ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
20 грудня 2016 року м. Львів № 813/3875/16
15 год. 43 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю секретаря судового засідання Дорош Х.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1 , представник Кухта В.З.;
відповідача: представник Мигаль Р.І.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Начальника 3 спеціального відділу Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування наказів, визнання протиправним акта службового розслідування, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Начальника 3 спеціального відділу Військової служби правопорядку Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування наказів № 388 від 04.10.2016 року, № 57-РС від 04.10.2016 року та № 209 від 05.10.2016 року, визнання протиправним акта службового розслідування від 04.10.2016 року, зобов'язання поновити на посаді та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірні накази в частині накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади та виключення зі списків військової частини та всіх видів забезпечення суперечать вимогам та істотно порушують його права, передбачені Конституцією та Законами України, а тому є протиправними і підлягають скасуванню.
Позивач своє звільнення з посади вважає незаконним, оскільки були відсутні правові підстави для винесення спірних наказів, зокрема, висновки службового розслідування є необґрунтованими, безпідставними, необ'єктивними та не відповідають дійсним обставинам. Стверджує, що будь-якого правопорушення, яке могло б бути підставою для його звільнення з військової служби, особисто він не вчиняв, оскільки таке правопорушення було вчинено іншою особою. Вважає, що у випадку наявності в його діях ознак дисциплінарного правопорушення, покарання у вигляді звільнення зі служби не відповідає ступеню тяжкості порушення.
Позовні вимоги позивач та його представник в судовому засіданні підтримали, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові. Просили позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідачем подано письмове заперечення проти позову, в якому зазначено, що під час притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та його звільненні зі служби дотримано вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та здійснено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами та нормативно-правовими актами України. Обставини, достатні для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та його звільнення зі служби, було встановлено в ході проведення службового розслідування, належним чином зафіксовано та надано відповідну оцінку під час прийняття спірних наказів. Ствердив, що більш суворе дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби було застосовано до позивача у зв'язку з неодноразовим притягненням до дисциплінарної відповідальності та з урахуванням негативної характеристики по місцю служби.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд заслухав пояснення позивача, представників сторін, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що відповідно до наказу начальника 3 спеціального відділу Військової служби правопорядку від 20.09.2016 № 198 старший сержант ОСОБА_1 у складі зведеного підрозділу від 3 спеціального відділу військової служби правопорядку був відряджений до військової частини НОМЕР_2 Миколаївського гарнізону терміном на 19 діб з 22.09.2016 року по 10.10.2016 року з метою підтримання правопорядку та військової дисципліни серед військовослужбовців Миколаївського гарнізону, запобіганню вчиненню ними кримінальних та інших правопорушень.
Відповідно до наказу начальника 3 спеціального відділу Військової служби правопорядку від 03.10.2016 № 383 старшим офіцером відділення спеціального призначення 3 спеціального відділу Військової служби правопорядку проведено службове розслідування з метою встановлення причин та умов виникнення конфлікту між старшим солдатом ОСОБА_2 та старшим сержантом ОСОБА_1 01.10.2016 року та встановлення ступеня вини посадових осіб, за наслідками якого складено акт службового розслідування від 04.10.2016 року.
Наказом начальника 3 спеціального відділу Військової служби правопорядку № 388 від 04.10.2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців служби за контрактом старшого сержанта ОСОБА_1 та старшого солдата ОСОБА_2 » за порушення вимог статей 11, 49, 50 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України інспектора взводу військової інспекції безпеки дорожнього руху старшого сержанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та у відповідності до ст. 51 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накладено дисциплінарне стягнення «Звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю».
Наказом начальника 3 спеціального відділу Військової служби правопорядку № 57-РС від 04.10.2016 року «По особовому складу» інспектора взводу військової інспекції безпеки дорожнього руху старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «е» (через службову невідповідність) відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника 3 спеціального відділу Військової служби правопорядку № 209 від 05.10.2016 року старшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.
Статус, основні завдання, організацію та принципи діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, права, обов'язки, заходи соціального і правового захисту та відповідальність її військовослужбовців визначаються Законом України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України».
Статтею 3 цього Закону визначено основні завдання Служби правопорядку, якими є:
виявлення причин, передумов і обставин злочинів та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об'єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби);
запобігання вчиненню і припинення злочинів та інших правопорушень у Збройних Силах України;
участь в охороні військових об'єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях;
захист майна Збройних Сил України від розкрадання та інших злочинних посягань;
забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів;
участь у гарнізонних заходах;
виконання у передбачених законом випадках рішень про тримання військовослужбовців на гауптвахті;
забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні;
сприяння у межах своєї компетенції органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органам досудового розслідування та суду, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам військового управління, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них відповідно до законів обов'язків;
участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об'єктах.
Відповідно до статті 8 цього ж Закону на Службу правопорядку покладається здійснення функцій, зокрема, попереджувати, виявляти, припиняти злочини та інші правопорушення, вчинені у військових частинах, а також в інших місцях військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків; виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень у Збройних Силах України, вживати заходів щодо їх усунення, брати участь у правовому вихованні військовослужбовців, працівників Збройних Сил України; брати участь у проведенні профілактичної роботи серед військовослужбовців, схильних до вчинення правопорушень, сприяти військовому командуванню, органам військового управління в забезпеченні військової дисципліни серед військовослужбовців.
Згідно зі ст. 13 цього ж Закону порядок і строки проходження військової служби військовослужбовцями Служби правопорядку, присвоєння їм військових звань та звільнення їх з військової служби визначаються відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідних положень про проходження військової служби.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до п. «е» ч. 6 ст. 26 цього Закону контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через службову невідповідність.
Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України визначаються загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до ст. 11 цього Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний, крім іншого, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, додержуватися правил ввічливості й поведінки військовослужбовців.
Згідно зі ст. 49, 50 цього ж Статуту військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому. Відносини між військовослужбовцями повинні ґрунтуватися на взаємній повазі. Начальники й старші за військовим званням військовослужбовці у питаннях служби до підлеглих і молодших звертаються за військовим званням і прізвищем або тільки за званням, додаючи в останньому випадку перед званням слово «товаришу».
Дисциплінарний статут Збройних Сил України визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 цього Статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Згідно зі ст. 51 цього ж Статуту на сержантів (старшин) військової служби за контрактом, можуть бути накладені такі стягнення:
а) зауваження;
б) догана;
в) сувора догана;
г) попередження про неповну службову відповідність;
е) пониження в посаді;
є) пониження у військовому званні на один ступінь;
ж) пониження у військовому званні на один ступінь з переведенням на нижчу посаду;
з) позбавлення сержантського (старшинського) звання;
и) звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю.
Відповідно до статей 83-88 цього Статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення необхідно встановити характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередню поведінку військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Відповідач у спірному наказі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності зазначає, що між старшим сержантом ОСОБА_1 та старшим солдатом ОСОБА_3 виник конфлікт, під час якого було застосовано фізичне насильство зі сторони старшого сержанта ОСОБА_1 . Такий вчинок дискредитує позивача як посадову особу, що повинна виявляти злочини, порушення військової дисципліни та вживати всіх заходів щодо їх припинення та недопущення.
Позивач стверджує, що не вчиняв дисциплінарного проступку, оскільки застосував силу до старшого солдата ОСОБА_3 лише для того, щоб припинити протиправні дії останнього та після того, як старший солдат ОСОБА_3 вдарив його рукою в обличчя.
Як слідує з матеріалів справи, зокрема, з Акта службового розслідування від 04.10.2016 року, під час проведення службового розслідування було встановлено факт конфлікту між старшим сержантом ОСОБА_1 та старшим солдатом ОСОБА_3 , в ході якого було застосовано фізичне насильство до останнього. При цьому, свідки події, солдат ОСОБА_4 , солдат ОСОБА_5 та солдат ОСОБА_6 не підтвердили факту нанесення старшим солдатом ОСОБА_3 ударів старшому сержанту ОСОБА_1 .
Також, допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не підтвердили факту нанесення старшим солдатом ОСОБА_3 ударів старшому сержанту ОСОБА_1 .
Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ствердили, що саме старший сержант ОСОБА_1 перший вдарив старшого солдата ОСОБА_3 , після чого повторно завдав йому ударів.
В той же час, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження застосування сили до старшого солдата ОСОБА_3 лише для того, щоб припинити протиправні дії останнього після того, як старший солдат ОСОБА_3 вдарив його рукою в обличчя, не здобуто таких доказів і під час розгляду адміністративної справи.
Отже, висновки службового розслідування щодо встановлення факту конфлікту між старшим сержантом ОСОБА_1 та старшим солдатом ОСОБА_3 , в ході якого було застосовано фізичне насильство до останнього, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані належними та допустимими доказами. З цих же підстав суд не бере до уваги твердження позивача про те, що ним правомірно застосовано фізичну силу до старшого солдата ОСОБА_3 для захисту свого життя і здоров'я від нападу на підставі ст. 22, ст. 22-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 пояснив, що з травня по липень 2016 року був безпосереднім керівником ОСОБА_1 у м. Щастя Луганської області в зоні проведення антитерористичної операції. У цей період ОСОБА_1 зарекомендував себе негативно під час несення військової служби.
Крім того, до матеріалів справи долучено службову характеристику старшого сержанта ОСОБА_1 від 12.07.2016 року (а. с. 105), відповідно до якої ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає, доцільно перемістити на нижчу посаду, а також службову картку старшого сержанта ОСОБА_1 (а. с. 91-92), відповідно до якої наказом начальника 3 спеціального відділу Військової служби правопорядку № 315 від 05.08.2016 року за порушення ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Вказаними обставинами спростовується твердження позивача про неврахування відповідачем при винесенні спірних наказів попередньої позитивної характеристики позивача.
Також суд не бере до уваги покликання позивача на постанову слідчого військової прокуратури Миколаївського гарнізону про закриття кримінального провадження за фактом нанесення тілесних ушкоджень солдату ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. На переконання суду, відсутність ознак кримінального правопорушення не є тотожним із накладенням на позивача дисциплінарного стягнення за порушення вимог Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Проаналізувавши норми законодавства та оцінивши встановлені в ході судового розгляду обставини суд дійшов висновку, що позивачем було допущено порушення вимог статей 11, 49, 50 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, що у відповідності до вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України є підставою для накладення дисциплінарного стягнення. Вказане порушення належним чином зафіксовано, йому надано вичерпну оцінку в ході проведення службового розслідування, за результатами якого на позивача накладено один з видів дисциплінарного стягнення - звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю. При цьому, відповідачем враховано попереднє притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності (дисциплінарне стягнення на момент вчинення дисциплінарного проступку не погашено та не знято) та негативну характеристику по місцю служби.
Оцінюючи пояснення сторін, письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази та обґрунтування не підтверджують протиправності спірних наказів № 388 від 04.10.2016 року, № 57-РС від 04.10.2016 року та № 209 від 05.10.2016 року, а позивачем не доведено належними доказами порушення його прав при винесенні спірних наказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані відповідачем переконують у безпідставності позовних вимог в частині визнання протиправними і скасування наказів № 388 від 04.10.2016 року, № 57-РС від 04.10.2016 року та № 209 від 05.10.2016 року.
Оцінюючи правові акти індивідуальної дії відповідача на відповідність ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає, що вони були прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що і позовні вимоги позивача про поновлення його на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які є похідними від вимоги про визнання протиправними та скасування наказів № 388 від 04.10.2016 року, № 57-РС від 04.10.2016 року та № 209 від 05.10.2016 року, задоволенню не підлягають.
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправним акта службового розслідування від 04.10.2016 року суд зазначає, що вказаний акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні ч. 2 ст. 2 та ст. 17 КАС України, не викликає будь-яких прав і обов'язків для особи, стосовно якої проводилось службове розслідування. Акт службового розслідування є носієм доказової інформації про виявлені порушення, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення уповноваженою особою. Відтак, у задоволенні адміністративного позову у цій частині слід відмовити.
Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставини повинні довести суб'єкти владних повноважень, які є відповідачами, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих рішень.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Правила ст. 94 КАС України не застосовуються, оскільки судовий збір не сплачувався.
Керуючись ст. ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2016 року.
Суддя Клименко О.М.