Справа: № 823/836/16 Головуючий у 1-й інстанції: Коваленко В.І.,
Суддя-доповідач: Кобаль М.І.
Іменем України
21 грудня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Кобаля М.І.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.
при секретарі: Хмарській К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Христинівської районної державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_3 про скасування рішень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Христинівської районної державної адміністрації (далі - Відповідач) у якому просив (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області №60-к від 01.06.2016 року «Про звільнення ОСОБА_2»;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області №63-к від 06.06.2016 року «Про внесення змін до розпорядження від 01.06.2016 №60-к»;
- поновити ОСОБА_2 на посаді заступника голови Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області з 02.06.2016 року;
- стягнути з Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.06.2016 року по день поновлення на роботі;
- стягнути з Христинівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 10 000 грн.;
- допустити негайне виконання постанови суду щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника голови Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області з 02.06.2016 року та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши позивача, що прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 18.09.2015 ОСОБА_2 призначено на посаду заступника голови Христинівської районної державної адміністрації відповідно до розпорядження голови адміністрації Ковбасюка О. №97-к від 18.09.2015.
Розпорядженням Президента України №186/2016-рп від 29.04.2016 ОСОБА_3 призначено головою Христинівської районної державної адміністрації, яка 29.04.2016 приступила до виконання своїх повноважень.
Розпорядженням голови Христинівської районної державної адміністрації ОСОБА_3 №60-к від 01.06.2016, за погодженням з головою Черкаської обласної державної адміністрації, яке викладене в листі №01/01-47/3199 від 30.05.2016 (а.с.78), ОСОБА_2 звільнено з займаної посади.
Розпорядженням голови Христинівської районної державної адміністрації ОСОБА_3 №63-к від 06.06.2016 внесено зміни до розпорядження №60-к від 01.06.2016 щодо дати звільнення ОСОБА_2, а саме з 01.06.2016 на 06.06.2016.
Підставою для внесення таких змін став поданий позивачем листок непрацездатності серії АГХ №510339, який засвідчує непрацездатність останнього починаючи з 30.05.2016 по 04.06.2016 включно.
Не погоджуючись із вищезазначеними розпорядженнями та вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не порушено порядку звільнення позивача із займаної посади, а тому відсутні підстави для скасування оскаржених розпоряджень та поновлення позивача на займаній посаді.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів апеляційної інстанції, ОСОБА_2 перебував на посаді заступника голови Христинівської районної державної адміністрації відповідно до розпорядження голови адміністрації Ковбасюка О. №97-к від 18.09.2015.
29.04.2016 Президентом України призначено головою Христинівської районної державної адміністрації - ОСОБА_3
Розпорядженням голови Христинівської районної державної адміністрації ОСОБА_3 №60-к від 01.06.2016 (далі по тексту - оскаржуване розпорядження №1), ОСОБА_2, який перебував на посаді заступника голови Христинівської районної державної адміністрації, звільнено з займаної посади.
Як вбачається з оскаржуваного розпорядження № 1, під час його винесення ОСОБА_3 керувалась ч.3 ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 83 Закону України «Про державну службу», п.5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Також, розпорядженням голови Христинівської районної державної адміністрації ОСОБА_3 №63-к від 06.06.2016 (далі по тексту - оскаржуване розпорядження №2), внесено зміни до розпорядження №60-к від 01.06.2016 щодо дати звільнення ОСОБА_2, яку змінено з 01.06.2016 на 06.06.2016.
Підставою для внесення змін в оскаржуване розпорядження № 1, стало перебування ОСОБА_2 на лікарняному в період звільнення.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що починаючи з 30.05.2016 по 04.06.2016 включно, ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності серії АГХ №510339, який міститься в матеріалах справи (а.с.14).
Таким чином, ОСОБА_2 був звільнений з займаної посади, відповідно до оскаржуваного розпорядження №1, в період тимчасової непрацездатності останнього.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із частинами 1 і 2 ст. 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 № 586-XIV місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій.
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.
Відповідно ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», перший заступник та заступники голів місцевих державних адміністрацій виконують обов'язки, визначені головами відповідних державних адміністрацій, і несуть персональну відповідальність за стан справ на дорученій їм ділянці роботи.
Перший заступник та заступники голови обласної, районної державної адміністрації призначаються на посаду головою відповідно обласної, районної державної адміністрації за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Перші заступники та заступники голів місцевих державних адміністрацій заявляють про припинення своїх повноважень новопризначеним головам місцевих державних адміністрацій у день їх призначення.
Тобто, відповідно до вищезазначених положень Закону, заступник голови місцевої державної адміністрації заявляє про припинення своїх повноважень перед новопризначеним головою адміністрації в день його призначення. Крім того, цим Законом встановлено граничний термін перебування заступника голови місцевої державної адміністрації на займаній посаді.
Між тим, всупереч вимогам ч. 3 ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», протягом місяця з дня призначення нового голови Христинівської районної державної адміністрації ОСОБА_2 не заявив про припинення своїх повноважень.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку підлягає застосуванню Закон України «Про місцеві державні адміністрації», оскільки він є спеціальним по відношенню до положень ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України та не містить спеціальних вимог чи заборон звільнення заступника голови адміністрації у період тимчасової непрацездатності, оскільки таке звільнення відбувається у зв'язку із припиненням повноважень, виходячи з наступного.
Як вже було зазначено, оскаржуване розпорядження № 1 винесено ОСОБА_3 відповідно до ч.3 ст. 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 83 Закону України «Про державну службу», п.5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Частиною 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державна служба припиняється:
1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);
2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);
3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);
4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону);
5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);
6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);
7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;
8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".
Відповідно до ч. 2 ст. 83 Закону України «Про державну службу» зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.
Разом з тим, в оскаржуваному розпорядженні №1 відповідачем не зазначено, яке саме положення застосовано до позивача відповідно до ст. 83 Закону України «Про державну службу».
Правовими положеннями ст. 40 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - КзпПУ) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці;
3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;
10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:
1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;
11) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;
2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;
3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи;
4) перебування всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції" у прямому підпорядкуванні у близької особи;
5) припинення повноважень посадових осіб.
Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.
Розірвання договору у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Отже, беручи до уваги, що ОСОБА_2 було звільнено головою Христинівської районної державної адміністрації ОСОБА_3, зокрема, відповідно до п.5 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що посилання відповідача та висновки суду першої інстанції на обов'язковість застосування в даних правовідносинах спеціального Закону України «Про місцеві державні адміністрації» є не законним та не обґрунтованим.
Так, відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпПУ не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Відтак, трудове законодавство не тільки зазначає певний перелік підстав для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення права працівника від незаконного звільнення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що під час винесення відповідачем оскаржуваного розпорядження №2 про внесення змін до оскаржуваного розпорядження №1 щодо дати звільнення ОСОБА_2, яку змінено з 01.06.2016 на 06.06.2016, головою Христинівської районної державної адміністрації ОСОБА_3 порушено законні права та інтереси ОСОБА_2, оскільки зазначена зміна дати не передбачена жодними законодавчими нормами України.
Крім того, голова Христинівської районної державної адміністрації ОСОБА_3 не була позбавлена права, в межах своїх повноважень встановлених Закону України «Про місцеві державні адміністрації», скасувати оскаржуване розпорядження №60-к від 01.06.2016 про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади та винеси нове відповідно до норм чинного законодавства.
Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_2, яка міститься в матеріалах справи, змін щодо дати звільнення апелянта відповідачем не внесено, що в свою чергу не відповідає правовим положенням чинного законодавства (а.с.10).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що під час звільнення позивача відповідачем було порушено процедуру звільнення, а саме: звільнено останнього в період тимчасової непрацездатності, що протирічить діючому законодавству України, а тому розпорядження голови Христинівської районної державної адміністрації ОСОБА_3 №60-к від 01.06.2016 та розпорядження голови Христинівської районної державної адміністрації ОСОБА_3 №63-к від 06.06.2016 є протиправними та підлягають скасуванню.
В даному випадку, відповідач повинен був дочекатись закінчення перебування позивача на лікарняному та виходу його на роботу, а потім прийняти відповідне рішення, як того вимагає спеціальний закон.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2014 у справі №21-212а14 та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2015 К/800/17788/15.
Відповідно до ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до ч. 5 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правовими положеннями ч.1 ст. 8 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Отже, з огляду на те, що колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що позивача було протиправно звільнено з займаної посади, підлягає задоволенню позовна вимога про поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника голови Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області починаючи з 02.06.2016 року.
Оскільки судом апеляційної інстанції визнано протиправними оскаржуване розпорядження № 2, то днем звільнення ОСОБА_2 є 01.06.2016.
Відповідно до довідки №48 від 30.08.2016, яка видана Христинівською районною державною адміністрацією Черкаської області, про заробітну плату ОСОБА_2, на момент звільнення апелянта заробітна плата за останні два місяці (повний місяць роботи) становила, зокрема, за березень 2016 - 4613,10 грн., за квітень 2016 - 5815,55 грн. (а.с.89).
Відповідно до пп.1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України, від 08.02.1995, № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В даному випадку, час вимушеного прогулу позивача складає - 141 робочий день за період з 02.06.2016 (наступний день після звільнення) по 21.12.2016 (поновлення на роботі) включно.
Середньоденна (годинна) заробітна плата позивача складає - 248,30 грн., а саме:
1)4613,10 грн. + 5815,55 грн.=10 428,65 грн. заробітна плата за останні повністю відпрацьовані два місяці роботи (березень, квітень);
2)10 428,65 грн. : 42 робочих дня (березень, квітень) = 248,30 грн. середньоденна (годинна) заробітна плата позивача;
3)248,30 (середньоденна (годинна) заробітна плата) * 141 (дні вимушеного прогулу) = 35 010,30 грн. - виплата середнього заробітку ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу, який склав 141 робочий день.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що підлягає задоволенню позовна вимога про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі - 35 010,30 грн.
Між тим, підлягає частковому задоволенню позовна вимога про стягнення з відповідача завданої моральної шкоди, виходячи з наступного.
Статтею 58 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із пунктами 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Також, відповідно до Постанови Верховного суду України від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до правової позиції Верховного суду України, формами моральної шкоди є, зокрема, моральні чи фізичні страждання.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Враховуючи, що позивач навів докази причинного зв'язку між діями відповідача, які виразились в незаконному звільненні останнього, та завданою йому моральною шкодою, вказав конкретно у чому полягає така шкода, навів міркування, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відшкодування Христинівською районною державною адміністрацією Черкаської області завданої моральної шкоди ОСОБА_2 в розмірі - 1000 грн.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, в даному випадку Христинівською районною державною адміністрацією Черкаської області, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваних розпоряджень відповідно до норм чинного законодавства.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Христинівської районної державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_3 про скасування рішень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області № 60-к від 01.06.2016 року «Про звільнення ОСОБА_2».
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області № 63-к від 06.06.2016 року «Про внесення змін до розпорядження районної державної адміністрації від 01.06.2016 № 60-к».
Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника голови Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області починаючи з 02.06.2016 року.
Виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 02.06.2016 по 21.12.2016 року включно в розмірі 35 010,30 грн.(тридцять п'ять тисяч десять гривень тридцять копійок)
Стягнути з Христинівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.(одна тисяча гривень).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий - суддя: М.І. Кобаль
судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова
Головуючий суддя Кобаль М.І.
Судді: Карпушова О.В.
Епель О.В.