печерський районний суд міста києва
Справа № 757/29807/16-ц
Категорія
21 червня 2016 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Гладун Х.А.,
при секретарі - Кулакова І. О.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві подання державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції Соболєва А.Л. про обмеження у праві виїзду за межі України боржника у виконавчому провадженні № 48571799 керівника боржника - юридичної особи Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» ОСОБА_2, -
до суду надійшло вказане подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - юридичної особи Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» ОСОБА_2 у виконавчому провадженні ВП № 48571799, відкритому 31.08.2015 р. з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 12.06.2015 № 910/249/15-г про стягнення з Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» на користь ТОВ «Торгівельна компанія «Імпульс» боргу 800112,01 грн. - до виконання цих зобов'язань. В обґрунтування подання державний виконавець посилається на те, що добровільно боржник рішення суду не виконує, від сплати заборгованості за виконавчим листом ухиляється.
Частиною 2 ст. 377-1 ЦПК України передбачено, що суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.
У судове засідання старший державний виконавець Соболєв А.Л. не з'явився про день, час та місце розгляду подання повідомлений належним чином.
З копії матеріалів виконавчого провадження вбачається наступне.
31.08.2015 державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 48571799, якою боржнику надано строк сім днів з моменту винесення постанови для самостійного виконання рішення суду. В порядку, встановленому ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» копія постанови була направлена боржнику, який в строк, наданий йому для самостійного виконання, рішення не виконав. Про причини такого невиконання державного виконавця не повідомив, у зв'язку з чим державним виконавцем розпочато примусове виконання рішення.
31.08.2015 р. державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника та надіслано для виконання в банківські установи, у яких боржником відкриті рахунки згідно відповіді ДПСУ, які 09.009.2015 р. направлені до банківських установ для виконання.
07.09.2015 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.
17.09.2015 до Печерського районного ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві надійшли відповіді з банківських установ про повернення платіжних вимог без виконання у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках боржника.
22.01.2016 державним виконавцем направлено запит до Регіонального сервісного центру в м. Києві про наявність зареєстрованих за боржником транспортних засобів. Згідно відповіді від 22.01.2016 транспортних засобів не зареєстровано.
Виходом державного виконавця за адресою боржника та його майна не розшукано.
На момент складення даного подання, боржником ПП «С.А.Е. Груп» борг не сплачений у тому числі шляхом перерахування суми боргу безпосередньо на рахунки стягувача або на рахунок Відділу, а отже боржник має невиконані зобов'язання на території України, та не виконує зобов'язань, покладених на нього наказом, будь-яких заяв, клопотань чи інших документів не надходило.
Як зазначено у поданні незважаючи на те, що боржник обізнаний про свої обов'язки та про наявність виконавчого провадження, останнім не вчинено жодних дій, спрямованих на виконання (повне або часткове) рішення, а навпаки вчиняються дії, що ускладнюють та унеможливлюють його виконання.
При цьому, державним виконавцем, зі свого боку, вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів примусового виконання рішення, однак у зв'язку зі свідомим невиконанням боржником своїх обов'язків, які він має змогу виконати та зобов'язань, покладених на нього рішенням, останнє досі залишається невиконаним. Зазначене має негативні наслідки як для стягувача, так і для держави в цілому, оскільки реальне виконання рішення суду є одним з показників ефективності роботи державних органів та сприяє зміцненню авторитету держави.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статі 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами України і є обов'язковими для виконання на всій території України.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя. Конституційний Суд України вважає, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошував, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.
Як роз'яснив Верховний Суд України, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, виконання судових рішень розглядається як невід'ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції. Невиконання судових рішень негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки в цьому разі не досягається кінцева мета правосуддя. Це призводить до ситуації, несумісної з принципом верховенства права.
Відподвіно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Разом з тим, надані копії матеріалів виконавчого провадження не містять даних про виконання державним виконавцем вищевказаних вимог закону про направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення та даних про результати вручення йому такої постанови.
31.08.2015 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми звернення стягнення 800112,01 грн.
Разом з тим, надані копії матеріалів виконавчого провадження не містять даних про виконання компетентними органами такої постанови державного виконавця.
Згідно копії матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем вимоги про необхідність явки боржника до державного виконавця не складалися та боржнику не направлялися.
Даних про відсутність за боржником зареєстрованих автотранспортних засобів матеріли виконавчого провадження не містять.
Долучена до подання державного виконавця копія акту державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Соболєва А.Л. від 14.04.2016 р. про відсутність боржника ПП «С.А.Е. Груп» за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 16 оф. 22, що унеможливило перевірити майновий стан боржника, складена державним виконавцем всупереч вимог чинного законодавства у відсутність понятих, участь яких в такій виконавчій дії є обов'язковою.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
В силу статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ст. 313 ЦК України).
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Статтею 6 даного Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV.
Відповідно до п. 2, 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:
- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;
- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
За змістом п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Отже, Законом встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.
Поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», як то:
утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
За змістом цієї статті вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується в порядку, передбаченому цим Кодексом щодо боржників у виконавчому провадженні, за будь-якими виконавчими документами, передбаченими ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження».
Станом на день розгляду судом подання державного виконавця судове рішення боржником ПП «С.А.Е. Груп» добровільно не виконано.
Поряд з тим, враховуючи те, що обмеження у праві виїзду за межі України є певним втручанням у конституційні права і свободи боржника, тоді як копії матеріалів виконавчого провадження не свідчать про належне, своєчасне та повне виконання державним виконавцем своїх службових обов'язків, визначених Законом України «Про виконавче провадження», щодо вжиття всіх можливих заходів з примусового виконання рішення суду, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації у встановлені вказаним законом строки, суд вважає відсутніми підстави для забезпечення примусового виконання боржником вказаного рішення суду у такий спосіб.
Зважаючи на вищевикладене, та те, що згідно вимог чинного законодавства саме на державного виконавця покладено обов'язок доведення перед судом необхідності обмеження боржника у здійсненні його конституційного права наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, тоді як з наданих матеріалів виконавчого провадження не вбачається обізнаність боржника про свої обов'язки з виконання рішення суду та вжиття державним виконавцем всіх передбачених чинним законодавством заходів примусового виконання рішення, подання державного виконавця про обмеження боржника у праві виїзду за межі України задоволенню не підлягає як передчасне та необґрунтоване.
Керуючись ст.33 Конституції України, ст.1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», ст.293, ст.377-1 ЦПК України, суд,-
подання державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції Соболєва А.Л. про обмеження у праві виїзду за межі України боржника у виконавчому провадженні № 48571799 керівника боржника - юридичної особи Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня проголошення, а особами у справі, які не були присутні при її проголошенні, з дня отримання копії ухвали Апеляційному суду міста Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя Х.А. Гладун