Справа № 524/4720/16-ц
Провадження №2/524/1761/16
19.12.2016 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області у складі:
головуючого - судді Рибалки Ю.В.,
при секретарі судового засідання - Недяк Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька,
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька.
В обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 26.07.2014 перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають неповнолітню доньку, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25.08.2016 шлюб між ними було розірвано. Виїхавши на заробітки він так і не повернувся. Донька проживає з позивачем та перебуває на її утриманні. Відповідач участі у вихованні дитини не приймає, матеріальної допомоги не надає, розвитком дитини не цікавиться.
Вона має намір виїхати в район проведення АТО на неконтрольовану територію України через лінію зіткнення у межах Донецької області та територію Російської Федерації разом з донькою, строком на три роки.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд надати дозвіл неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозвіл на в'їзд та виїзд в район проведення АТО на неконтрольовану територію України через лінію зіткнення у межах Донецької області та територію Російської Федерації у супроводі матері, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, без згоди та супроводу батька, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, строком на три роки.
Позивач у судове засідання не прибула, попередньо надіславши до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, позов підтримала, просила задовольнити.
Відповідач у судове засідання не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомляв.
Згідно ч.2 ст.158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
А тому, суд розглядає зазначену цивільну справу та приймає відповідне рішення у відсутності сторін на підставі тих доказів, які маються у матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків у всіх правах і обов'язків відносно своїх дітей, зокрема, ст. 155 СК України визначає, що здійснення батьками своїх прав по виконанню обов'язків мають ґрунтуватися на повній повазі до прав дитини та її людської гідності, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, що законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.
Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної ради Української РСР № 798 від 27.02.1991 року визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей та несуть відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Судом встановлено, що сторони з 26.07.1914 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25.08.2016 шлюб між ними було розірвано. Від шлюбу мають неповнолітню доньку, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зі слів позивача, виїхавши на заробітки відповідач так і не повернувся. Донька проживає з позивачем та перебуває на її утриманні. Відповідач участі у вихованні дитини не приймає, матеріальної допомоги не надає, розвитком дитини не цікавиться.
Позивач має намір виїхати в район проведення АТО на неконтрольовану територію України через лінію зіткнення у межах Донецької області та територію Російської Федерації разом з донькою, строком на три роки.
Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Водночас фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України» від 21.01.1994 року № 3857-ХІІ, постановою КМУ від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31.03.1995 № 231.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадянами України», за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Згідно п.2 ч.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, виїзд громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою КМУ №231 від 31.03.1995 року, визначено, зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям громадянам України згідно з цими правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.
Пунктом 18 Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.
Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Як зазначає сама позивач в позові, позовна заява подана з мотивів виїзду в район проведення АТО на неконтрольовану територію України через лінію зіткнення у межах Донецької області та до Російської Федерації строком на три роки.
Зокрема, ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадянами України», передбачено можливість ухвалення судом рішення на виїзд, а не на постійні виїзди дитини без згоди батька, не позбавленого батьківських прав та зміну місця проживання дитини без згоди батька, не позбавленого батьківських прав.
Чинним законодавством передбачено можливість вирішувати у судовому порядку питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), із зазначенням його початку і закінчення. Допустимість неодноразових виїздів дитини за кордон без згоди батька на підставі одного рішення суду та, зокрема, зміна місця проживання дитини без згоди батька, буде грубим порушенням прав одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні, що протирічить принципам Конвенції ООН про права дитини та вимогам ст.12, 15 Закону України «Про охорону дитинства».
З точки зору ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Пунктом 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Так, позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували її наміри здійснити тривалу поїздку за кордон.
Крім того, не надано доказів, які б обґрунтовували те, що вказана поїздка буде безпечною та відповідатиме інтересам дитини. Зокрема не повідомлено, в яких умовах буде проживати дитина за кордоном, не обґрунтовано, що мета поїздки принесе користь дитині.
При вирішенні питання про надання дозволу на виїзд ОСОБА_3 в район проведення АТО на неконтрольовану територію України через лінію зіткнення у межах Донецької області та до Російської Федерації, суд приймає до уваги також ту обставину, що Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без дозволу батька не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 14, 57-60, 208, 209, 212- 215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Ю.В. Рибалка