Справа № 815/4696/16
16 грудня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 105 о/с від 14.03.2016 року в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 з посади командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУ НП в Одеській області з 15.03.2016 року; поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУ НП в Одеській області; стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу НПУ від 29.01.2016 року № 133 було проведено атестацію поліцейських з метою оцінки ділових, професійних, оосбистих якостей поліцейських, за результатами якої відносно нього прийнято рішення: «п. 4 - займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність».
14.03.2016 року ним був поданий рапорт про звільнення за власним бажання, пізніше, того ж дня ним поданий рапорт про відкликання попереднього рапорту, але незважаючи на це його було звільнено за власним бажанням. Позивач наголосив, що ніякого «власного бажання» на звільнення у нього не було, тому виданий наказ № 105 о/с від 14.03.2016 року є незаконним.
Крім того, як зазначає позивач, до теперішнього часу він не ознайомлений із спірним наказом та витяг з наказу, всупереч вимогам діючого законодавства, йому під підпис не наданий.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі. Не заперечував проти продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що позивач самостійно прийняв рішення щодо подальшого проходженння служби в поліції та написав рапорт від 01.03.2016 року щодо звільнення за власним бажанням з 15.03.2016 року, а рапорт ОСОБА_1 про відкликання рапорту про звільнення до УКЗ ГУ НП не надходив.
Відповідач вказує, що ст. 43 Конституції України закріплено, що використання примусової праці заборонється. Таким чином, бажання позивача звільнитися з поліції було задоволено керівництвом ГУ НП та наказом № 105 о/с від 14.03.2016 року звільнено за власним бажанням. Таким чином, видаючи наказ № 105 о/с від 14.03.2016 року в частині звільнення позивача з поліції відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені приписами чинного законодаства України, що дає суду підстави для відмови в задоволенні адміністративного позову.
До судового засідання 16.12.2016 року представник відповідача не з'явився, про явку сповіщений належним чином. В зв'язку з чим розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України.
Позивач, ОСОБА_1 , з 22.05.1995 року проходив службу в органах внутрішніх справ України.
02.07.2015 року прийнятий Закон України “Про Національну поліцію” № 580-VІІІ, якій згідно з його преамбулою визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Згідно з п.1 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закон № 580-VІІІ набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1,2,3,7-13,15,17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) ч.7 ст.15 та ч.5 ст.21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.
Закон України “Про Національну поліцію” опублікований 06.08.2015 року та набрав чинності 07.11.2015 року.
Відповідно до п.4 розділу ХІ Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 8 розділу ХІ Закону України “Про Національну поліцію” встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Згідно з п.9 розділу ХІ Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Відповідно до п.12 працівникам міліції, які у визначеному цим Законом порядку прийняті на службу до поліції, наказами про призначення на відповідні посади одночасно присвоюються відповідні спеціальні звання поліції відповідно до такої схеми співвідношення спеціальних звань, зокрема лейтенант міліції - лейтенант поліції.
Позивач маючи бажання проходити службу в поліції, у зв'язку з відповідністю її вимогам до поліцейських, визначеними Законом України “Про Національну поліцію”, подав заяву про прийняття його на посаду командира взводу батальонуу поліції громадської безпеки особливого призначення ГУ НП в Одеській області (а.с. 49).
Наказом начальника Головного управління Національної полції в Одеській області № 88 о/с від 07.11.2015 року ОСОБА_1 , який мав спеціальне звання підполковник міліції призначено командиром взводу батальону поліції особливого призначення ГУ НП в Одеській області, присвоївши йому спеціальне звання підполковника поліції (а.с. 51).
29.01.2016 року ГУНП виданий наказ № 133, яким прийнято рішення про проведення атестування поліцейських ГУНП в Одеській області та підпорядкованих йому підрозділів, починаючи з 19.02.2016 року; утворити атестаційні комісії ГУНП №№1-10, засідання яких проводити в робочі дні з 29.02.2016 року за адресою АДРЕСА_1 (а.с.42).
На підставі наказу № 133 відносно підполковника поліції ОСОБА_1 , командиром роти батальону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області полковника Кравченко М.В., складено атестаційний лист від 15.02.2016 року, згідно якого ОСОБА_1 займаній посаді відповідає (а.с. 47).
Згідно з протоколом від 10.03.2016 року засідання Атестаційної комісії № 14 були присутні: голова комісії - Науменко С.М., секретар - Даніла В.М. та один член комісії: ОСОБА_2 . Членами комісії під час проведення атестації було досліджено декларацію про доходи, послужний список, інформаційну довідку, висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п.2 ч.5 ст.5 ЗУ “Про очищення влади”, інформацію з відкритих джерел.
В протоколі також зазначено, що “членами ГУНП в Одеській області Атестаційної комісії № 14 особі, яка проходить атестування, були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації особи щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше. За результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення Головою ГУНП в Одеській області Атестаційна комісія №14 поставлено на голосування рішення, а саме: 4 - займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність”. За результатами голосування за - 3, проти - 0 (а.с. 46).
Результати атестування занесені в розділ ІV атестаційного листа ОСОБА_1 , відомості про те, що позивач з ним ознайомлений - 02.03.2016 року (а.с. 47 зворотній бік).
До суду надано копію рапорту від 01.03.2016 року на ім'я в.о. начальника ГУМВС України в Одеській області, в якому зазначено, що позивач, просить звільнити його зі служби в Національній поліції за п. 7, ч. 1, ст. 77 (за власним бажанням) ЗУ «Про Національну поліцію» з 15 березня 2016 року, так як в подальшому немає бажання проходити службу (а.с. 48).
14 березня 2016 року наказом т.в.о. начальника генерала поліції третього рангу Лорткіпанідзе Г. Відповідано до ЗУ «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) підполковника поліції ОСОБА_1 , командира взводу батальону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 15 березня 2016 року (а.с. 50).
Листом управління кадрового забезпечення ГУ НП в Одеській області від 15.03.2016 року № 9/1070, направленому ОСОБА_3 на адресу: АДРЕСА_2 , запропоновано прибути до управління кадрового забезпечення ГУ НП в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Єврейська, 12 кабінет № 206, для отримання витягу з наказу про звільнення, трудової книжки, військового квитка та здачі службового посвідчення (а.с. 53).
Суд вважає, що наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 105 о/с від 14.03.2016 року в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 з посади командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУ НП в Одеській області з 15.03.2016 року є неправомірним та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 77 ЗУ «Про Національну поліцію» встановлено, що звільнення зі служби в поліції поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до положень ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.
Відповідно до положень ч.4 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012р. по справі № 21-42а-12 встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію", Законом України від 2 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015р. по справі № 21-8а15.
Таким чином, суд, з урахуванням наведених рішень Верховного Суду України, вважає за можливим застосувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Однією з підстав припинення трудового договору відповідно до п. 4 ст. 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
14 березня 2016 року наказом т.в.о. начальника генерала поліції третього рангу Лорткіпанідзе Г. Відповідано до ЗУ «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) підполковника поліції ОСОБА_1 , командира взводу батальону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 15 березня 2016 року.
Судом встановлено, що згідно «Журналу обліку наказу, доручень, рішень колегій МВС України та ГУ НП в Одеській області» інвентарний № 6 батальону поліції особливого призначення наказ № 105 о/с від 14.03.2016 року про звільнення ОСОБА_1 надійшов до батальону 28.04.2016 року (вхідний № 49).
Також судом встановлено, що після видачі наказу про звільнення № 105 о/с від 14.03.2016 року, після 15.03.2016 року позивач продовжував службу в органах поліції, а саме, згідно журналу розстановки сил та засобів ОСОБА_1 виходив на службу 14.03.2016, 15.03.2016, 16.03.2016, 17.03.2016, 18.03.2016, 19.03.2016, 22.03.2016, 23.03.2016, 23.03.2016, 24.03.2016, 25.03.2016, 26.03.2016, 29.03.2016, 30.03.2016, 31.03.2016, 01.04.2016, 02.04.2016, 05.04.2016, 06.04.2016, 07.04.2016, 16.04.2016, 19.04.2016, 20.04.2016, 21.04.2016, 23.04.2016 року (а.с. 175 зворотній бік т.1, а.с. 177 т.1, а.с. 180, т.1, а.с. 183 т. 1, а.с. 192 т.1, а.с. 222 т. 1, а.с. 226, т. 1, а.с. 229 т. 1, а.с. 239 т.1, а.с. 241 т. 1, а.с. 246 т.1, а.с. 3 т.2, а.с. 11 т.2, а.с. 19, т. 2, а.с. 43 т.2, а.с. 51 т.2, а.с. 59 т.2, .с. 75 т. 2, а.с. 94 т.2, а.с. 102 т.2, а.с. 110 т.2, а.с. 118 т.2, а.с. 126 т.2,а.с. 143 т.2).
Допитаний в судовому засіданні 28.11.2016 року в якості свідка ОСОБА_4 , який був командиром роти БПОП ГУ НП в Одеській області, пояснив, що позивач, ОСОБА_1 , після подання рапорту про звільнення за власним бажанням, мав намір продовжувати службу в органах поліції і через декілька днів написав рапорт про відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням, який був ним завізований та переданий до кадрового апарату батальону особливого призначення, але точної дати подання цього рапорту він не пам'ятає.
Крім того, свідок ОСОБА_5 , в судовому засіданні 14.12.2016 року, розповів, що позивачем був поданий рапорт про відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням, але підтвердити реєстрацію в установленому порядку не зміг. Також свідок повідомив, що ОСОБА_1 до кінця травня 2016 року виходив на роботу, оскільки ОСОБА_5 , як в.о. командира роти батальону поліції особливого призначення ГУ НП в Одеській області, проводився інструктаж нарядів особового складу.
Отже, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що відповідачем порушено норму ст. 38 КЗпП України, оскільки після закінчення строку попередження про звільнення ОСОБА_1 не залишив роботи і не вимагав розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, тому прийняття Головним управлінням Національної поліції в Одеській області наказу № 105 о/с від 14.03.2016 року в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 з посади командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУ НП в Одеській області з 15.03.2016 року є протиправним.
Крім того, відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників” від 27 квітня 1993 року № 301, трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Пунктом 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, визначено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Судом встановлено, що 15.03.2016 року ОСОБА_1 перебував на службі, що підтверджується журналом розстановки сил та засобів (а.с. 126 т.2). Представником відповідача жодного належного доказу в спрстування цього не надано. При цьому копія наказу про звільнення, трудова книжка та військовий квиток позивачу не видавались.
Крім того, до суду наданий лист управління кадрового забезпечення ГУ НП в Одеській області від 15.03.2016 року № 9/1070, направлений на ім'я ОСОБА_3 , на адресу: АДРЕСА_2 , (а.с. 53, 105 т.1).
Проте, позивачем по справі є ОСОБА_1 та як вбачається з особової справи позивача, адреса місця його проживання - АДРЕСА_3 (а.с. 119 т.1), жодних пояснень щодо цих невідповідностей представником відповідача, як і доказів отримання вказаного листа позивачем, суду надано не було.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Національної поліції в Одеській області не виконано у повному обсязі обов'язки передбачені чинним законодавством України при звільнені позивача, наказ про звільнення ОСОБА_1 , прийнятий неправомірно, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області № 105 о/с від 14.03.2016 року в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 з посади командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУ НП в Одеській області з 15.03.2016 року та позовна вимога щодо поновлення підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУ НП в Одеській області з 15.03.2016 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно із висновком, зазначеним у Постанові ВСУ від 14 січня 2014 року по справі № 21-395а13, суд ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
Застосовуючи аналогію закону, передбачену ч.7 ст. 9 КАС України, при визначенні грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, судом застосовуються норми законодавства, які регулюють визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме постанова КМУ № 100 від 08.02.1995 року.
Згідно з довідкою від 05.10.2016 року № 1364 УФЗБО ГУНП в Одеській області грошове забезпечення за останні два календарні місяці перед звільненням ОСОБА_1 за січень та лютий 2016 року склав відповідно 6 580,00 грн. та 6 580,00 грн ., середньоденне грошове забезпечення складає 219,33 грн.
Відповідно до Листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік” кількість робочих днів у квітні 2016 року загальна кількість робочих днів становить 21 день (у період 15.03.2016 року по 31.03.2016 рік - 13 робочих днів), у травні 2016 року становила 19 днів, у червні 2016 року становила 20 днів, у липні 2016 року становила 21 день, у серпні 2016 становила 22 дні, у вересні 2016 року становила 22 дні, у жовтні 2016 року 22 дні, у листопаді 2016 року становила 22 дні, у грудні 2016 року загальна кількість робочих днів становить 22 дні (у період 01.12.2016 року по 16.12.2016 рік - 12 робочих днів).
Тобто, у період з 15.03.2016 року по 16.12.2016 року загальна кількість робочих днів складає- 194 дні (13+21+19+20+21+22+22+22+22+12).
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.03.2016 року по 16.12.2016 року у розмірі 42 550,02 грн. (194 дні*219,33 грн.) без урахування обов'язкових відрахувань.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Таким чином, підполковника поліції ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 15.03.2016 року. Крім того, підлягає стягненню на його користь середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу. Згідно довідки УФЗБО ГУНП в Одеській області грошове забезпечення позивача за останні 2 місяця роботи склало - 13 160,00 грн. Середньомісячне грошове забезпечення позивача складає - 6 580,00 грн., а середньоденне - 219,33 грн. Стягненню підлягає 42 550,02 грн. (без урахування обов'язкових відрахувань) за період з 15.03.2016 року по 16.12.2016 року.
За таких обставин, розглянувши справу в межах позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 поновлюється на посаді командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області, то у відповідності до п.1, 3 ч.1 ст. 256 КАС України постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у сумі 6 580,00 грн. (без урахування обов'язкових відрахувань) підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, ч. 6 ст. 128, 159 - 163, 254, 256 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 105 о/с від 14.03.2016 року в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 з посади командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУ НП в Одеській області з 15.03.2016 року.
Поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 15.03.2016 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 15.03.3016 року по 16.12.2016 року у розмірі 42 550,02 грн. (сорок дві тисячі п'ятсот п'ятдесят гривень дві копійки), без урахування обов'язкових відрахувань.
Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 15.03.2016 року та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 6 580,00 грн.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд у строки та в порядку встановлені ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.
Суддя О.А. Левчук