Справа № 766/13265/16-а
н/п 2-а/766/582/16
01.12.2016 року Херсонський міський суд м. Херсона у складі:
головуючого судді Єпішина Ю.М.,
при секретарі Поліщук Н.Л.,
за участі позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 18.10.2016 року Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні відмовило у перерахунку пенсії. 13.09.2016 року Херсонським міським судом м. Херсона задоволено вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Однак Позивач вважає, що УПФУ в м.Херсоні незаконно зменшено розмір пенсії у зв'язку з чим, Визнати протиправними дії Управління пенсійного фонду України в місті Херсоні щодо зменшення йому розміру пенсії з 01.07.2012 року та зобов'язати Управління пенсійного фонду України в місті Херсоні провести донарахування за період з 01.07.2012 року, відповідно довідки прокуратури Херсонської області від 25.07.2012 року №18/277вх.12, згідно ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 12.07.2001 року), в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, ст.87 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», ст..36 Закону України від 09.07.20103 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи з розрахунку 90% від місячного заробітку без обмеження розміру виплат пенсії за довідкою від 25.07.2012 року №18/277 за період з 01.07.2012 року та здійснити відповідні виплати з урахуванням вже виплачених раніше сум, а також стягнути з відповідача сплачену суму судового збору у розмірі 551 грн. 20 коп.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначила, що позов не визнає, з підстав, зазначених в письмових запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до підпункту 4 п.1 ст.18 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено, що Постановою від 13.09.2016 року Херсонським міським судом м. Херсона задоволено вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме зобов'язано відповідача здійснити з 01.01.2016 року перерахунок за вислугою років у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури відповідно до постанов КМУ №505 від 31.05.2012 р., №763 від 30.09.2015р. та №1013 від 09.12.2015 р., згідно з вимогами ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.10.1995 року №358/95-ВР, у редакції Закону України від 12.07.2001 року №2663-111, з розрахунку 90% від середньої (чинної) заробітної плати відповідно посади працівника прокуратури згідно довідки прокуратури Херсонської області №18-68 вих 16 від 30.06.2016 року, починаючи з 01.01.2016 року, без обмежень граничного розміру пенсії та здійснювати відповідні виплати, а також виплатити різницю між фактично отриманою та належною до оплати сумою пенсії та стягнуто судові витрати у розмірі 551,20 грн.
Суд констатує, що фактично, діючий на сьогодні Закон від 14.10.2014р. №1697-VII суттєво погіршує становище позивача та обмежує в реалізації його законних прав та інтересів, які гарантувалися державою Законом від 05.11.1991 року, у зв'язку з чим позивач має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року в редакції, яка діяла до липня 2011 року, оскільки відповідно до ч.1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Крім того, Конституційний суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними.
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене, Саме така правова позиція Конституційного Суду України, викладена в рішеннях від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року N 10-рп/2011 (рішення N 10-рп/2011)).
Стабільність правового регулювання проявляється, зокрема, у неприпустимості внесення довільних змін до наявної системи норм та є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов'язок законодавця при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ враховувати законні очікування, пов'язані з виконанням (повністю або частково) умов набуття такого права.
Забезпечення верховенства права має враховуватися законодавцем і при внесенні змін до законів, передусім забезпечувати недопустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).
Питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод неодноразово було предметом конституційного розгляду.
Зокрема, у абзаці шостому пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 червня 2007 року N 3-рп/2007 зазначається, що звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Конституційний Суд України в Рішенні N 9-рп/2009 від 28 квітня 2009 року, вказуючи на недопустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод, що об'єктивно призведе до погіршення становища особи в суспільстві через їх обмеження, зробив концептуальне застереження органам державної влади про те, що невиконання державою своїх зобов'язань призводить до порушення принципів правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави (абзац п'ятий пункту 5 мотивувальної частини).
У Рішенні від 20 березня 2002 N 5-рп/2002 Конституційний Суд України визначив, що Конституція України відокремлює категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема гарантій соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органів, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для зазначених категорій громадян без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їх сімей.
У мотивувальній частині Рішення від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 Конституційний Суд України також зазначив: «Служба в міліції, прокуратурі, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення».
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України багато пільг, встановлених законами, зокрема Законом України "Про прокуратуру", є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для працівників таких органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей (Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (ст. 46 Конституції України), то, відповідно до ст. 22 Конституції України, звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається.
Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій певним категоріям громадян, у тому числі працівникам прокуратури, полягає також у тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлено не втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (ст. 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру їх доходів чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів; від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004).
Конституційний Суд України вважає, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен ураховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію).
Усупереч викладеному, Законом від 08.07.2011 N 3668-VI (3668-17) внесено зміни до Закону від 05.11.1991р. N 1789-XII, а потім в Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014викладено такі ж положення, які суттєво звужують зміст і об'єм прав позивача на призначення пенсії, що є несправедливим. Більше того, вказаний закон ставить у нерівні умови працівників органів прокуратури, які виконують однакові функціональні обов'язки в однакових умовах та в той же період часу. Як наслідок, прокурори, які працювали в органах прокуратури у той же період що і позивач, але звернулися за пенсією до 2011 року, опинилися в набагато вигідніших умовах ніж він, хоча вони виконували однакові функції, мали однакове навантаження і обмеження, пов'язані з виконанням прокурорських функцій тощо.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) - як джерело права.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, відповідно до якої при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
У справі «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Таким чином, статтю 1 вказаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Згідно з приписами частини першої ст. 58 Конституції України, закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Конституція України має вищу юридичну силу, а закони й інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй.
Законодавець, змінюючи чинне законодавство, має балансувати між необхідністю змін у законодавчому регулюванні та збереженням стабільності в суспільстві, однак слід пам'ятати, що першочерговими є інтереси громадян.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 травня 1997 року N 1-зп зазначив, що ст. 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (абзаци перший і другий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).
Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності тільки за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 2 Рішення Конституційного Суду України N 6-рп/2000 КСУ від 19 квітня 2000 року). Мета принципу незворотності - блокувати ущемлення прав і свобод людини з боку держави. Така направленість тлумачення цього принципу робить його однією з важливих гарантій захисту від свавілля з боку влади, безпеки людини як громадянина, довіри до державних інституцій. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.
Отже, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року значно звужено обсяг права позивача на соціальний захист як прокурора, установлений Конституцією України та спеціальним законами в частині права на отримання пенсії, яке існувало до 2011 року, що суперечить ст. 58 Конституції України.
Фактично Законом від 14.10.2014 №1697-VII установлено менш сприятливі умови соціального захисту прокурорів порівняно з тими умовами, що були законодавчо передбачені в період з 1994 по 2011 рік, що означає порушення конституційного принципу рівності всіх перед законом (ч.1 ст. 24 Конституції України).
Рівність усіх перед законом, що випливає із ч.1 ст. 24 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї самої категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях).
Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (ст.ст. 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 14), Протоколі N 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 1), ратифікованих Україною, та в Загальній декларації прав людини 1948 року (ст.ст. 1, 2, 7).
Враховуючи викладене, суд вважає що Управління Пенсійного фонду України в м.Херсоні незаконно відмовило йому в перерахунку та призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Отже, ОСОБА_3 в повній мірі виконано спеціальні умови, передбачені для отримання пенсії згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991року (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року).
Ч.1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року, передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Відповідно до ч. 2 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Ч. 13 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-ІІІ) встановлено, що обчислення (перерахунок) пенсій проводиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Відповідно до довідки прокуратури Херсонської області від 25.07.2012 року №18/277вих-12 заробітна плата позивача для нарахування пенсії складає 12805 грн. 07 коп.
Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду суд вважає його таким, що підлягає задоволенню оскільки Позивач дізнався про порушення своїх прав у жовтні 2016 року, коли останній звернувся з заявою до УПФУ в м.Херсоні.
Згідно виписки про зарахування пенсійних виплат по картці/рахунку НОМЕР_1 і додатковим рахункам договору за період 01.05.2012 року по 31.07.2016 року ОСОБА_1 з 21.02.2014 року по 21.01.2015 року отримував кожного місяця пенсію по 9490,00 грн. кожного місяця; з 20.01.2015 року по 21.09.2015 року отримував кожного місяця по 8527,00 грн.; 20.11.2015 року та 21.12.2015 року отримав по 9156,70 грн.; з 29.12.2016 року по 21.03.2016 року отримував кожного місяця по 9235,90 грн.; 21.07.2016 року отримав пенсію у розмірі 10244,06 грн.
З урахуванням вищеназваних положень Конституції України, рішень міжнародних інституцій, суд вважає протиправними дії Управління пенсійного фонду України в місті Херсоні щодо зменшення ОСОБА_1 розміру пенсії з 01.07.2012 року, а тому вважає за необхідне зобов'язати Управління пенсійного фонду України в місті Херсоні провести донарахування ОСОБА_1 за період з 01.07.2012 року, відповідно довідки прокуратури Херсонської області від 25.07.2012 року №18/277вх.12, згідно ст..50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 12.07.2001 року), в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, ст.87 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», ст..36 Закону України від 09.07.20103 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи з розрахунку 90% від місячного заробітку без обмеження розміру виплат пенсії за довідкою від 25.07.2012 року №18/277 за період з 01.07.2012 року та здійснити відповідні виплати з урахуванням вже виплачених раніше сум.
У відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.8, 19, 22, 55, 58 Конституції України, ст.ст. 2, 6-9, 17,18, 19, 104-106 КАС України, ч. 17 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року, -
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління пенсійного фонду України в місті Херсоні щодо зменшення ОСОБА_1 розміру пенсії з 01.07.2012 року та зобов'язати Управління пенсійного фонду України в місті Херсоні провести донарахування ОСОБА_1 за період з 01.07.2012 року, відповідно довідки прокуратури Херсонської області від 25.07.2012 року №18/277вх.12, згідно ст..50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 12.07.2001 року), в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, ст.87 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», ст..36 Закону України від 09.07.20103 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи з розрахунку 90% від місячного заробітку без обмеження розміру виплат пенсії за довідкою від 25.07.2012 року №18/277 за період з 01.07.2012 року та здійснити відповідні виплати з урахуванням вже виплачених раніше сум.
Стягнути з Управління пенсійного фонду України в м. Херсоні за рахунок його бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 551,20 грн. на користь ОСОБА_1.
З повним текстом постанови суду сторони можуть ознайомитись з 06.12.2016 року.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Херсонський міський суд Херсонської області протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя: Ю.М.Єпішин