ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"14" грудня 2016 р. Справа № 809/1753/16
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Матуляка Я.П.
при секретарі Щербяк В.С.
за участю:
представника позивача - Воришко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, вул. Галицька, 15, м. Тисмениця, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77400
до відповідача: ОСОБА_2, АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості в сумі 25000,00 грн., -
Тисменицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Івано-Франківській області звернулася в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 25000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані наявністю у відповідача заборгованості перед бюджетом по сплаті транспортного податку в загальній сумі 25000,00 грн., що виникла внаслідок несплати узгодженої суму податкового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення форми "Ф" від 25.06.2015 року за № 6191-17.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, позов просила задовольнити в повному обсязі.
Відповідач, а також представник відповідача в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належний чином. 09.12.2016 року на адресу суду від представника відповідача надійшло заперечення від 09.12.2016 року (а.с.23-30), згідно якого останній просив суд в задоволенні позову відмовити.
Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Тому, на підставі вищенаведеної норми, враховуючи наявність в матеріалах справи достатньої кількості доказів, необхідних для вирішення справи по суті, суд визнав можливим розглянути дану адміністративну справу за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 на праві приватної власності належить автомобіль марки BMW 540і, 1998 року випуску з об'ємом двигуна 4398 куб. см., який 14.08.2014 року зареєстрований в Центрі з надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Коломиї, Коломийського, Городенківського, Снятинського, Косівського та Верховинського районів при УДАІ УМВС в Івано-Франківській області (а.с.9).
Як вбачається з листа Центру з надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Коломиї, Коломийського, Городенківського, Снятинського, Косівського та Верховинського районів при УДАІ УМВС в Івано-Франківській області від 13.08.2015 року за № 967, даний автомобіль перебував експлуатації з 2007 року (а.с.9).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 за ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб марки BMW 540і, 1998 року випуску з об'ємом двигуна 4398 куб. см. з реєстраційним номером НОМЕР_1 та датою первинної реєстрації 16.05.2013 року (а.с.10).
Підставою для запису в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу BMW 540і реєстраційний номер НОМЕР_1, 16.05.2013 року - датою першої реєстрації було, як це вбачається з матеріалів справи (а.с.9), переобладнання автомобіля в квітні 2013 року, що супроводжувалося заміною кузова та двигуна. Здійснення такого запису відбулося з врахуванням пункту 22 постанови Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року.
На підставі отриманої інформації, згідно з підпунктом 54.3.3. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2. пункту 267.6. статті 267 Податкового кодексу України, Державною податковою інспекцією у Городенківському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області визначено ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25000,00 грн. згідно податкового повідомлення рішення форми "Ф" від 25.06.2015 року за № 6191-17 (а.с.7). Вказане податкове повідомлення-рішення отримане ОСОБА_2 04.07.2015 року, що підтверджується підписом останньої на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.8).
На виконання вимог абзацу 1 пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України, Державною податковою інспекцією у Городенківському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області надсилалася відповідачу податкова вимога форми "Ф" від 03.11.2015 року за № 1006-18, яка 10.11.2015 року отримана ОСОБА_2, що підтверджується підписом останньої на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.11).
Разом з тим, судом встановлено, що відповідач скористався правом оскарження податкового повідомлення-рішення форми "Ф" від 25.06.2015 року за № 6191-17 в судовому порядку. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2015 року у справі № 809/2953/15, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 року (а.с.13-16), у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Городенківському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 6191-17 від 25.06.2015 року - відмовлено. Вищезазначене судове рішення, на підставі частини 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набрало законної сили 10.03.2016 року.
При цьому суд зазначає, що згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Разом з тим, суд прийшов до переконання, що заявлений адміністративний позов не підлягає до задоволення зважаючи на наступне.
01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1. пункту 267.1. статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Положення підпункту 267.2.1. пункту 267.2. статті 267 коментованого Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1. пункту 267.1. статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно пункту 267.4. статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1. пункту 267.5. статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку (підпункт 267.6.1. пункту 267.6. статті 267 Податкового кодексу України).
Згідно підпункту 267.6.2. пункту 267.6. статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.
Разом з тим, роблячи висновок щодо правомірності податкового повідомлення-рішення форми "Ф" від 25.06.2015 року за № 6191-17, на підставі якого позивач просить суд стягнути податковий борг в сумі 25000,00 грн., суд виходив з наступного.
Відповідно до пункту 8.1. статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу України). Поміж тим, відповідно до пункту 9.4. статті 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1. пункту 10.1. статті 10 Податкового кодексу України), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1. статті 7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з Податкового кодексу України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до пункту 8.3. статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно пункту 4.4. статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пункті 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Так, відповідно до пункту 10.3. статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.1. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України закріплено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 12.3.2. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт12.3.3. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з пунктом 12.5. статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4. статті 12 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
У той же час, підпунктом 12.3.5. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Судом встановлено, що транспортний податок запроваджений рішенням 46 сесії VI демократичного скликання Городенківської міської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 23.01.2015 року за № 2242 (а.с.34). Саме Положенням про транспортний податок, яке є Додатком № 1 до рішення сесії міської ради від 23.01.2015 року № 2242 визначено порядок справляння та строки сплати такого податку, відповідальність платників податків та контроль за сплатою до бюджету податку (а.с.35-36).
Разом з тим, враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд зазначає про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 56.21. статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у підпункті 4.1.9. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд прийшов до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, тому в задоволенні даного адміністративного позову слід відмовити.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Матуляк Я.П.
Постанова складена в повному обсязі 19.12.2016 року.