Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" грудня 2016 р.Справа № 922/3798/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Денисюк Т.С.
при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзерноекспорт", м. Черкаси
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріал - Торг", м. Харків
про визнання недійсним договору
за участю :
Представник позивача - ОСОБА_1 довіреність б/н від 19.11.2016;
Представник відповідача - не з"явився;
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансзерноекспорт" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріал - Торг" (відповідач), в якому просить суд визнати недійсними Договір надання послуг організації перевезення вантажів автомобільним транспортом № 01/02-2016 від 01 лютого 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансзерноекспорт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріал - Торг".
Також до стягнення заявлені понесені позивачем судові витрати по веденню даної справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.11.2016 року за позовною заявою було порушено провадження по справі № 922/3798/16 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13 грудня 2016 року.
28 листопада 2016 року до суду надійшли письмові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзерноекспорт" (вх. № 40510) з документами, поданими на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, для їх долучення до матеріалів справи.
Надані позивачем докази були досліджені та долучені судом до матеріалів справи.
Представник позивача, який брав участь в судовому засіданні 13.12.2016 року, підтримував позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Разом з тим, 25 листопада 2016 року до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріал - Торг" на позовну заяву (вх. № 40359), в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги є неогрунтованими, недоведеними позивачем, а відтак просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
01 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансзерноекспорт" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріал - Торг" (Виконавець) було укладено Договір надання послуг організації перевезення вантажів автомобільним транспортом № 01/02/2016, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе обов"язок здійснювати на підставі письмових заявок Замовника перевезення та експедицію вантажів, заявлених Замовником до перевезення, автомобільним транспортом на території України.
Договір набуває чинності з "01" лютого 2016 року і діє до "31" грудня 2016 року (пункт 9.2. Договору).
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що передбачені умовами Договору № 01/02-2016 від 01.02.2016 року послуги були виконані відповідачем та прийняті позивачем в повному обсязі, проведено в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, відповідно повністю оплачено шляхом безготівкового розрахунку. Акт звіряння взаєморозрахунків, платіжне доручення, заявки, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг містяться в матеріалах справи.
Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аріал - Торг" при укладанні договору та прийманні позивачем послуг не повідомило останнього про те, чи є у нього в наявності необхідний для здійснення перевезень автомобільний транспорт, дозволи з Державної служби України з безпеки на транспорті задля уникнення відповідальності відповідно до «Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року за №879.
Також відповідач не повідомив позивача чи є у нього кваліфіковані працівники, необхідні умови для надання відповідних послуг, задля уникнення в подальшому негативних наслідків від контрагентів позивача, яким доставлялися грузи належні позивачу. Відсутність даної інформації, на думку позивача, не дає Товариству з обмеженою відповідальністю "Трансзерноекспорт" змогу бути певним про якість перевезень та правомірність їх здійснення відповідачем, і в подальшому не дає гарантій відносно можливих збитків позивача. Отже, відповідач порушив право Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзерноекспорт" на отримання повної інформації про надані послуги, тобто не мав на меті повноцінно виконувати договірні зобов'язання та забезпечити позивача всіма необхідними документами, які надають йому право здійснювати вказані перевезення.
Таким чином, позивач вказує на те, що вказаний Договор був укладений з порушенням ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки відповідач в момент укладення договору та його виконання достовірно знав, що в нього відсутні можливості щодо їх реального виконання в частині правової забезпеченості своєї діяльності.
Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно із частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст. 20 Господарського кодексу України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зазначені положення Цивільного кодексу України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, господарський договір може бути визнаний недійсним за наявності двох умов: перша - це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга - це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. ст. 33, 34 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірними правочинами його, позивача, прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною другою статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повянна бути досягнута згода.
Судом встановлено, що умови Договору надання послуг організації перевезення вантажів автомобільним транспортом № 01/02-2016 від 01 лютого 2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансзерноекспорт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріал - Торг" були погоджені сторонами, спірний договір підписаний обома сторонами і скріплений оригінальними печатками їх підприємств. Зазначений факт, за висновками суду, свідчить про узгодження всіх умов договору сторонами.
Крім того, судом встановлено, що умови Договору надання послуг організації перевезення вантажів автомобільним транспортом № 01/02-2016 від 01 лютого 2016 року виконувалися сторонами, що свідчить про відповідність наслідків його укладення інтересам позивача та відповідача.
Враховуючи наведені норми закону та викладені обставини, вбачається вільне врегулювання відносин між позивачем та відповідачем щодо господарських операцій, які між ними відбувались.
Одночасно суд встановив, що Договір надання послуг організації перевезення вантажів автомобільним транспортом № 01/02-2016 від 01 лютого 2016 року схвалений юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансзерноекспорт". Це підтверджується наявними в матеріалах справи заявками, актами надання послуг та накладними.
Відтак, вбачається реальне настання правових наслідків, шо обумовлені спірним договором.
Позивач у позовній заяві посилається на ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, але не зазначив жодної підстави, які могли б бути підставою недійсності спірного правочину (ст.203 ЦК України). Чинне законодавство не містить такої підстави для визнання недійсним договору, як припущення про можливе порушення законодавства.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
В силу принципу змагальності сторін суд не вправі виходити за межі своєї компетенції та за позивача наводити правове обґрунтування позовних вимог, а потім давати їм правову оцінку. Відтак, в даному разі позовні вимоги не містять під собою правових підстав, що в свою чергу є підставою для відмови від позову.
Оскільки сторонами при укладанні Договору надання послуг організації перевезення вантажів автомобільним транспортом № 01/02-2016 від 01 лютого 2016 року було досягнуто всіх істотних умов договору, а обставини, на які посилається позивач в обґрунтування свого позову, не доведені та не надано доказів в підтвердження факту недійсності спірного правочину, суд визнав позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзерноекспорт" безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні позову повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, враховуючи відмову в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 54, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 19.12.2016 р.
Суддя ОСОБА_2
справа № 922/3798/16