Справа: № 810/1998/16 Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.
Іменем України
22 грудня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Мамчура Я.С.,
Бєлової Л.В.,
при секретарі: Вітковській К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Ед Марліс» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Приватне підприємство «Ед Марліс» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.01.2016 №0001702204 та №0001712204.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ «ВЕЙСЕС» та ТОВ «КОРЕКС ЛТД», оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, у грудні 2015 року посадовими особами Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ «ВЕЙСЕС» (ТОВ «АПТ «СКІФ») та ТОВ «КОРЕКС ЛТД» (ТОВ «ЕНТЕРПРВАЙС-ПЛЮС») за період з 01.07.2015 по 31.07.2015, за результатом якої складено Акт від 25.12.2015 №1747/22-4/32430824.
За результатами перевірки посадові особи контролюючого органу дійшли висновку про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2015 року на загальну суму 206360 грн. та завищення залишку від'ємного значення з ПДВ за липень 2015 року на суму 81767 грн.
На підставі вищеозначеного Акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.01.2016: №0001702204, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 309540 грн., №0001712204, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 81767 грн.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство «Ед Марліс» здійснює господарську діяльність з виробництва дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, з цією метою періодично здійснює придбання сировини - дощок з різних порід дерев.
У період, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «ВЕЙСЕС» та ТОВ «КОРЕКС ЛТД».
В ході судового розгляду справи, допитаний в якості свідка директор Приватного підприємства «Ед Марліс» Мартиненко Е.І. пояснив, що у липні 2015 року він особисто здійснював підбір деревини для виробництва на складах, що належать ПАТ «Київський деревообробний комбінат» та знаходяться за адресою: м. Київ, вул.Деревообробна, 5.
У липні 2015 року, після підбору товару директором ПП «Ед Марліс» Мартиненком Е.І., між позивачем (покупець) та ТОВ «ВЕЙСЕС» (продавець) було укладено договір поставки від 27.07.2015 №Д-27.07/15, згідно з яким продавець зобов'язувався передати у власність позивача товар, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товар (дошку дуба, товщиною 50 мм, вологістю 6-8 %).
У період з 28.07.2015 по 31.07.2015 позивач придбав у ТОВ «ВЕЙСЕС» 5 партій деревини на загальну суму 937101,88 грн., у тому числі ПДВ - 156183,65 грн.
Також, в аналогічний період, на підставі попередньої усної домовленості позивач та придбав у ТОВ «КОРЕС ЛТД» п'ять партій дошки дубу 2, 3 сорту, на загальну суму 791659,44 грн., у тому числі ПДВ - 131943,24 грн.
Фактичне виконання договірних зобов'язань за вказаними господарськими операціями підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами: договором, видатковими накладними, податковими накладними, оборотно-сальдовими відомостями та банківськими виписками.
Вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договору, контрагенти позивача мали Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Крім того, суд враховує, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.
Стосовно посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджували б факт транспортування або отримання транспортних послуг, колегія суддів зазначає наступне:
Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Дійсно, згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), - передаються Перевізнику.
Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних чи подорожніх листів може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, і не спростовує факту здійснення господарських операцій.
Поряд з цим, директор ПП «Ед Марліс» пояснив, що транспортування товару здійснювалось вантажним автомобілем марки «DAF», модель FA LF 45, реєстраційний номер АІ7754ЕС, що належить позивачу (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії САО № 964939). Оскільки автомобіль є його власністю перевезення він здійснював особисто, а тому в документальному оформленні перевезення не було потреби.
Стосовно посилань податкового органу на допущення контрагентами позивача порушення податкової дисципліни та/або неповноту відображення у бухгалтерському обліку спірних господарських операцій, колегія суддів звертає увагу на таке.
Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.
Вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема, на його контрагентів.
Більше того, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.
Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Враховуючи вищевикладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з ТОВ «ВЕЙСЕС» та ТОВ «КОРЕКС ЛТД», суду не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правочини між ТОВ «ВЕЙСЕС» та ТОВ «КОРЕКС ЛТД» були укладені з метою здійснення підприємницької діяльності, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, - без змін.
Стягнути з Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код отримувача (код ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві; код банку отримувача (МФО) - 820019; рахунок отримувача - 31211206781007; код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 6456 (шість тисяч чотириста п'ятдесят шість) гривень 57 копійок.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуюча:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 23 грудня 2016 року.
Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.
Судді: Бєлова Л.В.
Мамчур Я.С