Справа: № 810/5312/15 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.
Іменем України
22 грудня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Мамчура Я.С.,
Бєлової Л.В.,
при секретарі: Вітковській К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників Державної фіскальної служби України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» до Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників Державної фіскальної служби України та просило визнати протиправним і скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.03.2015 №0000693901 та № 0000703901.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з контрагентами, зазначеними в акті перевірки, оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання,вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Фоззі-Фуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено Акт від 13.03.2015 № 281/28-10-39-10/32294926.
В ході проведення перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем:
1) п.138.1, п. 138.2, п.138.4, п. 138.6, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 145.1.2. п. 145.1 ст.145, п 146.2, 146.5 ст. 146 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 81 214,00 грн.;
2) п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет, в період, що перевірявся, на загальну суму 284 321,00 грн.;
3) ст. 2 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме: несвоєчасне надходження товарів за імпортним Контрактом від 20.12.2011 №136-11S/2011 з нерезидентом, прострочення в сумі 4743,97 дол. США;
4) ст. 1 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме: несвоєчасне надходження валютної виручки за експортним контрактом: прострочення в сумі 325000,00 євро, 149000,00 євро, 34700,52 євро;
5) п.1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрі України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю": не подано до податкових органів та регіонального відділення НБУ Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резидентові України та знаходиться за її межами станом на 01.10.2013 при наявності дебіторської заборгованості в сумі 821 090,52 євро за експортним Контрактом на поставку товару від 28.06.2013 № з нерезидентом "Planexim S.L." (Іспанія);
6) пп. 169.2.4 п. 169.2 ст. 169 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі - 8230,42 грн.
7) п.2.6 гл. 2 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", встановлено факт несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскального звітного чеку РРО на загальну суму 7311,76 грн.
На підставі вищеозначеного Акта перевірки, 30.03.2015 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000693901, яким позивачу зменшено суму грошових зобов'язань з ПДВ на суму 284 321 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 142 161грн., а також податкове повідомлення-рішення №0000703901, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 81214 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 40 607 грн.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до п.п.134.1.1. п. 134.1. ст.131 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами,який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу,на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу,з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Бур'ян», ТОВ «Спецвисотмонтаж» та ТОВ «Аларесим ДС».
Так, 02.08.2013 між ТОВ «Фоззі-Фуд» та ТОВ «Спецвисотмонтаж» було укладено договір поставки № 150-ПС/13, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю будівельні конструкції, а саме: санітарні та офісно-побутові контейнери для влаштування мобільного офісно-побутового комплексу, що були у використанні, які знаходяться за адресою м. Київ, ул. Фрунзе, 160, згідно Специфікації, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити майно у відповідності до умов договору.
На підтвердження факту реального здійснення фінансово-господарських правовідносин за вказаним договором позивачем надано суду наступні первинні бухгалтерські документи: специфікацію, податкові накладні, Акт приймання - передачі виконаних робіт та виписки по особовому рахунку.
Також, між ТОВ «Фоззі-Фуд» (покупець) та ТОВ «Бур'ян» (продавець) укладено договір поставки від 30.01.2013 №2835, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець - прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору. Товар поставляється в асортименті та за цінами, узгодженими сторонами договору в Специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору. Кількість товару та асортимент конкретної партії вказується в замовлені, узгодженому сторонами у встановленому цим договором порядку.
Постачальник зобов'язується здійснювати поставку партій товару виключно автотранспортом на умовах DDP Інкотермс 2010 за адресою в строк, вказаних в замовлені, а у випадку відсутності вказаного строку в замовлені, - згідно "Графіку замовлення, доставки і приймання товару" (п. 3.2 договору).
На підтвердження факту реального існування фінансово-господарських правовідносин за вказаним договором позивачем надано суду наступні первинні бухгалтерські документи: видаткові накладні, податкові накладні та банківські виписки.
Крім того, позивачем було придбано у ТОВ «Аларесим ДС» генератор бензиновий KGE12E вартістю 17910,00 грн.
На підтвердження даної господарської операції позивачем надано суду: видаткову накладну, податкову накладну та банківську виписку.
Крім того, представником позивача до матеріалів справи надано Наказ директора ТОВ «Фоззі-Фуд» Морозова Д.Б. від 30.06.2016 №4942101460, відповідно до якого введено в експлуатацію генератор бензиновий Kiror KGE12E.
Вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договорів ТОВ «Бур'ян», ТОВ «Спецвисотмонтаж» та ТОВ «Аларесим ДС» мали Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Крім того, колегія суддів враховує, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги податкового органу, колегія суддів вважає за необхідне відзначити наступне.
Стосовно посилань податкового органу на висновки Акту ДПІ У Деснянському районі м. Києва від 16.04.2014 №191/22-05/37880966 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Бур'ян» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період з 01.02.2013 по 28.02.2014», як на доказ «фіктивності» спірних господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 ч. 1 КАСУ).
Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 89 КАСУ, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з п. 73.5 ст. 73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічна звірка здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків і зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання в десятиденний термін.
Крім того, слід зазначити, що Актом звірки контрагента встановлена неможливість проведення зустрічної звірки. Тобто, жодні первинні документи бухгалтерського обліку чи податкової звітності при цьому не досліджувалися.
Таким чином, висновки Акту податкового органу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не є належним джерелом доказів та є такими, що ґрунтуються на припущеннях.
Тобто, посилання податкового органу на неможливість проведення зустрічної звірки такого постачальника з питань їх взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій. (Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10).
Більше того, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.
Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Стосовно посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджували б факт транспортування або отримання транспортних послуг, колегія суддів зазначає наступне:
Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Дійсно, згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), - передаються Перевізнику.
Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, і не спростовує факту здійснення господарських операцій.
Щодо посилання відповідача на ту обставину, що позивачем під час перевірки не надано сертифікати якості, відповідності та гігієнічні сертифікати, видані компетентними органами чи виробниками, що підтверджують відповідність товару вимогам діючих державних стандартів, технічних умов, встановлених чинним законодавством України, - колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки сертифікат якості (відповідності) не є первинним документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже не містить відомостей безпосередньо про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, а лише підтверджує відповідність відповідного продукту або послуги вимогам, встановленим у нормативних документах.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.
Аналогічна правова викладена в постанові Верховного суду України від 27.10.2015 №2а-10463/10/08070.
Так само необґрунтованими колегія суддів вважає посилання апелянта на те, що відповідно до інформаційних баз даних Державної фіскальної служби України АС митних оформлень «Інспектор 2006» встановлено, що ТОВ «Аларесим ДС» та його постачальники (в ланцюгах постачання) протягом 2012 року, першого півріччя 2013 року не здійснювали імпорт генератора бензинового Kiror KGE 12E за кодом УКТ ЗЕД 8502204090, оскільки вказана обставина не може бути беззастережним доказом нереальності поставки такого генератора на адресу позивача.
Вказаною довідкою охоплено лише період 2012 року та першого півріччя 2013 року, водночас в даному випадку йде мова про товар, який не має характеристик терміну придатності та міг бути імпортований на митну територію України раніше.
В контексті вищенаведеного, суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що вказана інформація доступна лише для внутрішнього користування контролюючими органами та не могла бути відома позивачу, а тому не може свідчити про відсутність належної обачності з боку позивача при укладенні спірного договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правочини між ПФ «Доктор» та ТОВ «Бур'ян», ТОВ «Спецвисотмонтаж», ТОВ «Аларесим ДС» були укладені з метою здійснення підприємницької діяльності, наявність у посадових осіб підприємств умислу на укладення Договорів з метою, яка завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, що свідчить про те, що доводи викладені відповідачем у акті перевірки та апеляційній скарзі, не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуюча:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 23 грудня 2016 року.
Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.
Судді: Бєлова Л.В.
Мамчур Я.С