Справа № 367/7066/15-ц Головуючий у І інстанції Кухленко Д. С.
Провадження № 22-ц/780/5712/16 Доповідач у 2 інстанції Сушко Л. П.
Категорія 46 14.12.2016
Іменем України
14 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Кулішенка Ю.М.,
при секретарі: Волинець Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про примусове виконання обов'язку в натурі, -
У жовтні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що мировою угодою, що була укладена між позивачем та відповідачем по справі 25 грудня 2013 року про розподіл в натурі спадкового майна, а саме - житлового будинку, земельної ділянки та господарських будівель і споруд, в пункті 8 сторони домовились про те, що кожна сторона має право встановити паркан (огорожу) на межі розподілу земельної ділянки сторін. Межа розподілу земельної ділянки схематично, з відповідними розмірами, визначена та встановлена у Варіанті №3 та додатку №8 до Висновку №2980/13- 41; №2981/13-43 проведеної Київським НДІ судових експертиз комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи. Вказана мирова угода та Висновок комплексної експертизи були визнані і погоджені сторонами та затверджена ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2013 року. Маючи наміри та бажання встановити паркан на межі розподілу земельних ділянок і визначаючи розміри та цю межу в натурі, позивач встановила, що частина споруди навіс (літера «Ж» ), який є власністю відповідача розташований на межі наших земельних ділянок і частково займає територію земельної ділянки позивача. Також зазначила, що механічні розсувні ворота, що вмонтовані в паркані ОСОБА_3 з вулиці Чапаєва, в процесі повного відкриття, пересікають межу розподілу земельних ділянок сторін та частково заходять на територію позивача. Відповідач не хоче демонтувати частину належної некапітальної, легкої дерев'яної споруд (навіс «Ж»), яка частково знаходиться на належній позивачу на праві власності земельній ділянці. У зв'язку з цим просила зобов'язати ОСОБА_3 не створювати їй перешкод при установлені паркану на межі розподілу земельних ділянок відповідно до мирової угоди, демонтувати з її земельної ділянки навіс «Ж» шириною 1 м. та довжиною 1 м..
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2016 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на його необґрунтованість, незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не взяв до уваги той факт та ті обставини, що позивач не оспорює і не заперечує права власності відповідача ОСОБА_3 на вказаний навіс, а мова йде лише проте, що частина даного навісу знаходиться на земельній ділянці, що належить їй на праві власності.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позов пред'явлений не правомірно, оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про примусове виконання обов'язку в натурі відповідачем ОСОБА_3, так як під час укладання мирової угоди позивачем ОСОБА_2 було визнано право власності навіс літера «Ж» за відповідачем ОСОБА_3. Крім того суд першої інстанції роз'яснив позивачу право звернутись у Державну Виконавчу службу для виконання судового рішення, а саме ухвали від 25 грудня 2013р.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Встановлено, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2013року було визнано мирову угоду між сторонами на наступних умовах:
межа розподілу земельної ділянки схематично, з відповідними розмірами, визначена та встановлена у Варіанті №3 та додатку №8 до Висновку №2980/13- 41; №2981/13-43 проведеної Київським НДІ судових експертиз комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи. Вказана мирова угода та Висновок комплексної експертизи були визнані і погоджені сторонами та затверджена ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2013 року (а.с. 18-19).
У відповідності п. 8 в визнаної судом мирової угоди, сторони цієї угоди мають право, відповідно до визначених розмірів та схеми по Варіанту №3 наданому у Висновку зробленої комплексної судово-технічної експертизи, встановити свою огорожу на межі розподілу їхніх земельних ділянок точно за розмірами та у схематичній відповідності до Висновку експертизи.
Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18 грудня 2009 року визначено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про примусове виконання обов'язку в натурі відповідачем ОСОБА_3, так як під час укладання мирової угоди позивачем ОСОБА_2 було визнано право власності навіс літера «Ж» за відповідачем ОСОБА_3 та вірно роз'яснив позивачу право звернутись у Державну Виконавчу службу для виконання судового рішення, а саме ухвали від 25 грудня 2013р.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги той факт та ті обставини, що позивач не оспорює і не заперечує права власності відповідача ОСОБА_3 на вказаний навіс, а мова йде лише проте, що частина даного навісу знаходиться на земельній ділянці, що належить їй на праві власності, не заслуговують на увагу оскільки в розуміння ст. 60 ЦПК України позивачем не надано суду доказів порушення її прав відповідачем. Крім того як вбачається з варіанту №3 схеми поділу земельної ділянки між співвласниками навіс літера «Ж» ніяк не знаходиться на території позивача, а знаходиться на території відповідача, що є прямим доказом про не порушення мирової угоди з боку відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції викладених в рішенні не спростовують.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: