номер провадження справи 10/114/14
16.12.2016 Справа № 905/3135/14-908/4229/14
Розглянувши скаргу приватного акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби МЮУ, яким винесено постанову про арешт коштів боржника від 25.01.2016 р.
за позовом публічного акціонерного товариства “Альфа - Банк”, м. Київ
до відповідача 1 публічного акціонерного товариства “Азовзагальмаш”, м. Маріуполь
до відповідача 2 товариства з обмеженою відповідальністю “Льодовий комплекс”, м.Маріуполь
до відповідача 3 приватного акціонерного товариства Торговий Дім “Азовзагальмаш”, м.Маріуполь
до відповідача 4 приватного акціонерного товариства “Азовелектросталь”, м. Маріуполь
до відповідача 5 приватного акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування”, м. Маріуполь
до відповідача 6 публічного акціонерного товариства “Полтавхіммаш”, м. Полтава
про стягнення 36109183, 66 доларів США або 411698857, 50 грн.
за участю Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби МЮУ, м. Київ
Суддя Федорова О.В.
Представники сторін:
від позивача (стягувача): не з'явився;
від відповідача-1: ОСОБА_1, довіреність № 234/ЮРО-246 від 15.12.2016 р.;
від відповідача-5: ОСОБА_1, довіреність № 250-37Д від 04.08.2016 р.;від ВПВР ДДВС МУЮ (орган виконання): ОСОБА_2, довіреність №20-22/561 від 30.12.2015р.
Розпорядженням керівника апарату суду від 16.11.2016 р. № П-1130/16, відповідно до пунктів 2.3.3, 2.3.47, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №905/3135/14-908/4229/14.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, враховуючи звільнення з посади судді Алейнікової Т.Г., справу №905/3135/14-908/4229/14 (номер провадження справи 10/114/14) для розгляду скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби передано на розгляд судді Федоровій О.В.
Ухвалою суду від 17.11.2016 року прийнято справу №905/3135/14-908/4229/14 до провадження для розгляду скарги, судове засідання призначене на 06.12.2016 року. В порядку ст. 65 ГПК України, суд зобов'язав сторін надати документи для всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи. Ухвалою суду від 06.12.2016 р., за клопотанням представника органу виконання, розгляд скарги відкладався на 16.12.2016 р. Розгляд скарги здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
Матеріали справи містять заяву ПрАТ “Маріупольський завод важкого машинобудування” № 2044/ЮрО від 08.09.2016 р., відповідно до якої заявник просив суд прийняти відмову від п. 1 вимог за скаргою відносно визнання незаконними дій ВПВР ДДВС МЮУ за виконавчим провадженням № 49738577 щодо арешту рахунку ПрАТ “Маріупольський завод важкого машинобудування”; підтримує та уточнює п. 2 вимог за скаргою, а саме просить суд скасувати постанову ВПВР ДДВС МУЮ від 25.01.2016 р. ВП №49738577 про арешт коштів боржника в часині накладення арешту на рахунок №26009001322460 в ПАТ «Універсал Банк» в межах грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати та здійснення нарахувань на заробітну плату. Також повідомив суд, що 08.06.2016 р. здійснено державну перереєстрацію організаційно-правової форми з публічного акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” на приватне акціонерне товариство “Маріупольський завод важкого машинобудування”.
В судове засіданні 16.12.2016 р. представник позивача (стягувача) не з'явився. Був присутній в судовому засіданні 06.12.2016 р. Матеріали справи містять відзив від 06.12.2016 р. (вх. №0906/30309 від 06.12.2016 р.), відповідно до якого стягувач заперечив проти доводів скаржника (відповідача-5 у справі), просив суд в задоволені скарги відмовити, оскільки положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено не накладання арештів на рахунки боржника у зв'язку з тим, що з рахунків здійснюється сплата заробітної плати працівників боржника. Посилався на те, що жодним нормативно-правовим актом (в тому числі і Кодексом законів про працю) не передбачена заборона накладання арештів на рахунки відкритті для виплати заробітної плати. Також зазначав, що виконавче провадження з примусового виконання наказу суду в даній справі зупинено, внаслідок відкриття провадження по справі про банкрутство боржника. Враховуючи положення ч. 7 ст. 22 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слідує, що господарський суд за заявою розпорядника майна скасовує арешти з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном у разі, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності. Тобто, ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» чітко визначено порядок зняття арештів з майна боржника (в тому числі грошових коштів) за заявою розпорядника майна, саме в межах справи про банкрутство.
Представник заявника (відповідача-5 у справі) підтримав викладені у скарзі та заяві про уточнення вимог обставини, наполягав на її задоволені з підстав що викладені у скарзі. Підставою для звернення з скаргою зазначено наступне: постановою старшого державного виконавця ВПВР ДДВС МУЮ від 25.01.2016 р. ВП № 49738577 при виконанні наказу господарського суду Запорізької області № 905/3135/14-908/4229/14 від 15.12.2015 р. було накладено арешт на кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках в установах банків та всіх інших рахунках, які відкриті після винесення постанови про арешт коштів, що зараховані на окремий рахунок і у передбачених чинним законодавством випадках не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів на підставі виконавчих документів, що належать боржнику. А саме оскаржуваною постановою накладено арешт на грошові кошти ПРАТ “Маріупольський завод важкого машинобудування” та містяться на рахунку №26009001322460 у ПАТ «Універсал Банк», який використовується боржником виключно для сплати заробітної плати трудовому колективу підприємства, що на думку скаржника є порушенням Конституції України, Конвенції про захист заробітної плати, ЗУ «Про оплату праці», Кодексу законів про працю оплати праці.
Представник органу примусового виконання проти доводів, що викладені у скарзі заявником заперечив, вважає доводи безпідставними, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню, оскільки оскаржувана постанова винесена у відповідності до положень ст.ст. 52, 57, 65 ЗУ «Про виконавче провадження». Зазначав, що ЗУ «Про виконавче провадження» не передбачено не накладання арештів на кошти на рахунках боржника у зв'язку з тим, що з рахунків здійснюється сплата заробітної плати працівників юридичної особи - боржника. Також жодним нормативно-правовим актом (в тому числі Кодексом законів про працю) не передбачена заборона накладання арештів на рахунки відкритих для виплати заробітної плати. Зазначав, що державний виконавець, встановивши наявність рахунків боржника не має інформації щодо призначення рахунку. Крім того, зазначав, що зняття арешту з рахунку призведе до порушення принципу повної неупередженості примусового виконання рішень, передбачених законом. Вказував, що ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження» містить підстави для зняття арешту з майна боржника, тобто арешт може бути знятий у разі незаконного арешту або у разі наявності заборони на звернення стягнення. Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не проводяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, не знімається. Також законодавством України не передбачено часткове зняття арешту з окремого рахунку. Арешт або знімається, або - ні. З урахуванням викладеного, просив в задоволенні скарги відмовити.
Розглянувши матеріали скарги, встановивши наявні обставини, заслухавши пояснення представників відповідача-5 (скаржника), позивача (стягувача) та представника ВДВС, суд встановив:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.12.2014 р. у справі №905/3135/14-908/4229/14 позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено повністю; стягнуто солідарно на користь позивача заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії в сумі 36109183,66 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом у сумі 35441215,20 доларів США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 667968,46 доларів США заборгованість по пені за прострочення сплати процентів в сумі 8551,24 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 74907,00 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 р. рішення суду першої інстанції від 01.12.2014 р. у справі № 905/3135/14-908/4229/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції.
На виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 09.11.2015р., у відповідності до ст. 116 ГПК України”, 15.12.2015 р. судом першої інстанції видано наказ про примусове солідарне стягнення.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2016р. касаційну скаргу ПАТ «Торговий Дім «Азовзагальмаш» залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 р. у справі № 905/3135/14-908/4229/14 - без змін.
Керуючись ст. 2 , ст. ст. 17-21 ЗУ «Про виконавче провадження» стягувач із заявою №107694-10-б/б від 22.12.2015 р. звернувся до органу виконання про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Запорізької області у справі № 905/3135/14-908/4229/14 від 15.12.2015 р. та накладання арешту на рахунки та майно ПАТ “Маріупольський завод важкого машинобудування”.
Державним виконавцем відділу ПВР ДДВС МУЮ 28.12.2015 р. відкрито виконавче провадження ВП № 49738577 з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 15.12.2015 р. № 905/3135/14-908/4229/14 про стягнення з ПАТ “Маріупольський завод важкого машинобудування” на користь ПАТ «Альфа-банк» заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії в сумі 36109183,66 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом в сумі 35441215,20 доларів США, заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом у сумі 667968,46 доларів США, заборгованість по пені за прострочення сплати процентів у сумі 8551,24 грн.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби має відбуватися згідно зі статтею 13 Закону України «Про державну виконавчу службу», частиною третьою статті 6, частиною першою статті 12, статтею 82 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну виконавчу службу» дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців до суду.
Подання скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби в порядку ст. 121-2 ГПК України має на меті відновлення порушеного права сторони виконавчого провадження.
У відповідності до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України
Крім того, як передбачено ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на 25.01.2016р.) (далі - Закон), державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ч. 2 п. 2 ст. 25 Закону, у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Боржник доказів добровільного погашення заборгованості в повному обсязі або частково суду не надав.
Відповідно до частини 2 ст. 52 Закону, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.
Частиною 4 ст. 52 Закону встановлено, що на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також; на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
Як пояснив державний виконавець, в ході здійснення виконавчих дій було встановлено наявність відкритих за боржником 98 рахунків, про що надано суду відповідь Державної фіскальної служби України.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Згідно ч. 2 ст. 57 Закону, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Відповідно до викладеного, керуючись ст.ст. 52, 57, 65 Закону, державним виконавцем 25.01.2016 р. винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 49737163, що містяться на всіх відкритих рахунках в установах банків та всіх інших рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів, що зараховані на окремий рахунок і у передбачених чинним законодавством випадках не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів на підставі виконавчих документів, що належать боржнику.
В обґрунтування протиправності дій органів виконання під час виконання наказу господарського суду Запорізької області від 15.12.2015 р. у справі № 905/3135/14-908/4229/14, скаржник посилається на те, що постановою від 25.01.2016 р. накладено арешт на грошові кошти, що належать ПрАТ “Маріупольський завод важкого машинобудування” та містяться на рахунку №26009001322460 у ПАТ «Універсал Банк», який використовується боржником виключно для сплати заробітної плати трудовому колективу підприємства. Внаслідок протиправних дій державної виконавчої служби, ПрАТ “Маріупольський завод важкого машинобудування” не має можливості виконувати обов'язки перед бюджетом та працівниками щодо сплати заробітної плати, податків та інших обов'язкових зборів й платежів. Зазначені дії державного виконавця є порушенням конституційних прав працівників підприємства, про що освітлено в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 28.01.2016 р. № 01-06/131/16, та на який посилається скаржник в скарзі.
Разом з тим, суд не приймає посилання боржника на Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 28.01.2016 р. № 01-06/131/16 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами Закону України «Про виконавче провадження», оскільки зазначений лист не є нормативно-правовим актом обов'язкової дії, а лише дає уявлення про наявні судові рішення і носить лише інформаційний характер.
Положеннями ч. 5 ст. 65 Закону встановлено (в редакції, яка діяла на момент здійснення виконавчих дій), що не підлягають стягненню в порядку, встановленому цим Законом, кошти: що перебувають на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки» що знаходяться на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання статей 19-1 та 26-1 Закону України «Про теплопостачання» та статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику».
Рахунки, з яких здійснюється оплата заробітної плати працівникам, податкових зборів та інших обов'язкових зборів та платежів не є спеціальним рахунком в розумінні вищевказаної статті Закону України «Про виконавче провадження», тому підстав для не накладення арешту на вказаний заявником у скарзі рахунок у Державної виконавчої служби не було.
Скаржник доказів порушення державним виконавцем наведеної вище норми права, а саме накладення арештів на кошти, що містяться на спеціальних рахунках, суду не надав.
Нормами ст. 60 Закону встановлено, що «Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Державний виконавець зобов'язаний зняти арешт з рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом.
З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.
Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного
виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом».
Суд спростовує посилання боржника на норми ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження», як на підставу зняття арешту з його рахунку в даному випадку, оскільки треба розрізняти випадки оскарження дій Державної виконавчої служби в межах порушеного судового провадження (скарги на дії ДВС), під час розгляду яких вирішується питання про відповідність дій державного виконавця вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та випадки зняття арешту в порядку позовного провадження, як то передбачено ст. 60 вказаного Закону.
Останнє можливе лише за позовом третьої особи, яка вважає, що є власником спірного майна до виконавчої служби, яка є відповідачем у справі позовного провадження.
До того ж заявник доказів заборони на накладання арештів на грошові кошти або протиправність дій державного виконавця положенням чинного законодавства, яке регулює питання щодо вчинення державним виконавцем дій під час примусового виконання виконавчого документа суду також не надав.
Як вже зазначалося судом, відповідно до ст. 11 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Суд також наголошує, що нормами чинного законодавства не передбачено часткового зняття арешту.
З огляду на наведені норми права слідує, що дії державного виконавця щодо накладання арешту на грошові кошти боржника на всіх виявлених рахунках, що відкриті в банківських установах вчинені в межах повноважень делегованих законом та відповідають приписам діючого законодавства, оскільки ЗУ «Про виконавче провадження» не містить обмежень/заборони тощо накладання арештів на рахунки боржника, з яких здійснюється сплата заробітної плати працівникам боржника.
Також слід зазначити, що жодним нормативно-правовим актом (в тому числі і Кодексом законів про працю) не передбачена заборона накладення арештів на рахунки, що відкриті для виплати заробітної плати.
До того ж, слід зауважити, що державний виконавець, встановивши наявність рахунків боржника, не має інформації щодо призначення рахунку.
Посилання скаржника на той факт, що накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунку № 26009001322460 у ПАТ «Універсал Банк», який використовується боржником виключно для сплати заробітної плати трудовому колективу підприємства є порушенням Конституції України, Конвенції про захист заробітної плати, Закону України «Про оплату праці» та Кодексу законів про працю судом відхилені, оскільки вказані позивачем норми права регулюють правовідносини роботодавця та робітника (працівника) та не поширюються на вчинення дій державного виконавця під час примусового виконання рішення.
В той же час суд погоджується з боржником, що кожний працівник має право на заробітну плату, яка у відповідності до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 р. № 95, повинна охоронятися.
Під час розгляду скарги з'ясовано, що 05.07.2016 р. державним виконавцем зупинено виконавче провадження відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону, про що винесено відповідну постанову.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 37 Закону встановлено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі: порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах.
Системний аналіз положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора; за позовом розпорядника майна; за заявою комітету кредиторів; за заявою керуючого санацією; за заявою ліквідатора.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
До того ж, як було з'ясовано в судовому засіданні працівники боржника, враховуючи наявність справи про банкрутство та керуючись положеннями чинного законодавства, звернулися з майновими вимоги до суду в рамках справи про банкрутство, тобто є кредиторами ПАТ “Маріупольський завод важкого машинобудування”.
Крім того, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме ч. 7 ст. 22, визначено, що господарський суд за заявою розпорядника майна скасовує арешти з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном у разі, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.
Частиною 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав;у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом;скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі;виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом.
Тобто, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», чітко визначено порядок зняття арештів з майна боржника (в тому числі грошових коштів) за заявою розпорядника майна, саме в межах справи про банкрутство.
Так само, господарський суд припиняє провадження у справі у разі наявності порушеної справи про банкрутство відповідача.
Враховуючи досліджені матеріали та встановлені обставини, суд визнає доводи скаржника, викладені у скарзі, не обґрунтованими, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Крім того, разом зі скаргою суду надано нову редакцію статуту відповідача-5, державну реєстрацію якої проведено 08.06.2016 р., яка затверджена рішенням загальних зборів акціонерів № 20 від 21.04.2016 р., відповідно до п. 1.2 Статут приватне акціонерне товариство “Маріупольський завод важкого машинобудування” є правонаступником всіх прав та обов'язків відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування”, зареєстрованого Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 26.03.2003 р. номер запису 12741200000000943, і створено шляхом перереєстрації у зв'язку зі зміною назви ВАТ «Азов», зареєстрованого розпорядженням виконкому Маріупольської міської ради народних депутатів від 08.02.1994 № 20. В пункті 1.3 Статуту зазначено, що акціонерами товариства прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства та про зміну найменування публічного акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” на приватне акціонерне товариство “Маріупольський завод важкого машинобудування”. Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про юридичну особу від 08.06.2016 р. юридична особа, ідентифікаційний код якої - 20355550, має назву приватне акціонерне товариство “Маріупольський завод важкого машинобудування”.
Пунктом 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 встановлено, що за приписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.
Якщо ж зміна найменування юридичної особи пов'язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104 - 108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію, що потребує вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в частині третій статті 25 ГПК; крім того, про винесення відповідної ухвали зазначається в описовій частині рішення, прийнятого по суті справи.
Про здійснену заміну учасника судового процесу обов'язково зазначається в описовій частині рішення суду, прийнятого по суті справи, навіть якщо раніше про це вже йшлося у відповідній ухвалі.
Згідно наданих доказів, судом з'ясовано що з 21.04.2016 р. відповідач-5 перейменовано у приватне акціонерне товариство “Маріупольський завод важкого машинобудування”.
За наведених обставин, суд вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача-5 у справі № 905/3135/14-908/4229/14.
Відповідачем-5 у справі вважати приватне акціонерне товариство “Маріупольський завод важкого машинобудування”.
Керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Здійснити процесуальне правонаступництво відповідача-5 у справі № 905/3135/14-908/4229/14. Відповідачем-5 у справі вважати приватне акціонерне товариство “Маріупольський завод важкого машинобудування”.
2. Відмовити в задоволені скарги приватному акціонерному товариству “Маріупольський завод важкого машинобудування”.
Ухвала набрала законної сили 16.12.2016 р.
Суддя О.В.Федорова