Справа: № 826/11321/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.
Іменем України
20 грудня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ганечко О.М.,
суддів: Літвіної Н.М., Коротких А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет позову: Дніпровське відділення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Києва, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет позову: Дніпровське відділення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Києва, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про:
- визнання протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо контролю та організацією роботи в центральному апараті і територіальних органах в частині ведення єдиного реєстру одержувачів бюджетних коштів, здійснення платежів, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань держави щодо безспірного списання коштів на підставі рішення суду відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку, який затверджений постановами Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 і від 03.09.2014 №440, зокрема що стосується невиконання постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 21.07.2010 №2-а-2919/10;
- визнання протиправною бездіяльність ГУ ДКС України у м.Києві, що полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні вказаної постанови;
- зобов'язання ГУ ДКС України у м.Києві протягом місяця провести необхідні дії з виконання вищевказаної постанови, шляхом стягнення на користь позивача у якості заборгованості соціальної надбавки в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» грошових коштів в сумі 3 811,65 грн. з урахуванням 3% річних за час прострочення виплати;
- стягнення з ГУ ДКС України у м.Києві на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1 (однієї) гривні.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2016 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДКС м. Києва, яка полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 21.07.2010 №2-а-2919/10.
Зобов'язано ГУ ДКС України у м.Києві протягом місяця провести необхідні дії з виконання постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 21.07.2010 №2-а-2919/10.
Стягнуто з ДКС України на користь позивача моральну шкоду у розмірі однієї гривні.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
У засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що в провадженні Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві знаходяться матеріали по виконанню постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 21.07.2010 №2-а-2919/1011 щодо виплати доплат до пенсії як дитині війни за період з 01.07.2007 по 31.05.2010.
20.04.2016 позивач звернулась до ДКС України із скаргою щодо необхідності чіткого дотримання державних гарантій та фактичного виконання судового рішення.
Державна казначейська служба України листом від 05.05.2016 №5-13/2369-7924 повідомила про те, що відповідно до абз.2 пп.1 п.9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України, зокрема, за черговістю надходження таких рішень. Станом на сьогодні на виконанні у Казначействі України знаходяться рішення судів на суму 698,52 млн. грн, що надійшли та зареєстровані раніше виконавчого листа суду. Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» на поточний рік за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» передбачено 144,757 млн. гривень. Враховуючи викладене, лише після виконання рішень судів, що надійшли раніше зазначеного виконавчого листа суду, Казначейство здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь позивача.
Вважаючи бездіяльність Державної казначейської служби України щодо контролю та організації роботи в центральному апараті і територіальних органах в частині здійснення платежів, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань держави щодо безспірного списання коштів на підставі рішення суду та бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві з порушення строків та з невиконання постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 21.07.2010 №2-а-2919/1011 протиправними, ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом.
Приписами ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до п.3 Порядку №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно п.6 Порядку №845, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку приймають їх до розгляду та реєструють у відповідному журналі.
Стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку (п.24 Порядку №845).
Відповідно до пункту 48 Порядку №845, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.
Як видно з матеріалів справи, листом ГУ ДКС України у місті Києві від 27.08.2016 №5-08/779-4998 зазначено, що управління ДВС ГУЮ у місті Києві 09.06.2015 передало до ГУ ДКС у місті Києві пакет документів, згідно акта №3 приймання-передавання за II квартал 2015 року, а саме: виконавчий лист Дніпровського районного суду міста Києва від 21.07.2010 №2-а-2919/1011 про стягнення коштів у сумі 3 811,65 грн. на користь ОСОБА_2 для виконання. ГУ ДКС України у місті Києві вказаний виконавчий лист прийнято на облік для виконання за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою».
Листом ГУ ДКС у м.Києві від 27.08.2016 №5-08/779-4998 повідомлено, що Казначейська служба України здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь ОСОБА_2 після виконання виконавчих документів, які надійшли раніше.
Колегія суддів звертає увагу на положення ч.4 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», де вказано, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Лист ГУ ДКС України у місті Києві від 27.08.2016 №5-08/779-4998 свідчить про те, що позивачем було подано всі необхідні для проведення виплати документи та відомості, а з урахуванням ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідачем станом на дату звернення позивача до суду (25.07.2016) порушено граничні строки виконання судового рішення.
Суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача стосовно того, що абз.2 пп.1 п.9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та п.3 Порядку №845 передбачено безспірне списання коштів державного бюджету за черговістю надходження таких рішень та в межах бюджетних асигнувань, з урахуванням позиції Європейського Суду з прав людини.
Так, згідно рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2015 «Кечко проти України», реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ДКС України з контролю та організації роботи в центральному апараті і територіальних органах в частині ведення єдиного реєстру одержувачів бюджетних коштів, здійснення платежів, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань держави щодо безспірного списання коштів на підставі рішення суду відповідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку №845, визнання протиправною бездіяльності ГУ ДКС м. Києва, яка полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 21.07.2010 №2-а-2919/1011; зобов'язання ГУ ДКС у м.Києві протягом місяця провести необхідні дії з виконання постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 21.07.2010 №2-а-2919/1011 є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві в апеляційній скарзі на те, що дії з виконання рішення суду вчинено з дотриманням вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку №845, оскільки жодних доказів такого не надано, а аргументи апелянта суперечать правовій позиції Європейського Суду з прав людини.
Щодо посилань апелянта про неправомірність задоволення позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, з огляду на те, що позивач не довів факт завдання такої, суд апеляційної інстанції вказує на положення ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Заява №40450/04).
Так, у пунктах 99 та 100 цього Рішення Суд вказав, що розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах.
Стосовно цього критерію Суд зазначив, що коли йдеться про моральну шкоду існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу.
Таким чином, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні констатував, що тривале невиконання судового рішення саме по собі є підставою вважати про наявність у особи, на користь якої прийнято це рішення, душевних страждань та переживань з цього приводу.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 21.07.2010 №2-а-2919/1011, яка набрала законної сили, станом на час прийняття судом рішення по даній справі, тобто досить тривалий час залишається невиконаною з вини державних органів. Доказів виплати сум визначених у вказаній постанові суду матеріали справи не містять. Враховуючи вказане, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача компенсації моральної шкоди.
Згідно ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Жодних обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та доводили факт належного виконання обов'язків по виплаті вказаних коштів ОСОБА_2 апелянтом не наведено, а доказів такого не надано.
Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України не надав до суду належні докази правомірності своїх дій, та при апеляційному розгляді справи не обґрунтував свою правову позицію у встановленому порядку.
Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 24.10.2016 року, та не можуть бути підставою для її скасування.
За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 41, 98, 160, 186, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Ганечко
Судді: А.Ю. Коротких
Н.М. Літвіна
Головуючий суддя Ганечко О.М.
Судді: Літвіна Н. М.
Коротких А. Ю.