Справа № 376/59/16-ц Головуючий у І інстанції Клочко В. М.
Провадження № 22-ц/780/5108/16 Доповідач у 2 інстанції Мережко М. В.
Категорія 30 14.12.2016
Іменем України
14 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Мережко М.В.,
суддів: Журби С.О., Суханової Є.М.,
секретар: Бобко О.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Сквирської районної Державної адміністрації Київської області на рішення Сквирського районного суду Київської області від 13 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до відділу освіти Сквирської районної Державної адміністрації Київської області, третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди завданої злочином.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,
встановила:
У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Сквирської РДА Київської області, третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди завданої злочином.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що вироком Сквирського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 128 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік.
Відповідно до зазначеного вироку, 25 березня 2015 року, о 12 годині ОСОБА_3, призначений на посаду вчителя фізичної культури та курсу «Захист Вітчизни» в Сквирській ЗОШ I -III ступенів № 2, згідно розкладу занять, в підвальному приміщені школи (тир) проводив урок «Захист Вітчизни» в 11-А класі за темою «Прикладна фізична підготовка», розділ 2 «Прийоми самозахисту», в ході якого, ігноруючи правила безпеки для учнів для показу прийому «звільнення від захвату противника шиї ззаду» викликав до себе учня ОСОБА_2 та з необережності, не маючи наміру спричинити тілесних ушкоджень учню, під час відпрацювання прийому рукопашного бою, допустив падіння ОСОБА_2 на підлогу. В результаті падіння позивач отримав тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому човноподібної кістки лівої кисті, яке, згідно висновку судово-медичної експертизи № 30/Д від 26 травня 2015 року, належить до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Після отримання травми ОСОБА_2, ОСОБА_3, вчасно не повідомив медичного працівника та адміністрацію закладу.
У результаті злочинних дій ОСОБА_3 позивачу було заподіяно матеріальної шкоди на загальну суму 5 023, 14 грн. з яких: 3 103,12 грн. - витрати на придбання необхідних медичних документів та 1 920, 02 грн. - витрати на пальне та проїзд на автобусі до лікувального закладу.
Крім матеріальної шкоди ОСОБА_2 було завдано і моральної шкоди, яка виразилась в перенесенні сильних душевних страждань, порушенні звичного ритму життя (часті поїздки до лікувальних закладів, перенесенні операцій), відсутність можливості займатись спортом та крім того в майбутньому, потрібно перенести, ще ряд складних операцій, що може вплинути на навчальний процес.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просив суд стягнути з відділу освіти Сквирської РДА Київської області матеріальну шкоду у розмірі 4 023, 14 грн. та моральну (немайнову) шкоду у розмірі 48 000 грн.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 13 квітня 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з відділу освіти Сквирської РДА Київської області на користь ОСОБА_2 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 15 000 грн.
Стягнуто з відділу освіти Сквирської РДА Київської області на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 378 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Сквирська РДА Київської області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 13 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що вироком Сквирського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 128 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік (а.с. 22-24).
Відповідно до зазначеного вироку, 25 березня 2015 року, о 12 годині ОСОБА_3, призначений на посаду вчителя фізичної культури та курсу «Захист Вітчизни» в Сквирській ЗОШ I -III ступенів № 2, згідно розкладу занять, в підвальному приміщені школи (тир) проводив урок «Захист Вітчизни» в 11-А класі за темою «Прикладна фізична підготовка», розділ 2 «Прийоми самозахисту», в ході якого, ігноруючи правила безпеки для учнів для показу прийому «звільнення від захвату противника шиї ззаду» викликав до себе учня ОСОБА_2 та з необережності, не маючи наміру спричинити тілесних ушкоджень учню, під час відпрацювання прийому рукопашного бою, допустив падіння ОСОБА_2 на підлогу. В результаті падіння позивач отримав тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому човноподібної кістки лівої кисті, яке, згідно висновку судово-медичної експертизи № 30/Д від 26 травня 2015 року, належить до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Після отримання травми ОСОБА_2, ОСОБА_3, вчасно не повідомив медичного працівника та адміністрацію закладу.
Неповнолітній ОСОБА_2 з 06 квітня 2015 року по 09 квітня 2015 року проходив обстеження та лікування у травматологічному відділені Ірпінського військового госпіталю з діагнозом закритий перелом човноподібної кістки зі зміщенням уламків і ним були понесені витрати на придбання ліків, як він вважає на суму 3 103,12 грн. (а.с. 7).
Проте позивачем не були надані належні та достатні докази, що підтверджують суму витрат, понесену ОСОБА_2 на лікування у зв'язку із травмою, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог щодо стягнення матеріальної шкоди.
Разом з тим, ч. 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і ця моральна шкода може полягати зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Моральна шкода відшкодовується грішми. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступенем вини особи, яка завдала моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 ОСОБА_2 було спричинено тілесні ушкодження, від яких він знаходився на лікуванні, переносив біль та певні моральні страждання, на час лікування змінив звичний спосіб життя, тому суд вважає, що йому дійсно заподіяна моральна шкода.
Згідно з п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховує характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданих травм, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації ( останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіював шкоди, тощо).
З урахуванням вищевикладеного, ступеню вини посадової особи органу освіти, протиправного характеру скоєного, глибини страждань позивача та інших істотних обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доцільність стягнення відшкодування заподіяної моральної шкоди у сумі 15 000 гривень.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає рішення законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, таким, що відповідає фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення.
Таким чином, суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу Сквирської районної Державної адміністрації Київської області відхилити.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 13 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий М.В. Мережко
Судді С.О. Журба
Є.М. Суханова