ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.12.2016Справа №910/19170/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворд Лімес"
до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна"
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1
третя особа -2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання дій протиправними
Суддя Стасюк С.В.
Представники сторін:
від позивача не з'явився
від відповідача Герасименко Т.В. (дов. № 27-27944/16 від 22.06.2016 року)
від третьої особи-1ОСОБА_1
від третьої особи-2Корнієнко Я.А. (дов. № 05-11/17 від 16.05.2016 року)
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13 грудня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ворд Лімес" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (надалі по тексту - відповідач) про визнання дій протиправними.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем платіжних доручень № 1 від 17.03.2016 року на суму 117 500 доларів США 00 центів та № 2 від 17.03.2016 року на суму 1 103 доларів США 18 центів, поданих ОСОБА_1, як поручителем за Договором поруки № 012-10-15/3 від 17.03.2016 року, який укладено в забезпечення виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором № 012-10-15 від 05.10.2015 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2016 року порушено провадження у справі № 910/19170/16, залучено до участі в справі у якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1, у якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та призначено справу до розгляду на 24.11.2016 року.
10.11.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
22.11.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшло клопотання про припинення провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання зазначено, що дана справа має бути розглянута в порядку адміністративного судочинства.
23.11.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшли пояснення по справі. У поданих поясненнях третя особа-1 зазначила, що вважає дії банку законними та претензій до відповідача не має.
У судовому засіданні 24.11.2016 року представники позивача підтримали подане разом з позовною заявою клопотання про витребування доказів.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.11.2016 року надав відзив на позов та заперечив проти поданого клопотання про витребування доказів. У поданому відзиві відповідач зазначив, що позивач не є особою, права чи інтереси якої порушено при невиконанні банком платіжних доручень, наданих ОСОБА_1 Оскільки платіжні доручення № 1 від 17.03.2016 року на суму 117 500 доларів США 00 центів та № 2 від 17.03.2016 року на суму 1 103 доларів США 18 центів було подано після закінчення операційного часу, Публічне акціонерне товариство "Банк Петрокоммерц-Україна" у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правомірно повернуло на наступний день (день початку запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Петрокоммерц-Україна") платіжні доручення без виконання.
Судом відкладено розгляд поданих клопотань про припинення провадження у справі та про витребування доказів до наступного судового засідання.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 24.11.2016 року винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 13.12.2016 року.
09.12.2016 року представник позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав пояснення по справі.
13.12.2016 року представник третьої особи-2 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав письмові пояснення по справі. У поданих поясненнях третя особа-2 зазначила, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб правомірно повідомила про те, що платежі здійснені зранку 18.03.2016 року, були повернуті без виконання на підставі пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
13.12.2016 року представник позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворд Лімес".
Згідно пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 Господарського процесуального кодексу України).
Зважаючи на необґрунтованість доводів позивача, суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Розглянувши подане позивачем клопотання про витребування доказів, суд відмовляє у його задоволенні у зв'язку з його необґрунтованістю.
Стосовно поданого третьою особою-2 клопотання про припинення провадження у справі, суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
У свою чергу, статтею 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
У пункті 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України у постанові від 16.02.2016 №21-4846а15.
З огляду на наведене, оскільки, Публічне акціонерне товариство "Банк Петрокоммерц-Україна" знаходиться в процедурі ліквідації, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у даній справі повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
Наведені обставини спростовують висновки третьої особи-2 про непідвідомчість даної справи господарським судам та необхідність припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
У судове засідання 13.12.2016 року представник позивача не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.
Представники відповідача та третіх осіб у судовому засіданні 13.12.2016 року надали усні пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечували проти позову.
Розглянувши подані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -
05.10.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Петрокоммерц-Україна" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ворд Лімес" (позичальник) укладено Кредитний договір № 012-10-15 (далі - Кредитний договір).
Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору банк надає позичальникові кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, в порядку та умовах, які встановлені у розділі І та розділі ІІ Договору, а позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути банку отриманий кредит, а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у Договорі.
Згідно з пунктом 1.3.1. Кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути банку кредит у строк, визначений в графі 8 розділу І Договору.
Пунктом 1.4. Кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов'язаний сплатити банку відповідну плату за користування кредитом, а саме: проценти, плату за проведення розрахунків зі списання та зарахування безготівкових коштів по кредиту, плату за зміну умов кредитного договору, щомісячну комісію за обслуговування договору.
Позичальник має право здійснити дострокове виконання боргових зобов'язань, або їх частини, за умови сплати позичальником одночасно з достроковим виконанням боргових зобов'язань нарахованих банком процентів за користування кредитними коштами, що повертаються , та всіх інших сум, які повинні бути сплачені на відповідну дату дострокового виконання (пункт 1.8.1. Кредитного договору).
Відповідно до пункту 6.2. Кредитного договору він набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками печаток сторін, та діє до виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за Договором в повному обсязі.
В подальшому між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 від 21.10.2015 року до Кредитного договору, Додаткову угоду № 2 від 16.12.2015 року до Кредитного договору, якими сторонами вносились зміни щодо порядку нарахування процентів та дати повернення кредиту.
Додатковою угодою № 2 від 16.12.2015 року до Кредитного договору сторони визначили дату повернення кредиту - по 01.04.2016 року включно.
17.03.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Петрокоммерц-Україна" (кредитор/банк) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено Договір поруки № 012-10-15/3 (далі - Договір поруки).
У Договорі поруки сторони визначили наступні терміни:
Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ворд Лімес";
Кредитний Договір - Кредитний договір № 012-10-15 від 02.10.2015 року, укладений між кредитором та боржником (з усіма можливими змінами та доповненнями до нього);
Банківський день - день, протягом якого банківські установи відкриті для обслуговування клієнтів в Україні;
Боргові зобов'язання - всі зобов'язання боржника перед кредитором по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями Кредитного договору, як це визначено Кредитним договором та описано в цьому Договорі. Під борговим зобов'язанням слід розуміти як повну їх суму, так і будь-яку їх частину;
Кредит - грошові кошти кредитора, що надаються боржнику однією сумою або частинами в розмірі та порядку, як це встановлено в Кредитному договорі та додаткових угодах до нього.
Відповідно до статті 1.1. Договору поруки за цим договором поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.
Згідно з пунктом 1.2. Договору поруки поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.
Пунктом 2.1. Договору поруки визначено, що порукою за цим Договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за Кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у Кредитному договорі. Поручитель цим стверджує, що він ознайомлений з положеннями та умовами Кредитного договору, зокрема, порукою забезпечуються вимоги кредитора щодо: повернення основної суми кредиту, наданого боржнику; сплата процентів за користування кредитом; інші платежі на користь банку за Кредитним договором; сплата пені та штрафу за невиконання зобов'язань за Кредитним договором.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, та діє до повного виконання боргових зобов'язань за Кредитним договором та зобов'язань поручителя за цим Договором (пункт 4.1. Договору поруки).
Позивач зазначає, що з наданої кредитної лінії ним було використано 117 500,00 доларів США.
Позивач зазначає, що 17.03.2016 року ОСОБА_1, як поручитель за Договором поруки № 012-10-15/3 від 17.03.2016 року подав до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" платіжне доручення № 1 від 17.03.2016 року на суму 117 500 доларів США 00 центів на погашення заборгованості за Кредитним договором та платіжне доручення № 2 від 17.03.2016 року на суму 1 103 доларів США 18 центів на погашення процентів за Кредитним договором. Платіжні доручення було подано у післяопераційний час.
Листом № 15-09/458 від 22.03.2016 року відповідач повідомив позивача про те, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 березня 2016 р. № 169 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 17 березня 2016 р. № 368 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 18 березня 2016 року до 17 квітня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4 строком на один місяць з 18 березня 2016 року до 17 квітня 2016 року включно.
Позивачу повідомлено, що станом на 18.03.2016 року всі невиконані з вини ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» платіжні доручення повертаються клієнтам ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» без виконання на підставі пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пункту 1.26 глави 1 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 року № 2.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем платіжних доручень № 1 від 17.03.2016 року на суму 117 500 доларів США 00 центів та № 2 від 17.03.2016 року на суму 1 103 доларів США 18 центів, поданих ОСОБА_1, як поручителем за Договором поруки № 012-10-15/3 від 17.03.2016 року, який укладено в забезпечення виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором № 012-10-15 від 05.10.2015 року.
У поданому відзиві відповідач зазначив, що позивач не є особою, права чи інтереси якої порушено при невиконанні банком платіжних доручень, наданих ОСОБА_1 Оскільки платіжні доручення № 1 від 17.03.2016 року на суму 117 500 доларів США 00 центів та № 2 від 17.03.2016 року на суму 1 103 доларів США 18 центів було подано після закінчення операційного часу, Публічне акціонерне товариство "Банк Петрокоммерц-Україна" у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правомірно повернуло на наступний день (день початку запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Петрокоммерц-Україна") платіжні доручення без виконання.
Третя особа-1 зазначила, що вважає дії банку законними та претензій до відповідача не має. Крім того, ОСОБА_1 повідомив суду, що Договір поруки № 012-10-15/3, платіжне доручення № 1 на суму 117 500 доларів США 00 центів та № 2 на суму 1 103 доларів США 18 центів були ним підписані вранці 18.03.2016 року.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частинами першою та сьомою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Згідно з частиною 3 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 зазначеного Закону).
На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 березня 2016 р. № 169 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 17 березня 2016 р. № 368 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 18 березня 2016 року до 17 квітня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4 строком на один місяць з 18 березня 2016 року до 17 квітня 2016 року включно.
Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 13 квітня 2016 року № 505 про продовження строків тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» з 18 квітня 2016 року до 22 квітня 2016 року включно.
Відповідно до даного рішення було продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» ОСОБА_4 з 18 квітня 2016 року до 22 квітня 2016 року включно.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 квітня 2016 року № 280 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства комерційний «Банк Петрокоммерц-Україна» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22 квітня 2016 року № 561, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» з 22 квітня 2016 року до 21 квітня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4 на два роки з 22 квітня 2016 року до 21 квітня 2018 року включно.
Відповідно до частини 1 статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним щодо інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Так, пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до частини 5 статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.
Згідно з пунктом 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.
Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на переказ грошових коштів ОСОБА_1.
Крім того, виходячи зі змісту статей 39, 40, 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку), у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів, передбачених у частині 2 статті 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої ст. 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості, передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.
Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку, з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що платіжне доручення № 1 на суму 117 500 доларів США 00 центів та № 2 на суму 1 103 доларів США 18 центів були ним підписані вранці 18.03.2016 року (день початку запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Петрокоммерц-Україна").
Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.
Крім того, згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем як зацікавленою особою способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Разом з тим, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є і той, що не передбачений законом, однак основним критерієм можливості його застосування є визначення його ефективності (забезпечення реального захисту прав та інтересів). Водночас заявлена позивачем вимога в частині визнання протиправними дій Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_4 щодо невиконання платіжних доручень № 1 від 17.03.2016 року на суму 117 500 доларів США 00 центів та № 2 від 17.03.2016 року на суму 1 103 доларів США 18 центів не зможе забезпечити їх поновлення, а отже обраний позивачем спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворд Лімес" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 19.12.2016
Суддя С.В. Стасюк