ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
23 листопада 2016 року Справа № 813/2216/16
16 год. 28 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Кравців О.Р.,
секретар судового засідання Приймак С.І.,
від позивача ОСОБА_1,
від відповідача ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства “Львіввугілля” до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Державне підприємство “Львіввугілля” (далі - позивач, ДП «Львіввугілля») з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач, СДПІ), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000012202/3630 від 21.03.2016 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що жодною нормою Податкового кодексу України станом на 1 травня звітного періоду не перебачено санкції за несвоєчасне подання звіту про контрольовані операції. Крім цього, відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99 визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, на переконання позивача, застосування штрафної санкції, прийнятої після звітного періоду суперечить нормам Конституції та чинного законодавства. Так, ревізором в акті не вказано на якій підставі застосовано норму закону в редакції чинній після звітного періоду. Отже, вважає, що податковими органами повно та не всебічно досліджено всі обставини справи та рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а отже, позов слід задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому запереченні /а.с.27-29/. Зазначив, що за результатами перевірки позивача встановлено, що позивачем несвоєчасно подано звіт про контрольовані операції за 2014 рік. В період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року позивачем задекларовано операції по контрольованих операціях в сумі 569429171,05 грн. без ПДВ. Державні підприємства, які належать до сфери управління одного міністерства є пов'язаними особами. Оскільки позивачем всупереч пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України подано лише 29.12.2015 року, такий подано несвоєчасно. Пояснив, що у разі застосування у 2015 році штрафної санкції за неподання документації щодо контрольованих операцій здійснених платником податків у 2013-2014 роках, застосовується штрафна санкція у розмірі передбаченому п. 120.3 ст. 120 ПК України, у редакції чинній станом на день прийняття рішення щодо застосування такої санкції. В той же час, починаючи з 13.08.2015 року відповідно до п. 120.3 ст. 120 ПК України за неподання звіту про контрольовані операції або документації з трансферного ціноутворення або не включення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції відповідно до вимог п. 39.4 ст. 39 Кодексу тягне за собою накладення штрафу в розмірі: 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового року (звітного), у разі неподання звіту про контрольовані операції - 1 відсоток суми контрольованих операцій, не задекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня податкового року, за всі не задекларовані контрольні операції, 3% суми контрольованих операцій щодо яких не була подана документація, визначена пп. 39.4.6 п. 39.4 ст. 39 ПК України, але не більше 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового року за всі контрольовані операції здійснені у відповідному звітному році. З врахуванням викладеного, вважає рішення контролюючого органу правомірним та таким, що слід залишити в силі, а у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -
ДП «Львіввугілля» зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 32323256, станом на момент перевірки та розгляду справи перебуває на податковому обліку в СДПІ /а.с.21, 22/.
Так, СДПІ проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питання несвоєчасного подання звіту про контрольовані операції за 2014 рік, про що складено акт № 73/28-06-22-20/32323256 від 09.03.2016 року /а.с.9-11/.
Вказаним актом зафіксовано порушення пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасно подано Звіт про контрольовані операції за 2014 рік /а.с.11/.
За результатами виявлених порушень, на підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000012202/3630 від 21.03.2016 року за платежем: адміністративні штрафи та інші фінансові санкції в сумі 365400,00грн. /а.с.8/.
Оскільки за результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишене без змін /12, 13-14, 15, 16-17/, позивач вважаючи таке протиправним, звернувся з позовом до суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Відповідно до п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей цього Кодексу контрольованими операціями, зокрема, є господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами - резидентами, які задекларували від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за попередній податковий (звітний) рік.
Згідно з п.п.39.2.1.4 п.п.39.2.1 п.39.2 ст.39 Податкового кодексу України господарські операції, передбачені у підпунктах 39.2.1.1 і 39.2.1.2 цієї статті, визнаються контрольованими за умови, що загальна сума таких операцій платника податків з кожним контрагентом дорівнює або перевищує 50 мільйонів гривень (без урахування податку на додану вартість) за відповідний звітний календарний рік.
Зі змісту акту перевірки з'ясовано, що основним покупцем ДП «Львівугілля» є «ДП «Вугілля України». Так, обидва підприємства державної форми власності та засновником їх є Міністерство енергетики та вугільної промисловості.
Відповідно до п. «Ґ» пп.14.1.159 п. 14.1 ст. 14 ПК України повязанами особами для цілей трансферного ціноутворення визнаються, зокрема, юридичні особи, одноособові виконавчі органи яких призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу).
Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Органами управління державного унітарного підприємства є, зокрема, керівник підприємства, який призначається (обирається) суб'єктом управління об'єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав) (ст. 73 Господарського кодексу України).
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджено, що обидва вказані підприємства засновані міністерством енергетики та вугільної промисловості України та, з врахуванням викладених правових позицій, є пов'язаними між собою.
Крім цього, сторонами факт проведення контрольованих операцій у 2014 році між ДП «Львіввугілля» та ДП «Вугілля України» не оспорювався.
Порядок складання та подання документації для податкового контролю передбачено п. 39.4 ст.39 Податкового кодексу України, відповідно до п.п.39.4.1 якого для цілей податкового контролю за трансфертним ціноутворенням звітним періодом є календарний рік.
Згідно з п.п. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України платники податків (крім Національного банку України), які протягом звітного періоду здійснювали контрольовані операції, зобов'язані подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, до 1 травня року, наступного за звітним, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Форма звіту (уточнюючого звіту) про контрольовані операції встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 11.11.2013 року № 669, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2013р. за № 2190/24722 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Порядок складання Звіту про контрольовані операції, відповідно до п.п.1.1-1.3 якого Звіт про контрольовані операції складається платниками податків, які відповідно до підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 розділу I Податкового кодексу України зобов'язані подавати Звіт до Міністерства доходів і зборів України.
Звіт подається до 1 травня року, наступного за звітним, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
У разі якщо платником податків виявлено, що у раніше поданому Звіті інформація надана не в повному обсязі, містить помилки, недоліки, такий платник податків має право подати уточнюючий Звіт.
Таким чином, оскільки контрольовані операції було здійснено у 2014 році, позивачу за вказаний звітний період слід було подати відповідний звіт до 01.05.2015 року.
Судом встановлено, що позивачем звіт про контрольовані операції за 2014 рік станом на 30.04.2015 року не подавався, що підтверджується скріншотом з інформаційної системи ДФС /а.с.61/.
Крім цього, в долученому до матеріалів справи копії звіту про контрольовані операції ДП «Львіввугілля» за 2014 року датою подання позивачем самостійно зазначено 29.12.2015 року /а.с.62, 63-64/. Відповідно до цієї декларації платником податків задекларовано загальну суму контрольованих операцій 525789648,00 грн.
Отже, відповідачем доведено факт неподання до 01.05.2015р. позивачем звіту про контрольовані операції за 2014 рік, а позивачем не наведено переконливих аргументів, які б звільняли його від виконання такого обов'язку.
Наявність порушення зі сторони позивача вимог п.39.4.2 п.39.4 ст.39 ПК України зумовила застосування відповідачем до нього штрафних (фінансових) санкцій відповідно до п.120.3 ст.120 наведеного Кодексу.
Суд залишає поза увагою покликання представника позивача на неможливість застосування до позивача будь-яких штрафних санкцій за несвоєчасне подання вказаного звіту, оскільки за нормами ст. 120 Податкового кодексу України, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин санкції саме за несвоєчасне подання такої декларації не було передбачено, з огляду на наступне.
Згідно з п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням» № 72-VIII від 28.12.2014 року, установлено, що звіт про контрольовані операції за 2014 рік подається до 1 травня 2015 року і формується з урахуванням норм статті 39 Податкового кодексу України, у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року.
Пунктом 5 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ ПК України встановлено, що штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального контролюючого органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватись до таких платників податків за наслідками податкового періоду, протягом якого такі акти були введені в дію, у зв'язку з набранням чинності цим Кодексом.
Суд звертає увагу позивача на те, що відповідне правило застосування штрафних санкцій пов'язане з набранням чинності Податковим кодексом України з 01.01.2011 року, а отже, це правило не підлягає застосуванню у податковому періоді 2015 року. По-друге відповідачем штрафна санкція застосована до позивача за несвоєчасне подання звіту до 01.05.2015 року, а не за порушення допущені лише у попередньому податковому періоді. Відтак, суд не бере до уваги такі покликання позивача.
Відповідно до п. 120.3 ст. 120 ПК України (в редакції чинній на день проведення перевірки та складання акта від 09.03.2016 року) неподання платником податків звіту та/або обов'язкової документації про здійснені ним протягом року контрольовані операції або невключення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, тягне за собою, зокрема, накладення штрафу у розмірі 100 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання (несвоєчасного подання) звіту про контрольовані операції.
При цьому, п. 11 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» цього Кодексу визначено, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» від 15.07.2015 № 609-VIII, який набрав чинності з 13.08.2015 року, п. 120.3 ст. 120 ПК України була викладена в такій редакції: « 120.3. Неподання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або невключення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу тягне за собою накладення штрафу у розмірі:
300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання (несвоєчасного подання) звіту про контрольовані операції;
1 відсоток суми контрольованих операцій, незадекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі незадекларовані контрольовані операції;
3 відсотки суми контрольованих операцій, щодо яких не була подана документація, визначена підпунктом 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі контрольовані операції, здійснені у відповідному звітному році.
Сплата таких фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податку від обов'язку подання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення».
Таким чином, з контексту норм п. 113.1 і 113.3 ст. 113, п. 11 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України слідує, що обов'язок контролюючого органу застосувати за порушення платником податку граничного строку подання звіту про контрольовані операції відповідальність у вигляді штрафної (фінансової) санкції у розмірі, передбаченому п. 120.3 ст. 120 Кодексу, у редакції, чинній саме на день прийняття рішень про застосування такої штрафної (фінансової) санкції.
При цьому, суд бере до уваги те, що відповідно до висновків Конституційного Суду України, викладених в його рішенні від 09.02.1999 року № 1/99-рп, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Тобто, правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.
Разом з тим заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.
Таким чином, оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій.
Судом встановлено, що станом на 01.05.2015 - дати, до якої ДП «Львіввугілля» зобов'язане було подати звіт про контрольовані операції за 2014 рік, ПК України була передбачена відповідальність та встановлений відповідний розмір санкцій за неподання такого звіту (п. 120.3 ст. 120 цього Кодексу).
Факт несвоєчасного подання позивачем такого звіту за 2014 рік виявлений відповідачем 09.03.2016 року і станом на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення (21.03.2016 року), ПК України передбачав більший розмір санкції за вчинене порушення.
Таким чином, у даному випадку не застосується зворотна дія закону у часі, оскільки не змінився склад порушення - несвоєчасне подання звіту про контрольовані операції.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2. ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вище викладене, з врахуванням доказів у справі, суд погоджується з висновком відповідача про законність розміру штрафної санкції (300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої станом на 01 січня 2014 року), застосованої до позивача за порушення ним граничного терміну подання звіту про контрольовані операції за 2014 рік, та відповідно визнає правомірність застосування до позивача такої штрафної санкції в сумі 365400,00 грн. оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 21.03.2016 № НОМЕР_1.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати понесені позивачем у разі відмови у задоволені позову поверненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 28.11.2016 року.
Суддя Кравців О.Р.