Справа: № 810/5585/15 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.
Іменем України
20 грудня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ганечко О.М.,
суддів: Літвіної Н.М., Коротких А.Ю.,
за участю секретаря: Біднячук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Яготин-Агро" до Переяслав - Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Яготин-Агро" звернулось до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень від 02.04.2015 року №0001182201 та №0001202201, зобов'язання вилучити з Бази даних податковий блок - "Аналітична система Перегляд результатів співставлення. Дані результатів перевірок" дані про проведення позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року; та по складанню та обгрунтуванню акту перевірки (з уточненням позовних вимог).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій по складанню та обгрунтуванню акту перевірки.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області від 02.04.2015 року №0001182201 та №0001202201. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник позивача не з'явився, будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої 05.03.2015 року складено акт № 36/22-01/34233416, яким встановлено порушення:
- п. 135.1, п. 135.2, п.п. 135.4.1 п.135.4. п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135. п.п.135.5.15 п.135.5 ст. 135, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на загальну суму 1 386 585,04 грн.;
- п. 44.1 ст. 44 ст. 185 ст. 188 п. 198.6. ст. 198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 1 жовтня 2012 р. по 31 грудня 2013 р. в частині взаємовідносин з ТОВ «Сібол» у сумі 3 964 206,17 грн., в тому числі за: листопад 2012 у сумі 33 637,50 грн., грудень 2012 - 366 666,67 грн., січень 2013 - 22 966,67 грн., березень 2013 - 454 989,20 грн., квітень 2013 - 828 933,63 грн., травень 2013 - 1 023 950,66 грн., червень 2013 - 772 824,33 грн., липень 2013 - 74 748,99 грн., серпень 2013 - 303 770,34 грн., вересень 2013 - 35 908 грн., жовтень 2013 - 45 812,97 грн. та завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 1 жовтня 2012 по 31 грудня 2013 всього у сумі 5 148 316,71 грн., в тому числі за: грудень 2012 у сумі 1 482 388,62 грн., березень 2013 - 95 626,33 грн., квітень 2012 - 1 174 778,78 грн., травень 2013 - 1 536 264,80 грн., червень 2013 - 440 714,06 грн., липень 2013 - 44 992,89 грн., серпень 2013 - 269 937,20 грн., вересень 2013 - 28 091 грн., жовтень 2013 -75 522,20 грн.;
- п. 198.6. ст. 198 ПК України в частині включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтвердженого податковими накладними в загальній сумі 149 351,83 грн., в тому числі за жовтень 2012 року в сумі 79 658 грн., за грудень 2012 року - 43 673 грн., березень 2012 року - 26 020,83 грн.
- п. 2.8, п. 2.9 р. 2, п.3.5 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», а саме, встановлено понадлімітний залишок готівкових коштів в касі підприємства 27.12.2012 року на суму 24 423,63 грн. та 19.09.2013 року на суму 16 983 грн. 84 коп. (т. 1 а.с. 58).
В результаті адміністративного оскарження вищевказаного акта перевірки, останній був залишений без змін, що підтверджується відповіддю від 30.03.2015 року.
За наслідками проведеної перевірки та виявлених порушень, Переяслав-Хмельницькою ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.04.2015 року: №0001182201, яким нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 733 231,30 грн. (в т.ч. за основним платежем - 1 386 585,04 грн., за штрафними санкціями - 346 646,26 грн.) (т.1 а.с.89); та №0001202201, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції - 82 814,94 грн. (т.1 а.с.87).
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та висновками податкового органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Як видно з матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення №000118220 від 02.04.2015 року було винесено у зв'язку з порушенням п.135.1, п.135.2, п.п. 135.4.1 п.135.4, п.п.135.5.4 п.135.5, п.п.135.5.15 п.135.5 ст.135, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, а саме, за: нездійснення умовного нарахування відсотків на суму поворотної фінансової допомоги; невключення до складу витрат відсотків за користування кредитними коштами; непогашення кредиторської заборгованості перед ТОВ "Юлярос"; завищення позивачем доходів від реалізації товарів у сумі 25 741 583 грн. (т.1 а.с.87).
Щодо умовного нарахування відсотків на суму поворотної фінансової допомоги, то судами обох інстанції встановлено, що згідно акта перевірки, 05.12.2013 року між ТОВ «Хім.Агро-Сервіс» (позикодавець) та позивачем (позичальник) було укладено договір про надання зворотної фінансової позики №1-ФП№127/2, згідно з яким позикодавець надав позичальнику безвідсоткову зворотну фінансову позику в сумі 1 000 466 грн., а позичальник зобов'язується використати її за цільовим призначенням та повернути до 05.12.2014 року.
В акті перевірки зазначено, що, згідно з банківською випискою від 05.12.2013 року, на рахунок позивача від позикодавця надійшла поворотна фінансова допомога в сумі 985 000 грн., яка станом на 31 грудня 2013 року не була повернута (т.1 а.с.25-26). Відтак, перевіряючі дійшли висновку, що, у зв'язку з неповерненням допомоги на кінець звітного періоду, до суми доходу позивачем повинно було бути включено умовно нараховані відсотки в сумі 4736 грн. за користування позикою у період з 5 по 31 грудня 2013 року (т.1 а.с. 25). Проте, в акті перевірки відсутня інформація щодо умов цього договору, розміру відсотків за користуванням позикою, та інформація щодо погашення частини заборгованості у період з 5 по 31 грудня 2013 року та розрахунок сум відсотків за вказаний період. Також, чинний ПК України не містить терміну "безповоротна фінансова позика", який було застосовано в акті перевірки.
Контролюючим органом зазначено, що у даному випадку позивачем, з-поміж іншого, було порушено вимоги п. 135.5 ст. 135 ПК України. Водночас, дана норма стосується позичальників, які не є платником податку на прибуток (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно з цим кодексом мають пільги, в тому числі застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 ст. 151 ПК України. Також не було з'ясовано чи поширюються на позикодавця за цим договором - ТОВ «Хім.Агро - Сервіс» дія наведеної норми.
Підстави, порядок та умови надання безповоротної та поворотної фінансової допомоги визначені п.14.1.257 п. 14.1 ст.14 ПК України. Згідно з п.152.9 ст.152 ПК України для цілей цього розділу (розділ III «Податок на прибуток підприємств» ПК України) використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Відповідачем не зазначено за який звітний податковий період було нараховано відсотки в сумі 4736 грн., а період з 5 по 31 грудня 2013 року (26 днів) не є жодним з податкових періодів, передбачених вищенаведеною нормою.
Отже, відповідачем не було обґрунтовано нарахування умовно нарахованих відсотків в сумі 4736 грн., відтак податкове повідомлення-рішення № 0001182201 у цій частині є неправомірним.
Щодо включення до складу витрат відсотків за користування кредитними коштами, то в акті перевірки вказано, що позивачем до складу витрат за 2013 рік ніби-то безпідставно включено витрати у сумі 229 614,99 грн. по відсотках за користування кредитними коштами, що не підтверджено документально (т.1 а.с.30).
Як вказано в акті перевірки, 17.05.2012 року між позивачем та ПАТ «Апекс-Банк» було укладено кредитний договір №ЮКЛ170512/1, а 13.05.2013 року додаткову угоду №4.
Згідно з виписками ПАТ "Правекс Банк" по рахунку 36009001000037 оборотно-сальдових відомостей по балансових рахунках 601 "Короткострокові позики банків", 95 "Фінансові витрати" за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 суцільним порядком встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників декларації "Фінансові витрати" п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України, в тому числі за 2013 в сумі 229 614,99 грн.
Згідно з вимогами п.141.1 ст.141 ПК України (в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин) до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахування процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами), крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку. Суд першої інстанції вірно вказує, що перевіряючими не було перевірено первинних бухгалтерських документів на підставі яких здійснювалася проплата та не надано жодного підтвердження висновку про безпідставне включення даної суми до складу витрат за 2013 рік.
Окрім того, в акті перевірки зазначено про порушення вимог п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, але не зазначено які саме дії позивача призвели до порушення наведених норм.
Відтак, висновок про завищення позивачем витрат шляхом віднесення до об'єкта оподаткування відсотків за користування кредитним договором у сумі 229 614,99 грн. не може бути належним обґрунтуванням винесення податкового повідомлення-рішення №0001182201 від 02.04.2015 року в цій частині.
Стосовно погашення кредиторської заборгованості перед ТОВ "Юлярос", то як видно з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Юлярос» укладено договір купівлі продажу засобів захисту рослин від 01.06.2012 року №6 на суму 8 179 498,90 грн. (т. 2 а.с.121-122).
Контролюючим органом зазначено, що станом на 31.12.2012 року згідно з даними рахунку 631 "Розрахунок з вітчизняними постачальниками" кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ «Юлярос» за договором №6 в розмірі 8 179 498,90 грн. відсутня.
Крім того, в акті перевірки зазначено, що при перевірці відповідачем виписок банку, касових книг, прибуткових та видаткових ордерів за період з 1 жовтня 2012 р. по 31 грудня 2013 не встановлено здійснення погашення кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ «Юлярос». Відповідач вказує, що відповідно до ІС «Податковий блок» ТОВ «Юлярос» має стан 16-припинено, ліквідовано, закрито з 03.07.2013, а тому погашення даної заборгованості станом на 31.12.2013 року не було можливим (т.3 а.с.170-174).
На спростування вказаних висновків, ТОВ «Яготин-Агро» надано договір про відступлення права вимоги від 05.11.2012 року №3, згідно з яким первісний кредитор ТОВ «Юлярос» відступає (передає) новому кредитору ТОВ «Бізнес Консалт Плюс» право вимагати від боржника грошові кошти у сумі 8 179 498,90 грн. за договором від 01.06.2012 №6 (т.1 а.с.110).
Також, позивачем було надано виписки з особового рахунку від 17.07.2012 року, 09.08.2012 року, 14.08.2012 року на підтвердження факту погашення суми кредиторської заборгованості на суму 365 024 грн. (т.2 а.с.165-167).
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача про наявність у позивача станом на 01.10.2012 року кредиторської заборгованості перед ТОВ "Юлярос" за договором від 01.06.2012 №6 в сумі 8 179 498,90 грн., а тому податкове повідомлення-рішення №0001182201 від 02.04.2015 є неправомірним в цій частині.
Також, в даному податковому повідомленні-рішенні зазначено про порушення п.135.1, п.135.2, п.п.135.4.1 п.135.4 ст.135, п.139.1.9 ст.139.1 ст.139 ПК України, в результаті завищення доходів від реалізації товарів в сумі 25 741 583 грн., в частині відображення доходів від реалізації товарів, придбаних у ТОВ «Сібол», у зв'язку з відсутністю реальних господарських відносин з контрагентом.
Як видно з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Сібол» було укладено договори купівлі-продажу засобів захисту рослин від 27.11.2012 року №27/11 та від 26.12.2012 №26/12-1 (т.1 а.с.114, 116).
На підтвердження факту здійснення господарських операцій позивачем надано: податкові накладні (т. 1 а.с. 160, 162, 165, 166, 175, 180-185, 192-194, 198-212, 228-229, 232-233, 238-241, т. 2 а.с. 13, 15-25, 37-38, 41-57); розрахунки коригування кількісних та якісних показників за даними договорами (т. 1 а.с.159, 163, 169, 171-172, 230, 234, 236, 242, 244, 247, 249); видаткові накладні (т.1 а.с. 161, 167-168, 176-179, 186-191, 195-197, 213-227, т. 2 а.с. 3-12, 26-36, 39-40, 58-68); банківську виписку на суму 2 200 000 грн. (т.3 а.с.152 "а"), які колегія суддів визнає такими, які відповідають вимогам ст.70 КАС України.
Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Як зазначено у пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Суд апеляційної інстанції ретельно дослідив докази надані позивачем на підтвердження реальності фінансово-господарських відносин з контрагентом та їх економічної доцільності, встановив наявність обов'язкових реквізитів, та дійшов висновку, що по операціям, які проведені між позивачем та його контрагентом ТОВ «Сібол» здійснено оплату, належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача, що цілком підтверджує реальність здійснення таких операцій, з урахуванням їх змісту та видів діяльності позивача та його контрагента.
Водночас, контролюючий орган дійшов висновку про порушення вимог ПК України та нереальність здійснення господарської діяльності, з огляду на акт ДПІ у Печерському районі м.Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сібол" від 03.04.2014 року №1011/26-55-22-07/37265968 (т.3 а.с.199-231). В той же час, заходи щодо проведення звірки ТОВ "Сібол" було здійснено за січень-лютий 2014 року, тоді як перевірку позивача здійснено за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року.
З урахуванням того, що акт ДПІ у Печерському районі м.Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сібол" - контрагента позивача, жодним чином не свідчить про порушення останнім вимог податкового законодавства та стосується безпосередньо ТОВ "Сібол", відповідно, висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій, що здійснювались між позивачем та ТОВ «Сібол» є необґрунтованими.
Суд першої інстанції вірно вказав, що у податковому повідомленні-рішенні № 0001182201 суми грошового зобов'язання та пені фактично підтверджуються лише розрахунком, наведеним у додатку до податкового повідомлення-рішення № 001182201 (т. 1 а.с. 90). Названий додаток містить лише загальну суму грошового зобов'язання 1 733 231,30 грн. та 2 його складові: основний платіж - 1 386 585,40 грн. та фінансові санкції - 346 646 грн. (т.1 а.с.90), відсутня будь-яка інформація стосовно складових сум основного платежу та сум фінансових санкцій, немає і належного розрахунку на вказані суми. Не надано зазначеного розрахунку і при апеляційному розгляді справи.
Щодо посилань апелянта стосовно відсутності у ТОВ «Сібол» технічних та технологічних можливостей для здійснення господарських операцій, то такі доводи критично оцінюються колегією суддів, оскільки такі посилання не підтверджені належними доказами, які б відповідали вимогам ст.70 КАС України, безпосередньо не стосуються позивача, а відтак не можуть бути достатнім обґрунтуванням позиції апелянта.
Враховуючи все вказане, податкове повідомлення-рішення №0001182201 від 02.04.2015 є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення №0001202201 від 02.04.2015 року, то як видно з матеріалів справи, воно прийнято внаслідок виявлення порушення п.2.8, п.2.9 р.2, п.3.5 р.3 Постанови №637 в частині встановлення понадлімітного залишку готівкових коштів в касі підприємства 27.12.2012 року на суму 24 423,63 грн. та 19.09.2013 року на суму 16 983,84 грн.
Відповідно до п. 2.8 Постанови № 637 підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.
За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства (підприємця) може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку.
Згідно п. 2.9 Постанови №637 готівкова виручка (готівка) підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовуються ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами).
Підприємства не повинні накопичувати готівкову виручку (готівку) у своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення потрібних витрат до настання строків цих виплат.
Пунктом 3.5 Постанови №637 визначено, що для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.
Відповідач в запереченнях на позов, які аналогічні апеляційній скарзі в даній частині вказує, що факт видачі готівки з каси підприємства по видатковому касовому ордері від 19.09.2013 року №25 працівнику підприємства ОСОБА_2 в розмірі 17 000 грн. не підтверджено підписом одержувача коштів. Водночас, ТОВ «Яготин-Агро» надано видатковий касовий ордер від 19.09.2013 року, виданий особі ОСОБА_2 для отримання ним 17 000 грн. та містить підпис одержувача (т.1 а.с.148), що є належним обґрунтуванням позиції позивача та спростовує посилання апелянта.
Також, контролюючий орган вказує на факт видачі готівки 27.12.2012 року з каси підприємства по відомості на виплату грошей №ВпП-000001 за грудень 2012 року орендодавцям земельних паїв в сумі 24 439,20 грн., що не підтверджено підписами одержувачів коштів. В той же час, на спростування вказаних доводів позивач надав відомості на виплату грошей від 27.12.2012 року за грудень 2012 року на суму 24 439,20 грн., які містять підписи осіб, які отримали кошти (т. 1 а.с.147).
Крім того, на запит суду позивачем надано документи, які враховано судом, на підтвердження реальності спірних господарських операцій.
А отже, правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення №0001202201 від 02.04.2015 року апелянтом належно не обґрунтована, а позивачем спростована належними доказами.
З урахуванням всього вищевикладеного, та того, що апеляційна скарга містить посилання, які аналогічні запереченням на позовну заяву, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що контролюючим органом неправомірно винесено податкові повідомлення-рішення. А відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 02.04.2015 року №0001182201 та №0001202201 суперечать вимогам закону та правомірно скасовано судом першої інстанції.
Згідно ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України не надав до суду належні докази правомірності своїх дій, та при апеляційному розгляді справи не обґрунтував свою правову позицію у встановленому порядку.
Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 24.03.2016 року, та не можуть бути підставою для її скасування.
За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 98, 160, 186, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,
Апеляційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Ганечко
Судді: А.Ю. Коротких
Н.М. Літвіна
Головуючий суддя Ганечко О.М.
Судді: Коротких А. Ю.
Літвіна Н. М.