36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
01.12.2016 Справа № 917/1641/16
За позовом Лелюхівської сільської ради, 39363, Полтавська область, Новосанжарський район, с. Лелюхівка, вул. Жовтнева, 18
До відповідача СФГ "ОСОБА_1М." в особі голови ОСОБА_1, 39363, Полтавська область, Новосанжарський район, с. Лелюхівка, вул. 23 вересня, 11
Про стягнення 6 265,82 грн. - заборгованість відповідача за фактичне користування в період 2014-2015 р. р. (за станом на 01.01.2016 р.) земельними ділянками орієнтовною площею 0,10 га та 0,04 га, які розташовані за адресою: вул. Шкільна, 50-а та вул. Шкільна, 50-л с. Лелюхівка Новосанжарського району Полтавської області.
С у д д я ОСОБА_2
Представники:
від позивача - ОСОБА_3 (див. протокол);
від відповідача - відсутні (див. протокол).
01.12.2016 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.
Суть спору: розглядається позовна заява Лелюхівської сільської ради до СФГ "ОСОБА_1М." в особі голови ОСОБА_1 про стягнення 6 265,82 грн. заборгованості за фактичне користування в період 2014-2015 років (за станом на 01.01.2016 року) земельними ділянками орієнтовною площею 0,10 га та 0,04 га, які розташовані за адресою: вул. Шкільна, 50-а та вул. Шкільна, 50-л с. Лелюхівка Новосанжарського району Полтавської області.
Позивач на позовних вимогах наполягає за мотивами позовної заяви, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань по сплаті орендних платежів за фактичне користування в період 2014-2015 років (за станом на 01.01.2016 року) земельними ділянками орієнтовною площею 0,10 га та 0,04 га, які розташовані за адресою: вул. Шкільна, 50-а та вул. Шкільна, 50-л с. Лелюхівка Новосанжарського району Полтавської області.
Відповідач не скористався наданими йому правами (ст. 22 ГПК України) для захисту своїх інтересів, на позов не відреагував, представництво у судове засідання не забезпечив, про причини суду не повідомив. Останній повідомлений належним чином про дату, час і місце проведення судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення вх. № 16396 від 27.10.2016 року та вх. № 18071 від 18.11.2016 року.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у пп. 3.9.2 постанови від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами та доповненнями), у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, належне повідомлення відповідача про час, дату і місце проведення судового засідання згідно з п. п. 2.6.11, 2.6.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України № 28 від 20.02.2013 р., суд не розцінює неявку відповідача та невиконання ним вимог суду як підставу для подальшого відкладення розгляду справи та розглядає спір за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача, оцінивши надані докази, суд
26.12.2010 року СФГ "ОСОБА_1М." в особі голови ОСОБА_1 звернулося до Лелюхівської сільської ради Полтавської області із заявами про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 0,10 га та 0,04 га, які розташовані за адресою: вул. Шкільна, 50-а та вул. Шкільна, 50-л с. Лелюхівка Новосанжарського району Полтавської області. Подана заява обґрунтована тим, що відповідач є власником об'єктів нерухомості, а саме: виробничого приміщення олійниці-складу-гаража за адресою вул. Шкільна, 50-а в с. Лелюхівка Новосанжарського району Полтавської області та виробничого приміщення пункту штучного осіменіння за адресою вул. Шкільна, 50-л с. Лелюхівка Новосанжарського району Полтавської області.
Оскільки відповідачем не надано підтверджуючих доказів права власності вказаними об'єктами нерухомості, рішенням четвертої сесії шостого скликання Лелюхівської сільської ради від 11.03.2011 року у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відмовлено.
Після пред'явлення відповідачем договорів купівлі-продажу від 20.02.2004 року та від 17.02.2010 року (а. с. 6-8) об'єктів нерухомості, рішеннями вісімнадцятої сесії шостого скликання Лелюхівської сільської ради № 11-18/12 та № 48-18/12 від 28.09.2012 року надано дозвіл на розробку проекту земелеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 0,1000 га та 0,0400 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу сільськогосподарського призначення (під господарськими будівлями та дворами - приміщення олійниці та приміщення пункту штучного осіменіння) Лелюхівської сільської ради, які знаходяться по вул. Шкільній, 50-а та вул. Шкільній, 50-л с. Лелюхівка Новосанжарського району Полтавської області з подальшою передачею їх в оренду терміном на 49 років (а. с. 11-12).
Докази виготовлення зазначеного проекту землеустрою, як і звернення з ним до органу місцевого самоврядування щодо його затвердження матеріали справи не містять.
Листом № 515/09-07 від 21.09.2015 року Лелюхівська сільська рада повідомляла відповідача про необхідність оформлення правовстановлюючих документів на землю, проте реагування на нього не надходило, договори оренди землі не укладено.
Сама позивач-рада, будучи орендодавцем, не ініціювала питання укладення договору оренди землі, як і стягнення збитків щодо використання земельної ділянки без прововставновлюючих документів.
Позивачем на адресу відповідача направлялись претензія № 238/09-07 від 20.04.2016 року з вимогою сплати заборгованості за фактичне користування земельними ділянками протягом 2014 - 2015 років.
Розцініючи ігноруванням з боку відповідача зазначених письмових звернень на його адресу, сільська рада звернулася до ГСПО з даним позовом.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Пунктом 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Так, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (п. 3 ст. 152 Земельного кодексу України).
Виходячи зі змісту зазначеної норми вже можна констатувати, що позивачем невірно вибрано спосіб захисту, оскільки нею не передбачено стягнення заборгованості за фактичне користування земельною ділянкою.
Статтею 156 Земельного кодексу України визначено перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Так, відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Позовна заява не є мотивованою щодо відшкодування збитків як таких.
Відповідно до п. 287.1. Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (п. 288.1. Податкового кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи: (1) договір оренди земельної ділянки між сторонами не укладено; (2) відповідач не є власником об'єктів нерухомості на спірних земельних ділянках, оскільки укладені ним договори купівлі-продажу є нікчемними відповідно чинного законодавства, а отже і не породжують правових наслідків за ними, в тому числі і застосування положень ст. 120 Земельного кодексу України.
Зазначеному твердженню є наступне.
Відповідно до ч. 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 205 Цивільного кодексу України).
За ч. 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Стаття ж 657 Цивільного кодексу України зобов'язує укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі, яка підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
З наданих позивачем доказів вбачається, що договір купівлі - продажу майна, що знаходиться у спільній частковій власності від 20.02.2004 року, укладений між СФГ "ОСОБА_1М" та головою комітету (уповноваженого) співвласників майна ОСОБА_4 (а. с. 6-7), а також договір купівлі - продажу майна від 17.02.2010 року, укладений між СФГ "ОСОБА_1М" та власником частки майнового паю ПАФ "Лелюхівська" ОСОБА_5 (а. с. 8) не посвідчені нотаріально, а лише складені та підписані учасниками таких договорів.
Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним і визнання такого правочину недійсним згідно статті 215 Цивільного кодексу України судом не вимагається.
За викладеного, позивачем не надано належних доказів перебування у власності СФГ "ОСОБА_1М." об'єктів нерухомості, що розміщені на земельних ділянках за адресою: вул. Шкільна, 50-а та вул. Шкільна, 50-л с. Лелюхівка Новосанжарського району Полтавської області, а отже у суду відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено факту порушення відповідачем прав і законних інтересів позивача.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 22, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити.
Повне рішення складено 12.12.2016 р.
Суддя Г.І. Бунякіна