21 грудня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/1086/16
Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого -судді Романішина В.Л.,
суддів Запорожана Д.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського окружного адміністративного суду, третя особа Державна судова адміністрація України, про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату заробітної плати,
В травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Миколаївського окружного адміністративного суду про зобов'язання здійснити перерахунок заробітної плати в повному обсязі з урахуванням премій, встановлених щомісячно відповідними наказами відповідача та усіх надбавок, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу:
- за період з 26.10.2014р. по 28.03.2015р. включно відповідно до абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про прокуратуру»);
- за період з 29.03.2015р. по 08.09.2015р. включно відповідно до абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»);
- за період з 09.09.2015р. по 31.12.2015р. виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з урахуванням фактично виплаченої заробітної плати.
Позов обґрунтовувала тим, що у період з 26.10.2014р. по 31.12.2015р. посадові оклади працівників апарату суду повинні були виплачуватися у розмірах, визначених абз.2 ч.1 ст.144, абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції законів України «Про прокуратуру», «Про забезпечення права на справедливий суд», які є спеціальними по відношенню до ст.13 Закону України «Про оплату праці» та ст.33 Закону України «Про державну службу», однак відповідачем протиправно нараховувалась та виплачувалась позивачу заробітна плата з розрахунку посадового окладу, визначеного постановами КМУ.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 07.10.2016р. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нову постанову, якою її позов задовольнити.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні спору врахував положення чинного законодавства та правову позицію Верховного Суду України, залишивши поза увагою положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною, та правові висновки Європейського Суду з прав людини, викладені у його рішеннях щодо застосування ст.1 Першого протоколу Конвенції.
Апелянт вказує, що відсутність відповідного фінансування або не передбачення відповідних видатків в Державному бюджеті України не може бути підставою для не проведення нарахування та виплати позивачу посадового окладу у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки змінивши законодавчо визначений розмір посадового окладу працівника апарату суду шляхом внесення змін до вказаного Закону законодавець гарантував забезпечення нарахування та проведення відповідних виплат у визначеному розмірі протягом дії вказаної норми. Положення Бюджетного кодексу України та законів України «Про державну службу» та «Про оплату праці», на які посилається суд першої інстанції, не мають вищої юридичної сили при визначенні розміру оплати праці працівників апарату місцевих судів, оскільки означене питання врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним нормативно-правовим актом з питань оплати праці працівників апарату судів.
Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невнесення змін до постанови від 09.03.2006р. №268 та визначення посадового окладу з 50-відсотковим зменшенням визнано протиправною постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 31.07.2015р. по справі №826/4982/15, яка набрала законної сили.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду сторони в судове засідання не прибули, а тому на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 04.09.2014р. працює в Миколаївському окружному адміністративному суді на посаді помічника судді, має 12 ранг державного службовця та, відповідно до п.п.6 «б» п.1 розпорядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» №88-р від 24.02.2003р., є державним службовцем 5-ї категорії.
У період з 26.10.2014р. по 31.08.2015р. відповідачем нараховувалась та виплачувалась позивачу заробітна плата за посадовим окладом 1218 грн., з 01.09.2015р. по 08.09.2015р. - 1378 грн., а з 09.09.2015р. по 31.12.2015р. - 2756 грн.
Під час визначення розміру посадового окладу ОСОБА_1 за період з 26.10.2014р. по 08.09.2015р. відповідач керувався постановами Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.2006р. «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та №482 від 20.05.2009р. «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету», а у період з 09.09.2015р. - постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» №644 від 02.09.2015р.
Посилаючись на те, що відповідачем неправомірно не нараховано та не виплачено позивачу заробітну плату за період з 26.10.2014р. по 28.03.2015р. включно відповідно до абз.2 ч.1 ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про прокуратуру»), за період з 29.03.2015 року по 08.09.2015р. включно відповідно до абз.2 ч.1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а за період з 09.09.2015р. по 31.12.2015р. - виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Тобто, між сторонами виник спір щодо правомірності нарахування позивачу посадового окладу та інших складових заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного штатним розписом суду, без урахування положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законів України «Про прокуратуру» та «Про забезпечення права на справедливий суд».
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, дійшов висновку, що Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, не мала правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду, в тому числі і позивачу, оскільки законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» та частини першої статті 147 цього ж Закону в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» не передбачено. Тобто, підставою для відмови в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив відсутність бюджетного фінансування та механізму нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції законів України «Про прокуратуру» та «Про забезпечення права на справедливий суд».
Колегія суддів погоджується з таким висновком Херсонського окружного адміністративного суду. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.
26.10.2014р. набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), яким внесено зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VІ), зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом №2453-VІ.
З 28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон №192-VІІІ) затверджено нову редакцію Закону №2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Наведене узгоджується з положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року «Про державну службу» та частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці».
За правилами ст.ст. 142, 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції до 28.03.20015р.) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла з 28.03.2015р.
З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, відповідно до частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Апеляційний суд встановив, що на час виникнення спірних правовідносин, схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006р. №268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», яка залишилась незмінною до 09.09.2015р. - дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015р. №644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України». При цьому, розмір заробітної плати, зазначеній в цих постановах, був іншим, ніж визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Наведене свідчить про невиконання з боку Кабінету Міністрів України покладених на нього обов'язків щодо приведення у тримісячний строк його нормативно-правових актів у відповідність із вищевказаними законами.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015р. №644, на виконання пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону, внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.2006р. «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», виклавши у новій редакції схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів, з приміткою про те, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду.
Зважаючи на те, що у період з 26.10.2014р. по 08.09.2015р. Кабінетом Міністрів України не були внесені зміни щодо умов оплати праці до діючих постанов, якими встановлювався розмір посадових окладів працівників апарату суду, а Законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абз.2 ч.1 ст.144 Закону №2453-VІ та ч.1 ст.147 цього ж Закону у редакції з 28.03.2015р. не передбачено, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Наведений висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постановах від 12.07.2016р. у справі №21-1726а16, від 13.07.2016р. у справах №21-1488а16 та №21-1888а16.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979р. у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004р. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Суд наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Також, колегія суддів враховує рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, згідно з яким однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави. При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Згідно рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Статтею 22 Загальної декларації прав людини встановлено, що розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Враховуючи встановлені обставини справи, а також приймаючи до уваги висновки Верховного Суду України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати перерахунок посадового окладу позивачу та виплачувати заробітну плату поза межами видатків державного бюджету.
При розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.200 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 185, 197, 196, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2016 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Романішин В.Л.
Судді Запорожан Д.В.
ОСОБА_2