати, оскільки положення закону, що регулюють питання призначення пенсії, до спірних правовідносин не застосовуються.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон) в редакції, яка, діяла на момент призначення Позивачу пенсії, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Так, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011 року, внесено зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права: «Прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. (...) Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії».
Таким чином, з 01.10.2011 року положення ч. 1 ст. 50-1 Закону щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті.
Разом з тим підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам регулюють ч.ч. 13, 18 ст. 50-1 Закону, положення яких щодо перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» змін не зазнали (змінилася лише нумерація частин цієї статті).
Так, відповідно до ч. 13 ст. 50-1 Закону обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Приписи ч. 18 ст. 50-1 Закону визначали, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Починаючи з 01.01.2015 року вказану норму викладено у новій редакції, відповідно до якої умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
15.07.2015 року набрав чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, відповідно до пп. 1 п. 3 розділу XII «Прикінцеві положення» якого норми Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, які регулювали, зокрема, питання перерахунку пенсії, втратили чинність.
Пенсійне забезпечення працівників прокуратури на момент виникнення спірних правовідносин регулюється правилами ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII.
Згідно ч. ч. 13, 20 ст. 86 вказаного Закону пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами. Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, станом на момент призначення Позивачу пенсії законодавством було встановлено право осіб, яким призначена пенсія згідно Закону України «Про прокуратуру», на її перерахунок у разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
Разом із тим, на момент звернення позивача до Управління за перерахунком пенсії питання такого перерахунку чинним законодавством не врегульовано, водночас передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури повинні бути визначені Кабінетом Міністрів України.
При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що Кабінетом Міністрів України на виконання вимог статті 50-1 Закону України «Про державну службу» від 05.11.1991 року, а також ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року не були визначені умови та порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури. Разом з тим, на переконання судової колегії, відсутність затверджених Кабінетом Міністрів України порядку та умов перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не може бути підставою для відмови у такому перерахунку.
Крім того, такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постановах від 10.12.2013 року у справі № 21-348а13 та від 17.12.2013 року у справі № 21-445а13.
Крім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, враховуючи, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, та те, що 01.12.2015 року була збільшена заробітна плата зокрема, по посаді, на який працював позивач, що було підставою для перерахунку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у позивача правових підстав для перерахунку раніше призначеної пенсії.
За таких обставин колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а відтак внесені у подальшому зміни до ст. 50-1 Закону щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Посилання Апелянта на те, що з 01.01.2015 року частина 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» викладена в новій редакції, а з 01.06.2015 року пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань пенсійного забезпечення» скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, пенсії яким призначаються відповідно до, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» колегією суддів оцінюються критично, оскільки зі змісту наведеної норми випливає, що її положення поширюються виключно на правовідносини щодо призначення пенсії, а не щодо її перерахунку.
Аналогічну позицію підтримує Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 23.02.2016 року у справі № К/800/4502/16.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно з викладеного у рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 та від 20.03.2002 року №5-рп/2002 розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Щодо визначення суми судового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону судовий збір справляється за подання апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
З огляду на те, що предметом позову є визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання останнього вчинити дії, позовні вимоги є вимогами немайнового характеру.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, складала 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Положеннями ч. 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01.01.2016 року приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 року № 928-VIII встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1378,00 грн.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції становить 606,32 (1378 * 0,4 * 110%).
Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2016 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року - без змін.
Стягнути з Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві до Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у сумі 606 грн. (шістсот шість) 32 коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 20.12.2016.
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Степанюк А.Г.