Справа: № 826/23661/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.
Іменем України
21 грудня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Тищенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2015 року по справі за адміністративним позовом товариства з додатковою відповідальністю "Укрліфтсервіс" до Державної податкової інспекції в Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення,-
16.10.2015 року Товариство з додатковою відповідальністю "Укрліфтсервіс" (далі - ТДВ "Укрліфтсервіс") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 05 жовтня 2015 року №2594-23.
Позов обґрунтовано тим, що при винесенні оскаржуваної податкової вимоги відповідачем неправильно застосовано норми податкового законодавства, що, у свою чергу, призвело до безпідставного нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2015 року позов задоволено: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві від 05 жовтня 2015 року №2594-23.
Суд першої інстанції виходив з того, що подання до установи банку платіжного доручення на перерахування суми грошового зобов'язання здійснено позивачем у встановлені податковим законодавством строки.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, якою просить її скасувати та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що податкову вимогу сформовано та направлено позивачу законно та правомірно.
Сторони, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, до суду не прибули. За приписами ч.1 ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією в Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві складено вимогу від 05 жовтня 2015 року № 2594-23, відповідно до якої, станом на 04 жовтня 2015 року сума податкового боргу позивача за узгодженими зобов'язаннями становить 2680874,96 грн.
Сума податкового боргу складається із:
- суми грошового зобов'язання, нарахованої згідно з податковим повідомленням-рішенням від 15 вересня 2015 року №0005012205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1140820,00 грн. за основним платежем та у розмірі 570410,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- суми у розмірі 787272,00 грн. несплаченого ПДВ за серпень 2015 року відповідно до податкової декларації з ПДВ за серпень 2015 року, яку позивач подав відповідачу 18 вересня 2015 року;
- пені у розмірі 189395,99 грн. за невиконання податкового повідомлення-рішення №0005012205.
Податкове повідомлення-рішення від 15 вересня 2015 року №0005012205 оскаржено позивачем у судовому порядку, та як неузгоджена сума в розмірі 1711 230,00 була витягнута з КОР (зазначене підтверджується відповідачем в апеляційній скарзі).
Отже, спірним залишається податковий борг у розмірі 787272,00 грн.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Матеріалами справи встановлено, що позивач, 18.09.2015 року подав відповідачу податкову декларацію з ПДВ за серпень 2015 року із задекларованою до сплати сумою ПДВ у розмірі 787272,00 грн.
На виконання умов укладеного 20 червня 2013 року із ПАТ "Банк "Національні інвестиції" (далі - банк) договору №11795 банківського рахунку, здійснив переказ суми ПДВ платіжними дорученнями №27 від 07 вересня 2015 року у розмірі 300000,00 грн. (одержано банком 07 вересня 2015 року), №66 від 10 вересня 2015 року у розмірі 300000,00 грн. (одержано банком 10 вересня 2015 року), №70 від 14 вересня 2015 року у розмірі 640000,00 грн. (одержано банком 14 вересня 2015 року).
Заявою від 16.09.2015 року №490 позивач повідомив відповідача про здійснений ним переказ ПДВ у розмірі 1240000,00 грн. згідно із вказаними платіжними дорученнями.
Перекази здійснено із рахунку позивача №2600430111795, який відкрито у банку на автоматично відкритий в органі казначейства рахунок в системі електронного адміністрування ПДВ №37511000005541 (далі - рахунок СЕА ПДВ).
Вказаний рахунок СЕА ПДВ позивач має право лише поповнювати, а усі операції щодо відкриття/закриття рахунків у СЕА ПДВ, перерахування сум податку із них, а також повернення помилково або надміру сплачених коштів тощо здійснюються Державною казначейською службою України виключно на підставі реєстрів органів ДФС України.
СЕА ПДВ працює повністю в автоматичному режимі та передає інформацію до ДФС України про стан рахунків у режимі реального часу. Свідченням цього є те, що платники не укладають з органом казначейства договори про розрахунково-касове обслуговування електронних ПДВ рахунків, не подають засновницькі документи та картки з відбитками печатки і зразками підпису службових осіб тощо.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактично єдиними особами, які мають постійний доступ до відомостей про стан рахунка СЕА ПДВ позивача, є контролюючі органи, у тому числі відповідач, а позивач виконує обов'язок щодо сплати ПДВ у момент переказу власних коштів на рахунок СЕА ПДВ, відкритий на ім'я позивача.
Матеріалами справи підтверджено, що платник ТДВ «Укрліфтсервіс» подав платіжні доручення №27 від 07 вересня 2015 року, №66 від 10 вересня 2015 року та №70 від 14 вересня 2015 року на виконання до банку, про що свідчить надпис "одержання банком" відповідними датами, штамп та підпис повноважної особи банку.(а.с. 28-30)
Згідно із випискою по особовим рахункам з 07.09.2015 по 09.09.2015 року на рахунку позивача на момент отримання банком платіжних доручень було достатньо грошових коштів для їх виконання з урахуванням оплати послуг із розрахункового обслуговування. (а.с.32)
Проте, банк не виконав вказані платіжні доручення з невідомих позивачу причин.
Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням встановлених обставин справи та доводів апеляційної скарги, спірним в суді апеляційної інстанції є саме сума в розмірі 787272, 00 грн , що залишилась в недоїмці.
З огляду п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Пунктом 59.1 ст. 59 ПК України передбачено, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
За порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Зазначене передбачено пунктом 129.6 ст. 129 ПК України.
З п. 8.1 ст. 8 Закону України від 05.04.2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі по тексту - Закон № 2346-ІІІ) вбачається, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, який міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
В розумінні Закону № 2346-ІІІ, «переказ грошей» - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі. Ініціатором переказу вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.
Відповідно до п. 22.4 ст. 22 цього Закону ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 Закону № 2346-ІІІ).
Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст. 32 зазначеного Закону, якою передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Тобто, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.02.2014р. № К/800/13275/13.
Як вже було встановлено апеляційним судом, що платіжні доручення №27 від 07 вересня 2015 року, №66 від 10 вересня 2015 року та №70 від 14 вересня 2015 року на перерахування коштів у загальній сумі 1240000,00 гривень подано позивачем на виконання до банку у строки встановлені п. 57.1 ст. 57 ПК, що підтверджується відповідною відміткою на вказаних дорученнях. Отже, платіжні доручення не виконано саме з вини банку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що подання до установи банку платіжного доручення на перерахування суми грошового зобов'язання здійснено позивачем у встановлені податковим законодавством строки, обов'язок позивача щодо сплати такого грошового зобов'язання у вказаних сумах припинився, тому у податкового органу не було підстав для надсилання позивачу податкової вимоги.
З цих підстав суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 05 жовтня 2015 року №2594-23.
Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.
Повний текст ухвали виготовлено 23.12.2016 р.
Керуючись ст. 195 ч.1, ст. 196, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2015 року, залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2015 року по справі за адміністративним позовом товариства з додатковою відповідальністю "Укрліфтсервіс" до Державної податкової інспекції в Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
М.І. Кобаль
Головуючий суддя Карпушова О.В.
Судді: Епель О.В.
Кобаль М.І.