36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
13.12.2016 Справа № 917/1514/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Селянка ТМ”, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 4а/6а, оф. 201, м. Рівне, 33028
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Овруцький молочноконсервний комбінат”, вул. Героїв Майдану, 82, оф. 24, м. Гадяч, Полтавська область, 37300
про стягнення 2 978 305,73 грн.
Суддя Мацко О.С.
Представники у засіданні 17.11.2016р.
Від позивача: ОСОБА_1
Від відповідача: ОСОБА_2
Представники у засіданні 13.12.2016р.
Від позивача: ОСОБА_1
Від відповідача: ОСОБА_3
Судові засідання проводилися в режимі відеоконференції з господарським судом Рівненської області за клопотанням позивача, задоволеним ухвалою від 25.10.2016р.
У судовому засіданні 17.11.2016р. було оголошено перерву до 13.12.2016р.у порядку ст.77 ГПК України; ухвалою від 17.11.2016р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів за клопотанням сторін.
У судовому засіданні 13.12.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення згідно ст.85 ГПК України.
СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 2 978 305,73 грн., з яких: 2 955 538,42 грн. основна заборгованість за Договором поставки №43/03 від 25.03.2015р., 14 777,69 грн. пені та 7 989,62 грн. 3% річних (з урахуваннням заяви позивача про збільшення позовних вимог, прийнятої судом до розгляду ухвалою від 25.10.2016р. При прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог судом враховано п.1.3 договору, яким встановлено, що загальна вартість поставки товару за цим договором складається з суми вартості всіх поставок на протязі дії цього договору).
Позивач на задоволенні позову наполягає та повідомляє суд про те, що 07.12.2016р. відповідачем було проведено часткове погашення заборгованості за даним договором на суму 28 700,00 грн., у зв"язку з чим представник позивача заявляє усне клопотання про долучення до справи додаткових доказів (у підтвердження оплати). Представник відповідача дану інформацію - стосовно дати оплати та суми - підтверджує.
Відповідач проти позову заперечує за мотивами відзиву (вих.№12/12-01 від 12.12.2016р.), зокрема, вказує на те, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні містять тільк дату їх складання, але не містять дату підписання сторонами, тому не можливо встановити час виникнення обов'язку відповідача оплатити поставлені за накладними товари; це дає право відповідачу призупинити виконання свого обов'язку по його оплаті, що і було зроблено у даному випадку; позивачем не було передано разом з товаром специфікацій, сертифікатів відповідності та посвідчення про якість товару, що згідно п.3.4 договору дає право відповідачу призупинити оплату товару; відсутність формул, за якими нараховувалася пеня та річні, а також обгрунтованого розрахунку основного боргу не дає можливості перевірити правильність заявлених до стягнення сум (відзив - у матер.справи).
Крім того, відповідач надав суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області у справі №530/1545/16-ц за позовом ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" до ТОВ "Селянка ТМ" та ОСОБА_4 про визнання договору поставки №43/03 від 25.03.2015р. недійсним та стягнення грошових коштів в сумі 2000,00 грн. Для надання часу позивачу відреагувати на клопотання судом оголошувалася перева у судовому засіданні згідно ст.77 ГПК України.
Позивач проти задоволення клопотання заперечує за мотивами заперечень вих.№2111/16-01 від 21.11.2016р. (арк.справи 103-105).
Суд, вирішуючи дане клопотання, дійшов до висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного:
Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, про що виносить ухвалу. Виходячи зі змісту наведеної норми, необхідною передумовою для зупинення провадження у справі мають бути обставини, що унеможливлюють її розгляд по суті заявлених позовних вимог до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Таким чином, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі об'єктивної неможливості вирішення спору без встановлення відповідних обставин справи і фактів, що мають суттєве значення для вирішення спору. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду необхідно у кожному конкретному випадку з'ясувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом і чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, що розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення, та є істотними для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки № 43/03, укладеного між сторонами 25.03.2015 року.
Предметом спору в цивільній справі № 530/1545/16-ц , що розглядається Зінківським районним судом Полтавської області, є визнання недійсним договору № 43/03 від 25.03.2015 р. та стягнення грошових коштів.
Зі змісту постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. № 11 вбачається, що зупинення провадження у справі про стягнення коштів до вирішення справи, предметом якої є визнання договору недійсним, на підставі якого заявлена вимога про стягнення коштів, є правом, а не обов'язком суду, і вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд має враховувати обставини конкретної справи (п. 2.17).
Суд приходить до висновку, що в даному випадку наявна можливість здійснити розгляд справи по суті заявлених позовних вимог у даній справі, оскільки відповідачем не доведена жодним чином та обставина, що без очікування результатів розгляду справи про визнання договору поставки недійсним, неможливо вирішити дану справу про стягнення коштів за цим договором. Зокрема, не обґрунтовано, яким чином без з'ясування обставин по цивільній справі № 530/1545/16-ц неможливо розглянути заявлені позовні вимоги у господарській справі № 917/1514/16, та яким чином встановлені у цивільній справі обставини можуть вплинути на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи у даній господарській справі, виходячи із заявлених позивачем предмету та підстав позову і з урахуванням презумпції правомірності правочину.
Так, статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину може бути спростована нормою закону, яка містить відповідну заборону, а у випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю або у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Отже, вказана норма передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству, тобто, мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, і позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним, а лише ґрунтується на договорі, який суд може визнати недійсним в силу наведеної вимоги. При цьому, вказана норма не містить умови про її застосування, виключно за наявності тотожності суб'єктного складу сторін спору зі сторонами оспорюваного договору.
Застосування даної статті господарським судом при прийнятті рішення можливе у разі одночасної наявності таких умов: пов'язаність оспорюваного договору з предметом спору та невідповідність (суперечність) вказаного договору законодавству. Таким чином, розглядаючи позовні вимоги, що випливають з договору, суд у будь-якому випадку має перевірити правомірність цього договору, що ще раз підтверджує безпідставність зупинення судом першої інстанції провадження у даній справі до розгляду іншої справи, предметом якої є вимоги про визнання недійсним договору. Встановивши, що зміст договору суперечить чинному законодавству, господарський суд, керуючись частиною 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, може за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або частково.
Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 р.).
Враховуючи, серед іншого, що необгрунтоване зупинення провадження у справі призведе до невиправданої затримки строку судового розгляду спору, дійшов висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у даній справі та відмову у задоволенні відповідного клопотання відповідача.
Від позивача надійшла на адресу суду заява про забезпечення позовних вимог від 16.11.2016р. (арк.справи 96-97), яку представник позивача підтримав у судовому засіданні. Представник відповідача проти задоволення заяви заперечував, вважаючи її необгрунтованою. Суд, розглянувши дану заяву та заслухавши представників сторін, дійшов до висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного:
У якості забезпечення позову позивач просить накласти арешт на конкретно визначений рахунок відповідача в межах спірної суми до набрання рішенням у даній справі законної сили, оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх зобов»язань за договором поставки товару №43/03 від 25.03.2015р., згідно якого товар був отриманий та використаний відповідачем у своїй господарській діяльності. Натомість відповідач ініціював у місцевому загальному суді розгляд справи про визнання недійсним даного договору, що свідчить про дії, спрямовані на затягування судового процесу.
З огляду на приписи статей 66,67 ГПК України та роз'яснень Пленуму Вищого госопдарського суду України, викладених у постанові Пленуму №16 від 26.12.2012р. “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, суд вважає, що у даному випадку позивачем не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Адже вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, відтак необхідною умовою вжиття вказаних заходів є достатньо обґрунтоване припущення, що їх невжиття утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення (зокрема, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання судового рішення). Сама по собі значна сума заборгованості, її невизнання відповідачем, оспорення правомірності договору в іншому судовому провадженні не свідчать про такі обставини, які є достатніми для прийняття судом рішення про вжиття заходів забезпечення позову.
З урахуванням викладеного, з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідачем подано заяву про рострочку виконання судового рішення (вих.№17/11-02 від 17.11.2016р., вх.№15443 від 13.12.2016р.), згідно якої відповідач просить - у разі задоволення позову - зменшити розмір штрафних санкцій та розстрочити виконання рішення на 36 місяців рівними платежами. Позивач проти надання розстрочки виконання рішення на даному етапі розгляду справи категорично заперечує. Суд відмовляє у задоволенні заяви про зменшення штрафних санкцій та розстрочку виконання рішення суду за обгрунтуванням, наведеним у мотивувальній частині даного рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:
25 березня 2015 року між сторонами був укладений договір поставки товару № 43/03 (далі по тексту - Договір), відповідно до якого Позивач зобов'язувався поставляти та передавати у власність Відповідача цукор (товар), а Відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити його вартість на умовах даного Договору.
При цьому сторони погодили наступне:
- ціна на кожну партію товару зазначається у Специфікаціях, які підписуються повноважними представниками сторін , скріплюються їх печатками та є невід'ємними частинами цього договору;
- загальна вартість поставки товару за цим договором складається з суми вартості всіх поставок на протязі дії цього договору;
- якість товару, що постачається, повинна відповідати вимогам діючого ДСТУ 4623:2006 та підтверджуватися сертифікатом відповідності;
- поставка товару здійснюється на умовах ІНКОТЕРМС 2010: навантаження, доставка (транспортні затрати) здійснюються силами та за рахунок продавця за даресою/адресами складу покупця (місце поставки):Житомирська область, м.Овруч, вул.Богдана Хмельницького,92;
- договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2015р. , але у будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань по договору. Додатковою угодою №1/12/15 від 17.12.2015р. сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання сторонамита діє до 31.12.2016р., але у будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань по договору (арк.справи 15).
Згідно п.4.1 договору, товар поставляється на умовах післяоплати на підставі виставлених продавцем рахунків-фактур. Проте згідно Угоди № 2/03/16 від 25 березня 2016 р. про внесення змін до договору поставки № 43/03 від 25 березня 2015 р. (арк.справи 16), сторони погодили викласти п.4.1. наступним чином: Покупець здійснює оплату протягом 21 (двадцяти одного) дня з дати отримання товару.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання взятих на себе за Договором зобов'язань та згідно видаткових накладних № РН00023 від 7.07.2016р., № РН-0000029 від 7.07.2016р., № РН-0000055 від 15.07.2016р., № РН-0000056 від 15.07.2016р., № РН-0000100 від 27.07.2016р., № РН-0000106 від 28.07.2016р., № РН-0000018 від 10.08.2016р, РН-0000026 від 11.08.2016р., № РН-0000002 від 2.09.2016р., № РН-0000013 від 6.09.2016р. Позивач передав у власність Відповідача, а останній прийняв товар на загальну суму 2 955 538,42 грн.
Факт передачі вище зазначеного товару підтверджується видатковими накладними за вказаними в попередньому абзаці номерами та датами, та додатково - товарно-транспортними накладними (арк.справи 17-32, 44-48).
Згідно п.2 ст. 719 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На порушення вимог Договору Відповідачем було проведено лише часткова оплата отриманої продукції в сумі 38 511,58 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 8124 від 5.09.2016 р. (арк.справи 33) (частково в сумі 38 511,58 грн. проплата зарахована в погашення заборгованості за накладною №РН-0000023 від 07.07.2016р., внаслідок чого заборгованість за цією накладною зменшилась та до стягнення заявлено 256 288,42 грн; решта суми в розмірі 92488,42 грн. пішло в рахунок погашення заборгованості за минулий період, що вбачається з письмових пояснень позивача - арк.справи 106, не заперечується відповідачем. Враховуючи, що у платіжному дорученні від 05.09.2016р.у графі «призначення платежу» зазначено тільки реквізити договору, без посилання на накладну, суд вважає, що таке розподілення платежу не суперечить чинному законодавству, тим більше що представник відповідача у судовому засіданні 13.12.2016р. пояснив, що співробітницьво сторін побудовано таким чином, що по мірі можливості відповідач погашає заборгованість, що утворилася раніше, паралельно з оплатою нових поставок).
Таким чином заборгованість Відповідача перед Позивачем за отриману продукцію згідно Договору поставки №43/03 від 25.03.2015р., порушення зобов'язань за яким є підставою даного позову, на день подання позовної заяви становила 2 955 538,42 грн. Як вбачається з копії платіжного доручення №2045 від 07.12.2016р. (у матер.справи), 07.12.2016р. відповідач частково погасив основний борг на суму 28 700 грн. (дана копія разом з випискою по рахунку передана до суду засобами електронного зв'язку , копія не завірена належним чином, однак оскільки обидві сторони у засіданні підтвердили факт проведення оплати за цим договором на вказану суму у вказаний день, суд розцінює дані документи як належний доказовий матеріал).
Згідно п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконанню
Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом, а згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтями 610 та 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п.1, ст. 719 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності абов інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з ст. 691 ЦК Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі та належним чином, претензій щодо якості товару від Відповідача не надходило. Відповідач, підписавши договір поставки №43/03 від 25.03.2015 року, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні взяв на себе зобов'язання з оплати продукції, яке виконав не в повному обсязі.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. З ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. З ст. 549).
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за порушення термінів оплати за отриманий товар, Покупець зобов'язаний оплатити на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, але не більше 0,5 % від вартості неоплаченого товару. Представник позивача у засіданні заявив, що нарахування пені проводилося за той же період, що і три відсотки річних по кожній накладній окремо, з урахуванням приписів ч.6 ст.232 ГК України (арк.справи 43), але оскільки розмір пені, обрахованої виходячи з розміру подвійної облікової ставки виявився значно вищим, ніж 0,5% від вартості неоплаченого товару, а сторони у договорі погодили саме таке обмеження максимального розміру пені, до стягнення заявлено 14 777,69 грн. пені (що становить 0,5% від розміру заборгованості).
Судом перевірено заявлені до стягнення суми пені та річних. За результатами розрахунків, суд погоджується з тим, що встановлення у договорі обмеження розміру пені, обрахованої виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, з урахуванням приписів ч.6 ст.232 ГК України, не суперечить приписам чинного законодавства; враховуючи, що розмір пені, обрахований з допомогою калькулятора «Ліга», з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, вищий, аніж заявлений до стягнення, виходячи з 0,5% від суми заборгованості, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в сумі 14 777,69 грн.
У поданій до суду заяві про надання розстрочки викоання рішення відповідач просить також зменшити розмір штрафних санкцій (прохальна частина заяви). Проте дане клопотання жодним чином не обгрунтовано. Процесуальне законодавство надає право суду самостійно зменшувати розмір заявленої до стягнення пені у виняткових випадках, проте у даному випадку, зважаючи на усі обставини справи у сукупності (зокрема, значний розмір заборгованості, незначний у порвінянні з ним розмір заявленої до стягнення пені, матеріальний стан обох сторін та їх інтереси і т.д.), суд не вбачає підстав для зменшення пені, що підлягає до стягнення.
Перевіривши розмір річних, заявлених до стягнення, суд задовольняє позовні вимоги частково, в сумі 7 244,73 грн. (згідно розрахунку калькулятора «Ліга» ) (враховуючи пояснення позивача про допущення описок у останніх трьох графах розрахунку, правильним вважати період прострочення 02.09.2016р.- 19.09.2016р., 24.09.2016р.-05.10.2016р., 28.09.2016р. - 05.10.2016р.).
Заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву, суд оцінює критично, виходячи з наступного:
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Також зазначеною статтею та п. 2.2., 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (далі Положення) передбачено, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис,прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" ( 852-15 ), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 первинний документ - документ, створений у письмовій або електронній формі, який містить відомості про господарську операцію, фіксує та підтверджує її здійснення, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Так, п.3.4 договору передбачено обов'язок продавця додати до товару товаросупроводжуючі документи (видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, копію сертифіката відповідності, посвідчення про якість) та встановлено, що у випадку якщо продавець своєчасно не надасть покупцю документи (всі разом або будь-які з них окремо), що зазначені вище, або надасть зазначені документи неналежно оформленими, тов цьому випадку покупець має право призупинити оплату товару до моменту надання продавцем належним чином оформлених документів.
В матеріалах справи наявні видаткові накладні (номери та дати вказані раніше), в яких зазначено дати їх складання, найменування товару (цукор), кількість та ціна (без ПДВ, з ПДВ, всього), зазначені постачальник та одержувач (платник), підставою для поставок вказано саме договір №43/03 від 25.03.2015р. Видаткові накладні підписані від постачальника - генеральним директором ОСОБА_5, який є відповідальною особою за здійснення господарської операції і правильність її оформлення (згідно примітки), від покупця - ОСОБА_6 за довіреністю №352 від 01.07.2016р. (накладні від 07.07.2016р, від 15.07.2016р., від 27.07.2016р., від 28.07.2016р.), за довіреністю №437 від 10.08.2016р. (накладні від 10.08.2016р., 11.08.2016р.), за довіреністю №450 від 01.09.2016р. (накладні від 02.09.2016р., від 06.09.2016р.); видаткові накладні завірені печатками обох сторін. Позивачем не надано на дослідження суду вищевказаних довіреностей на отримання товару представником ОСОБА_6, проте відповідачем не спростовано факт видачі цих довіреностей чи відсутність повноважень у вказаного представника на отримання товару від імені відповідача. Судом також враховано, що довіреність на отримання товару не є єдиним доказом на підтвердження факту поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.
Також у матеріалах справи наявні копії товарно-транспортних накладних (номери та дати вказані вище), оформлені належним чином та завірені печатками сторін.
Суд вважає, що вказані накладні та товарно-транспортні накладні, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, відповідно до наведених норм є первинними документами, які фіксують та підтверджують господарську операцію з поставки позивачем відповідачеві товару на загальну суму 2 955 538,42 грн.
Оскільки, як зазначалося вище, відповідно до наведених норм чинного законодавства, первинні документи фіксують та підтверджують господарські операції і складаються під час їх здійснення або безпосередньо після їх закінчення та повинні містити реквізит - «дата складання», зазначена у наведених накладних дата їх складання підтверджує дату поставки товару, у звязку з чим доводи відповідача щодо незазначення в накладних відомостей щодо доказів передання товару та дати їх підписання сторонами є безпідставними.
Суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача щодо непередання йому позивачем разом із товаром документів, що стосуються товару, зважаючи на наступні підстави.
Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
У матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача щодо передання документів, які стосуються отриманого товару.
Окрім цього в пункті 3.3 Договору сторони узгодили, що прийомка продукції за якістю здійснюється у відповідності з Інструкцією про прийомку продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при ОСОБА_3 СРСР від 25.04.1966 р. № П-7,. Сторони також узгодили порядок своїх дій у випадку, якщо при прийманні товару чи його зберіганні протягом 30 календарних днів з дати поставки (отримання покупцем) товару покупцем буде виявлений товар неналежної якості або якщо при прийманні партії товару буде виявлена невідповідність кількості товару даним, зазначеним у товаросупровідних документах (п.3.5 договору). Проте в матеріалах справи відсутні складені у відповідності до вимог Інструкцій акти про фактичну якість і комплектність продукції , які складаються в разі відсутності супроводжувальних документів та документів, що засвідчують якість та комплектність продукції із зазначенням того, які документи відсутні.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 926 838,42 грн. основного боргу, 7244,73 грн. річних та 14 777,69 грн. пені правомірними та обгрунтованими. В частині стягнення 28700,00 грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Вирішуючи подану позивачем заяву про розстрочку виконання рішення, суд зазначає наступне:
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, а також такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Отже, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення. З аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Такої ж правої позиції дотримується Вищий господарський суд у постановах від 08.12.2015р. у справі №13/305-07, від 20.04.2016р. у справі №922/182/14.
Як вбачається із змісту заяви про розстрочку виконання рішення у даній справі, заявник посилається на те, що боржник - ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" перебуває у складному фінансовому становищі, що спричинене скороченням об'ємів виробництва продукції, відсутністю ринку збуту та введенням Російською Федерацією продуктового ембарго. Однак, самі по собі фінансові труднощі підприємства не свідчать про те, що особа (боржник) не може виконати рішення суду.
При цьому, в силу приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Суд зазначає, що обставини, зазначені в обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення, не носять виключного характеру, а свідчать лише про негативні явища в поточній господарській діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського процесуального кодексу України, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько - правової відповідальності.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що не є підставою вважати збиткову фінансову діяльність відповідача та відсутність грошових коштів винятковою обставиною, що зумовила б неможливість виконати судове рішення або ускладнила його виконання; так само не унеможливлює виконання судового рішення наявність ряду мирових угод, укладених відповідачем з іншими контрагентами (на які він посилається в заяві та копії додає до матеріалів справи).
Окрім того, визначення фінансового стану підприємства може бути проведено лише на підставі повного комплексного аналізу його фінансової діяльності (зокрема, балансу підприємства, звіту про фінансові результати, аудиту тощо), які б давали повноцінне уявлення як про актив, так і про пасив підприємства. Відповідачемнадано суду копію Звіту про фінансові результати за 1 півріччя 2016р. у підтвердження тяжкого фінансового стану. Однак, зважаючи на дату прийняття рішення , вбачається, що виконуватися воно буде на початку 2017р., тому відомості про фінансовий стан відповідача у першому півріччі 2016р. не мають вирішального значення у даному випадку.
Суд також враховує заперечення позивача проти задоволення заяви , які зводяться до того, що наявність складного фінансового становища підприємства, втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними процесами в державі, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, збільшення обсягу порушень платіжної дисципліни зі сторони контрагентів стосується як діяльності відповідача, так і позивача, і надання розстрочки виконання рішення на 36 місяців, як про це просить відповідач, поставить у вкрай невигідне становище позивача.
Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні заяви про надання розстрочки виконання даного рішення, що не перешкоджає відповідачу звернутися з аналогічною заявою після набрання рішенням законної сили в порядку ст.121 ГПК України (з підтвердженням фінансового стану на час виконання судового рішення).
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст.33,43,49,80,82-85ГПК України, суд,-
1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, 82, оф. 24, код ЄДРПОУ 36899405, р/р 26008266131800 в AT «УкрСиббанк» м. Харків, МФО 351005) на користь ТОВ «Селянка ТМ» (33028, м. Рівне, вул. Гетьмана Мазепи, буд, 4а/6а, оф,201, код ЄДРПОУ 38661338, р/р 26002054716871 в ПАТ КБ «Приватбанк», м. Рівне, МФО 333391) 2 926 838,42 грн. основного боргу, 14 777,69 грн. пені, 7 244,73 грн.річних, 44 663,41 грн судового збору.
3. В частині стягнення 28 700,00 грн основного боргу - провадження у справі припинити.
4. В іншій частині позову - відмовити.
5. В задоволенні заяви ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» про надання розстрочки виконання рішення - відмовити.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 19.12.2016р.
Суддя О.С.Мацко