номер провадження справи 34/123/16
19.12.2016 Справа № 908/2748/16
Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О., при секретареві Курочкіній О.О.
За участю представників: від позивача - не з'явився; від відповідача - ОСОБА_1, довіреність № 05/4347 від 04.11.2016 р.
Розглянув в судовому засіданні матеріали справи № 908/2748/16,
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ 2000” (49600, м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 2, корпус 12);
до відповідача: Запорізького державного медичного університету (69035, м. Запоріжжя, проспект Маяковського, 26);
про стягнення суми
Сутність спору:
18.10.2016 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ 2000” про стягнення з Запорізького державного медичного університету 23504,27 грн. заборгованості за Договором про закупівлю товару за державні кошти № 042Т-13 від 19.02.2013 р., з яких: 11388,96 грн. - суми основного боргу, 952,79 грн. - 3% річних, 9179,44 грн. - втрат від інфляції, 1983,08 грн. - штрафу, а також 1378,00 грн. - судового збору, 5598,51 грн. - витрат на правову допомогу.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.10.2016 р., позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2748/16, присвоєно номер провадження 34/123/16, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 07.11.2016 р.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.11.2016. розгляд справи відкладено на 30.11.16.
В судових засіданнях оголошувались перерви до: 17.11.2016, 19.12.2016.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно умов договору про закупівлю товару за державні кошти № 042Т-13 від 19.02.2013 р. позивач за видатковою накладною № 11856 від 01.11.2013 р. поставив товар відповідачеві на суму 12 617,46 грн., який оплачено частково в сумі 1228,50 грн. Решта суми боргу, за отриманий товар в розмірі 11 388,96 грн., по теперішній час на розрахунковий рахунок ТОВ «РИМ2000» не надійшла. За порушення грошових зобов'язань відповідачеві нараховано: 952,79 грн. - 3% річних, 9179,44 грн. - втрат від інфляції, 1983,08 грн. - штрафу.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу заяву про перенесення розгляду справи на іншу дату.
В зв'язку зі спливом процесуального строку, встановленого ст. 69 ГПК України для вирішення спору, та відсутністю клопотань сторін про його продовження, відкладення розгляду справи не є можливим, тому заява про перенесення судового засідання на іншу дату судом не задовольняється.
Запорізький державний медичний університет, відповідач по справі, у відзиві на позов зазначив, що невиконання платежів відбулось з вини органів Державної казначейської служби, які неналежним чином виконали свої повноваження: незважаючи на наявність достатніх коштів на реєстраційному рахунку відповідача на дату надання платіжних доручень, Казначейство не здійснило бюджетні платежі та проігнорувало лист вих. №405/1, від про здійснення з 30.07.2014р. подальших платежів на банківські реквізити КБ «Приватбанк», чим порушило норми бюджетного законодавство та свої договірні зобов'язання щодо розрахунково-касового обслуговування бюджетних коштів. Таким чином, надані докази свідчать відсутність вини ЗДМУ, оскільки ЗДМУ вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання договірних зобов'язань в частині забезпечення оплати товару за рахунок коштів державного бюджету в порядку, визначеному бюджетним законодавством.
З вказаних підстав відповідач клопотанням від 16.11.16. просив замінити первісного відповідача ЗДМУ, належним відповідачем, Управлінням державної казначейської служби України у м. Запоріжжя Запорізької області.
Позивач проти задоволення вказаного клопотання заперечив.
Відповідно до статті 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.
Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.
Згідно п. 1.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.
Заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: 1) розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; 2) залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з частиною першою статті 24 ГПК. При цьому в останньому із зазначених випадків: господарський суд зобов'язує позивача згідно з частиною другою статті 56 ГПК надіслати відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, а в разі невиконання цього обов'язку у встановлений судом строк залишає позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.
Ухвали про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача не можуть бути оскаржені в апеляційному та у касаційному порядку.
У разі якщо заява (клопотання) про залучення іншого відповідача або про заміну відповідача залишається судом без задоволення, то ухвала з цього приводу не виноситься, а про відхилення відповідної заяви (клопотання) зазначається в описовій частині рішення суду або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.
Стаття 24 ГПК не зобов'язує господарський суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. Проте відхилення такого клопотання і задоволення позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою для скасування рішення згідно з пунктом 3 частини третьої статті 104 ГПК.
Суд не вбачає підстав для заміни первісного відповідача, іншим відповідачем - Управлінням державної казначейської служби України у м. Запоріжжя Запорізької області, та відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.
Клопотанням від 16.11.16 відповідач просив зупинити провадження по справі № 908/2748/16 до набрання чинності вироком суду у відношенні винних осіб, винних у скоєнні бюджетного правопорушення з посиланням на ч. 1 ст. 79 ГПК України. Вказане клопотання мотивоване тим, що 27.10.2016. задля встановлення притягнення осіб, винних у скоєнні кримінального правопорушення, пов'язаного з витрачанням бюджетних коштів, відповідач звернувся до Запорізької місцевої прокуратури № 2, вих. № 05/4184, з заявою про притягнення до кримінальної відповідальності та проведення досудового розслідування. Згідно відповіді вих. № 49-р від 28.10.2016 р. заява направлена для вирішення питання щодо внесення відомостей, що містяться у заяві, до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно вимог ч. 1 ст.214 КПК України.
Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, оскільки ч. 1 ст. 79 ГПК України передбачає можливість зупинення провадження по справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Доказів розгляду будь-якої справи іншим судом, що б унеможливлювала розгляд даної справи відповідачем не надано.
Представник відповідача підтримав доводи відзиву, просив у задоволенні позову відмовити.
За клопотанням представників сторін, розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.
У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
19 лютого 2013 р. між ТОВ «РИМ2000»(продавець) та Запорізьким державним медичним університетом (покупець) укладено Договір про закупівлю товару за державні кошти № 042Т-13 (далі Договір № 042Т-13).
Відповідно до п.1.1. договору № 042Т-13 продавець взяв на себе зобов'язується протягом дії даного договору передати у власність покупця товар, в асортименті та кількості, які узгоджуються сторонами в рахунках - фактурах та специфікаціях, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його на умовах, встановлених даним договором.
За умовами п. 3.2. договору № 042Т-13 кінцевий термін поставки товару - 31.12.2013.
Товар надається продавцем особисто, передавання товару здійснюється у місці поставки, яким за цією угодою є: ЗДМУ (п. п. 3.3., 3.4. договору № 042Т-13).
Відповідно до п. п. 3.6., 3.7., 3.11. договору № 042Т-13 оплата доставки товару здійснюється на рахунок продавця, належна поставка товару фіксується відповідно до видаткової накладної, яка є підставою для проведення оплати за даним договором. Оплата за цією угодою здійснюється у безготівковому порядку, на підставі підписаної сторонами видаткової накладної, протягом 30 банківських днів від дати отримання покупцем рахунку від продавця.
Згідно з п. п. 5.1., 5.2. договору № 042Т-13 строк його дії становить з дати його підписання сторонами та до 31.12.2013. Закінчення терміну дії даного договору не звільняє сторін від обов'язку повного та належного виконання ними своїх зобов'язань за цією угодою.
У розділі 7 договору № 042Т-13 сторони зазначили свої реквізити, а саме: покупець - Запорізький державний університет (69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 26; р/р 35220003004323; МФО 813015; код ЄДРПОУ 02010741; в Банку ГУДКСУ Запорізької області; ІПН 020107108297; Свід.плат.ПДВ № 11785521), продавець - ТОВ "РИМ 2000" (49600, м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 2, корп. 12; п/р 26000001301535 в ПАТ "Актабанк"; МФО 307394; код ЄДРПОУ 23646710; ІПН 236467104625; Свід.плат.ПДВ №200104964).
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представника позивача, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.
Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з нормою ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Продавець виконав умови договору № 042Т-13 від 19.12.2013 р. та 01 листопада 2013 р. на підставі довіреності № 312 за підписом керівника підприємства і головного бухгалтера, виданої 30.10.2013 р. ЗДМУ на ім'я ОСОБА_2 на отримання від ТОВ «РИМ 2000» цінностей за рахунком на оплату №1438504/01 від 30.10.13 р. передав покупцю:
- Планшет: Samsung XE500T1C-A02RU 11.6 HD LED сенсорний, Atom Z2760 1.8GHz, 2Gb, 64 Gb e.MMC, Micro SD, Cam 3M+2M, WiFi, BT, Win8, no KB, в кількості 2 шт.;
- Монітор: Phillips 226V3LAB5/00 21.5; V-line LED; ММ1,5 Вт х 2; 1920 х 1080; VGA, DVI-D; 170/160; VESA; Slim; Вlаск, в кількості 1 шт.
Всього: на загальну суму 12 617, 46 грн., про що свідчить видаткова накладна № 11856 від 01.11.2013 р.
Відповідно до підпунктів «б» та «г» пункту 2.1.1. договору № 042Т-13 покупець зобов'язаний своєчасно провести оплату товару, прийнятого до умов цієї угоди та нести повну юридичну відповідальність за своєчасне і належне виконання взятих на себе зобов'язань в порядку, передбаченому даним договором та чинним законодавством України.
Згідно пункту 3.7 договору № 042Т-13 належна поставка (передання) товару фіксується відповідно видатковою накладною, якає підставою для проведення оплати за даним договором.
Відповідно до пункту 3.11 договору № 042Т-13 оплата за цією угодою здійснюється у безготівковому порядку, на підставі підписаної сторонами видаткової накладної, протягом 30 банківських днів від дати отримання покупцем рахунку від продавця.
Відповідачем поставлений товар оплачено частково в сумі 1228,50 грн. Решта суми боргу, в розмірі 11 388,96 грн., по теперішній час на розрахунковий рахунок ТОВ «РИМ 2000» не надійшла.
Як вбачається з матеріалів справи, п/р позивача № 26000001301535 в національній валюті в ПАТ “Актабанк” (зазначений в розділі 7 укладеного договору) було закрито з 06.08.2014р., що підтверджується відповідною довідкою №2034/1 від 06.08.2014р. Крім того, з листа Публічного акціонерного товариства “Актабанк” №2925 від 26.11.2014р. вбачається, що після закриття поточного рахунку зарахування грошових коштів на такий рахунок не відбувається.
Таким чином, у зв'язку зі змінами платіжних реквізитів Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ 2000”, останній своїм листом №405/1 від 30.07.2014р. повідомив Запорізький державний медичний університет (Відповідача) про здійснення усіх платежів на нові платіжні реквізити: КБ “Приватбанк”; МФО 305299; п/р26001118294001; ЄДРПОУ 23646710.
Вказаний лист був отриманий Запорізьким державним медичним університетом за вх.№1438/67 від 07.08.2014р. та переданий Управлінню державного казначейства у м. Запоріжжі Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області 12.08.2014р.
Через відсутність здійснення відповідачем оплати поставленого йому товару, 21.08.2015р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 367 від 21.09.2016. з вимогою терміново погасити існуючу заборгованість в розмірі 11388,96 грн. та перерахувати борг на змінений рахунок: п/р 26001118294001 в КБ “Приватбанк”, МФО 305299, код ЄДРПОУ 23646710.
Відповідач відсутність повної оплати за договором № 042Т-13 пояснює наступним.
Після отримання паспорту на новий 2014 бюджетний рік для здійснення оплати за договором відповідач надав вдруге до казначейства реєстри бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) №17 від 20.01.14р. та №19 від 21.01.2014р., реєстр, реєстр бюджетних зобов'язань №16 від 20.01.14р..
Через виникнення кредиторської заборгованості відповідач звертався неодноразово до казначейства (вих. № 09/414 від 06.02.2014р., №№09/450, 09/451, 09/452 від 07.02.2014р., №09/761 від 05.03.2014р.) з проханням погасити кредиторську заборгованість, в т.ч і за даним договором, але казначейство, не зважаючи на наявність достатніх коштів на реєстраційному рахунку відповідача на дату надання платіжних доручень, не здійснювало бюджетні платежі, мотивуючи відсутністю коштів на єдиному казначейському рахунку (вих. №05-14/206-733 від 07.03.2014р., №14-08/837-5514 від 11.03.2014р., №14-08/900-6022 від 17.03.2014р., №05-14/333-1193 від 17.04.2014р.).
07.08.2014р. відповідач отримав від позивача лист вих. №405/1 від про здійснення з 30.07.2014р. подальших платежів на банківські реквізити КБ «Приватбанк». У зв'язку з чим відповідач надав до казначейства даний лист та оновлений пакет документів: реєстр бюджетних фінансових зобов'язань №302 від 11.08.2014р., реєстр платіжних доручень від 11.08.2014р., нове платіжне доручення №640 від 20.01.2014р. з реквізитами КБ «ПриватБанку», які були зареєстровані та взяті на облік Казначейством 12.08.2014р.
Згідно виписки до рахунку від 01.09.2014р. відповідачу стало відомо, що оплата за договором на загальну суму 11388,96 грн. згідно платіжного доручення №640 була перерахована Казначейством на розрахунковий рахунок ПАТ «Актабанк» замість вказаного відповідачем розрахункового рахунку КБ «ПриватБанк». За даним фактом відповідач звернувся до Казначейства (вих. №09/3289 від 22.09.2014р.)., яким в свою чергу для вирішення питання щодо повернення помилково зарахованих коштів, був надісланий лист до керівництва ПАТ «Актабанк».
Наведені вище обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Конкретні банківські реквізити Товариства з обмеженою відповідальністю “Рим 2000” (продавця) не є умовами укладеного між сторонами договору № 042Т-13, зміст яких якимось чином впливає на виконання узгоджених відповідно до умов цього договору зобов'язань. Більш того, конкретний зміст банківських реквізитів продавця визначається в межах його правовідносин з відповідною банківською установою згідно ст.ст. 1066,1067 Цивільного кодексу України та не перебуває в залежності від думки та пропозицій покупця з цього приводу при укладені договору. Таким чином, факт зміни банківської установи, яка обслуговує позивача, не тільки не залежить від укладення з відповідачем додаткової угоди з цього приводу, оскільки така угода не може породжувати виникнення зобов'язань у відповідної банківської установи, яка не є стороною даного договору, але і не змінює ніяких умов виконання грошових зобов'язань Покупцем, передбачених п.п.1.1, 3.1 договору (розміру та строку платежу, форми розрахунків тощо).
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином та своєчасно повідомив відповідача, а той - казначейство - про зміну банківських реквізитів зазначених у договорі, що вказує на відсутність прострочення кредитора у розумінні ст.613 Цивільного кодексу України. При цьому, подання відповідачем оновленого пакету до казначейства для здійснення розрахунку із зазначенням належних поточних банківських реквізитів позивача достатньою мірою вказує на сприйняття і врахування покупцем відповідних обставин на стадії виконання свого грошового зобов'язання мали бути враховані Казначейством при виконанні платежу за реквізитами нового платіжного доручення.
Поряд з цим, слід зазначити, що закриття рахунку в банківській установі вказує на припинення відповідних правовідносин між Товариством з обмеженою відповідальністю “Рим 2000” (Продавцем) та Публічним акціонерним товариством “Актабанк” щодо такого рахунку за змістом глави 20 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003р. Таким чином, перерахування Казначейством (обізнаного про закриття рахунку і зміну платіжних реквізитів отримувача коштів) грошових коштів на вже закритий колишній рахунок позивача, не припиняє спірних грошових зобов'язань у розумінні п.30.1. ст. 30 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, а отже відповідач не може вважатися таким, що виконав грошового зобов'язання. При цьому, зважаючи на відсутність доказів набуття продавцем перерахованих казначейством коштів, позивач не є учасником правовідносини щодо повертання таких коштів за змістом п.2.33. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22.
Таким чином, прострочення оплати відповідача у розумінні ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, є порушенням відповідного грошового зобов'язання згідно із ст.610 Цивільного кодексу України та зумовлює застосування визначених ст.625 цього Кодексу наслідків, а саме - стягнення суми заборгованості в розмірі, нарахованих на неї 3% річних та інфляційної індексації за визначений період прострочення.
Аналогічних висновків дійшов Донецький апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд при розгляді справи № 908/265/16.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 11388,96 грн. - суми основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 952,79 грн. - 3% річних за період: з 16.12.13 р. по 31.08.16 р., 9179,44 грн. - втрат від інфляції за період: грудень 2013 року по серпень 2016 року, 1983,08 грн. - штрафу за період: з 01.04.16 р. по 30.09.16 р.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки позивача 3% річних та втрат від інфляції, судом встановлено, що правильний розмір 3% річних складає - 952,23 грн., а втрати від інфляції становлять 9108,22 грн. Саме вказані суми і підлягають стягненню.
Грошове зобов'язання в спірних правовідносинах прострочено з 12.12.13 р.
При цьому позивач помилково включає до розрахунку грудень 2013 року.
Пунктом 3.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” визначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
На переконання суду 1983,08 грн. - штрафу за період: з 01.04.16 р. по 30.09.16 р. заявлено неправомірно з наступних підстав.
Відповідно до пункту 4.5. договору №042Т-13 за несвоєчасну або неповну сплату за належним чином поставлений та відповідно прийнятий товар, покупець сплачує продавцю (в договорі допущено описку) штраф у розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не більше облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідний період, за кожний день такої затримки.
Фактично штрафною санкцією в даному випадку є саме пеня, а не штраф як вважає позивач.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки грошове зобов'язання мало бути виконано до 12.12.13 р., пеню відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України було можливим нараховувати з 12.12.13 р. по 12.06.14 р.
Позивачем заявлено до стягнення період: з 01.04.16 р. по 30.09.16 р. У зв'язку з вказаним, в цій частині позовних вимог суд відмовляє.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Стосовно 5598,51 грн. витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
При цьому, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ч. 5 ст. 49 ГПК України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Враховуючи розумну необхідність судових витрат для даної справи, а також ті обставини, що позов було задоволено частково, витрати, пов'язані з надання правової допомоги адвоката на підставі ст. 49 ГПК України, підлягають обмеженню 10 % ціни позову.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2350, 40 грн. витрат, пов'язаних з надання правової допомоги адвоката.
Відповідно до ст. ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Запорізького державного медичного університету (69035, м. Запоріжжя, проспект Маяковського, 26, ідентифікаційний код юридичної особи: 02010741) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ 2000” (49600, м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 2, корпус 12, ідентифікаційний код юридичної особи: 23646710) 11388 (одинадцять тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 96 коп. основного боргу, 9108 (дев'ять тисяч сто вісім) грн. 22 коп. втрат від інфляції, 952 (дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 23 коп. 3% річних, 2350 (дві тисячі триста п'ятдесят) грн. 40 коп. витрат на послуги адвоката, 1257 (одна тисяча двісті п'ятдесят сім) грн. 54 коп. судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Згідно ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 20.12.2016 р.
Суддя А.О. Науменко