79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.12.2016р. Справа№ 914/2511/16
Господарський суд Львівської області у складі судду ОСОБА_1 при секретарі Кияк І.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Нововолинський завод залізобетонних виробів», м. Нововолинськ, Волинська область
до відповідача: Відокремленого структурного підрозділу «Шахтобудівельне управління №2» Публічного акціонерного товариства «Укрзахідвуглебуд», м.Червоноград, Львівська область
про стягнення 78 132,49 грн.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з додатковою відповідальністю «Нововолинський завод залізобетонних виробів» заявлено позов Відокремленого структурного підрозділу «Шахтобудівельне управління №2» Публічного акціонерного товариства «Укрзахідвуглебуд» про стягнення 78 132,49 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.09.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд в судовому засіданні на 17.10.2016 року.
Причини відкладення розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачем укладено договора поставки продукції та матеріалів, на виконання умов яких відповідачу було передано у власність товар. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав, на дату звернення до суду заборгованість становила 67 134,96 грн. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості товару відповідачу нараховано інфляційні втрати в сумі 3 192,48 грн., 3% річних в сумі 1188,78 грн. та 6616,27 грн. пені. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 78 132,49 грн.
Відповідач участі повноважного представника у судове засідання не забезпечив, проти позову не заперечив, хоч належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке знаходиться в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представників обох сторін та відзиву на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
В період з 12.10.2012 р. по 27.12.2012 р. ТДВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів» поставлено ВСП «Шахтобудівельне управління №2» ПАТ «Укрзахідвуглебуд» товар на загальну суму 55710,72 грн., що підтверджується видатковими накладними № ЮФ-0000769 від 12.10.2012 р. на суму 3594,24 грн., № ЮФ-0000771 від 15.10.2012 р. на суму 3594,24 грн., № ЮФ-0000773 від 15.10.2012 р. на суму 3939,84 грн., № ЮФ-0000813 від 26.10.2012 р. на суму 4423,68 грн., № ЮФ-0000862 від 12.11.2012 р. на суму 3594,24 грн., № ЮФ-0000888 від 21.11.2012 р. на суму 3594,24 грн., № ЮФ-0000906 від 27.11.2012р. на суму 3594,24 грн., № ЮФ-0000908 від 27.11.2012р. на суму 3594,24 грн., № ЮФ-0000913 від 28.11.2012р. на суму 3594,24 грн., № ЮФ-0000916 від 30.11.2012р. на суму 3594,24 грн., № ЮФ-0000928 від 05.12.2012р. на суму 2764,80 грн., № ЮФ-0000935 від 06.12.2012р. на суму 3456,00 грн., № ЮФ-0000941 від 10.12.2012р. на суму 3456,00 грн., № ЮФ-0000942 від 13.12.2012р. на суму 2073,60 грн., № ЮФ-0000943 від 13.12.2012р. на суму 2073,60 грн., № ЮФ-0000945 від 14.12.2012р. на суму 2073,60 грн., № ЮФ-0000946 від 20.12.2012р. на суму 2350,08 грн., № ЮФ-0000955 від 27.12.2012р. на суму 345,60 грн. та довіреності на отримання №144 від 10.10.2012 р., №167 від 12.11.2012 р., №177 від 04.12.2012 р.
Судом встановлено, що у накладних як підставу поставки товару вказано договір № ЮФ-0000190 від 01.09.2012 р. За твердженнями позивача це реєстраційний номер, що обумовлений особливістю порядку реєстрації документів сторонами. Договір поставки товару між сторонами не укладався.
Оплату за поставлений товар відповідачем здійснено частково в сумі 7042,43 грн. (попередня оплата) та в сумі 20000,00 грн., що підтверджується наданими позивачем виписками із банківського рахунку позивача, всього на загальну суму 27042,43 грн. Таким чином, по вказаних господарських відносинах заборгованість відповідача перед позивачем на даний час становить 28 668,29 грн.
01 серпня 2016 року позивач надіслав відповідачу вимогу № 115 від 29.07.2016 р. про здійснення повної оплати вартості поставленого товару, яку оператором поштового зв'язку вручено відповідачу 08.08.2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Проте, відповідач вимог позивача не виконав, що призвело до наявності простроченої заборгованості у сумі 28 668,29 грн.
Крім цього, між ТДВ «Нововолинський завод залізобетонних виробів» (постачальник) та ВСП «Шахтобудівельне управління №2» ПАТ «Укрзахідвуглебуд» (покупець) укладено договір № 16 від 05.03.2014 р. та №11 від 03.07.2015 р. на поставку продукції та матеріалів, відповідно до умов яких постачальник зобов'язується передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату н умовах даного договору.
На виконання умов вказаних договорів позивачем в період з 05.03.2014р. по 31.08.2015 р. поставлено відповідачу товару на загальну суму 177466,67грн., що підтверджується видатковими накладними № ЮФ-000083 від 05.03.2014р. на суму 6617,38 грн., № ЮФ-000084 від 05.03.2014р. на суму 5293,90 грн., № ЮФ-000085 від 05.03.2014р. на суму 5293,90 грн., № ЮФ-0000325 від 20.05.2015р. на суму 4440,00 грн., № ЮФ-0000400 від 11.06.2015р. на суму 6673,32 грн., № ЮФ-0000421 від 17.06.2015р. на суму 3627,00 грн., № ЮФ-0000427 від 18.06.2015р. на суму 5561,10 грн., № ЮФ-0000441 від 23.06.2015р. на суму 5561,10 грн., № ЮФ-0000447 від 24.06.2015р. на суму 4448,88 грн., № ЮФ-0000450 від 24.06.2015р. на суму 3100,94 грн., № ЮФ-0000455 від 25.06.2015р. на суму 3336,66 грн., № ЮФ-0000456 від 25.06.2015р. на суму 4230,00 грн., № ЮФ-0000465 від 26.06.2015р. на суму 4935,00 грн. № ЮФ-0000470 від 30.06.2015р. на суму 5781,00 грн., № ЮФ-0000478 від 30.06.2015р. на суму 7050,00 грн., № ЮФ-0000489 від 02.07.2015р. на суму 5005,00 грн., № ЮФ-0000494 від 03.07.2015р. на суму 3336,66 грн., № ЮФ-0000500 від 06.07.2015р. на суму 5580,00 грн., № ЮФ-0000506 від 07.07.2015р. на суму 5580,00 грн., № ЮФ-0000507 від 08.07.2015р. на суму 5114,88 грн., № ЮФ-0000518 від 13.07.2015р. на суму 4448,88 грн., № ЮФ-0000552 від 22.07.2015р. на суму 4008,00 грн., № ЮФ-0000555 від 23.07.2015р. на суму 4008,00 грн., № ЮФ-0000560 від 24.07.2015р. на суму 8615,04 грн., № ЮФ-0000561 від 24.07.2015р. на суму 8431,20 грн., № ЮФ-0000566 від 28.07.2015р. на суму 8431,20 грн., № ЮФ-0000571 від 29.07.2015р. на суму 5620,80 грн., № ЮФ-0000572 від 29.07.2015р. на суму 2781,00 грн., № ЮФ-0000605 від 07.08.2015р. на суму 8016,00 грн., № ЮФ-0000632 від 13.08.2015р. на суму 4008,00 грн., № ЮФ-0000690 від 31.08.2015р. на суму 4077,83 грн.
Судом також встановлено, що у накладних як підставу поставки товару окрім договору №16 від 05.03.2014 р. вказано договір № ЮФ-0000190 від 01.09.2012 р., а також рахунок-фактура №ЮФ-0000102 від 19.05.2015 р. За твердженнями позивача це реєстраційний номер, що обумовлений особливістю порядку реєстрації документів сторонами. Будь-які інші договора поставки товару між сторонами не укладалися.
Відповідно до п. 5.5. вказаних договорів покупець повинен здійснити оплату за отриманий товар протягом 10 календарних днів з моменту його поставки, який визначається датою передачі товару згідно накладних (п.3.1 договору). Згідно з умовами п. 6.1.; 6.3. договорів вони набувають чинності з моменту підписання їх сторонами і діють до 31.12.2014р. та 31.12.2015р. відповідно, а у фінансовому аспекті до повного виконання грошових зобов'язань сторонами. Якщо жодна із сторін не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору не заявить про намір його розірвати, цей договір автоматично пролонгується на строк 1 рік.
Оплату за поставлений товар відповідачем здійснено частково, в сумі 139 000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку, долученими позивачем до матеріалів справи. Таким чином залишок неоплаченої заборгованості за договорами становить 38 466,67 грн.
06 жовтня 2015 року відповідачем підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків, яким відповідачем визнано заборгованість перед позивачем за поставлений товар в розмірі 67 134,96 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості товару виконав частково, станом на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 67 134,96 грн.
За порушення строків оплати товару позивач із посиланням на п.7.2. договорів просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, що становить 6 616,27 грн.
Крім того, за неналежне виконання взтих на себе зобов'зань позивачем на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нараховано 1188,78 грн. - 3% річних та 3192,48 грн. - втрат від інфляції.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Поряд з цим, відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки у спрощений спосіб. Відповідно до цього договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його і оплатити його.
Як передбачено ч.6 ст.265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Згідно з приписами ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. В силу вимог ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору у спрощений спосіб та договорів № 16 від 05.03.2014 р. та №11 від 03.07.2015 р. на поставку продукції та матеріалів від 24.01.2011 р., відповідно до умов якого позивач здійснював поставку товару.
Суд приймає до уваги доводи представника позивача про те, що договір № ЮФ-0000190 від 01.09.2012 р., на який міститься посилання у видаткових накладних та Договір №16 на поставку продукції та матеріалів від 05.03.2014 р. це один і той же договір і те, що розбіжність між датами та номером договору зумовлена особливістю порядку реєстрації документів сторонами.
Відповідач доводів позивача не спростував, факту отримання товару не заперечував, доказів належного виконання зобов'язання щодо оплати товару суду не надав. Крім того, як вже зазначалося в матеріалах справи містяться виписки з банківського рахунку позивача, що підтверджують часткову оплату відповідачем отриманого ним товару.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 6 616,27 грн. пені, суд зазначає наступне:
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Правова норма ч.1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторонами у п.7.2 договорів передбачено, що за порушення строків ведення розрахунків, встановлених даними договорами, сторона сплачує постраждалій штрафні санкції в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки.
Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, визначений згідно з договором розмір пені, не перевищує той розмір, який визначений законом як граничний.
Із врахуванням умов п.5.5. договору поставки оплату товару, отриманого по останній видатковій накладній від 31.08.2015р. відповідач зобов'язаний був здійснити до 10.09.2015 р. включно. Таким чином, починаючи з 11.09.2015 р. відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, а відтак у позивача виникло право на нарахування штрафних санкцій.
У відповідності до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).
Згідно розрахунку позовних вимог нарахування пені позивач здійснив за період з 21.09.2015 р. по 10.03.2016 р., що суперечить положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, у відповідності до вимог законодавства, з урахуванням норм щодо перебігу строків та моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 7039,40 грн. пені. Однак, пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подав такої заяви, відтак вимоги про стягнення з відповідача пені за договором, підлягають до задоволення в розмірі, заявленому позивачем у позовній заяві, а саме: 6616,27 грн.
Oо стосується стягнення 1188,78 грн. 3% річних та 3192,48 грн. втрат від інфляції, суд зазначає наступне:
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано 3% річних в сумі 1 188,78 грн. Суд здійснив перерахунок заявленого до стягнення розміру інфляційних втрат та дійшов висновку, що до стягнення з відповідача, в силу положень п.2 статті 83 ГПК України, підлягає заявленений позивачем розмір інфляційних втрат в сумі 3 192,48 грн.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 67 134,96 грн. основного боргу, 6616,27 грн. - пені, 3192,48 грн. інфляційних втрат, 1188,78 грн. 3% річних.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрзахідвуглебуд» в особі Відокремленого структурного підрозділу «Шахтобудівельне управління №2» (80100, Львівська область, м.Червоноград, вул.Львівська, 62; ідентифікаційний код 34028495) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Нововолинський завод залізобетонних виробів» (45400, Волинська область, м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 47; ідентифікаційний код 01349414) 67 134,96 грн. - основного боргу, 3192,48грн. - інфляційних втрат, 1188,78 грн. - 3% річних, 6616,27 грн. - пені, 1378,00 грн. судового збору.
3. Наказ видати, відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
В судовому засіданні 12.12.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 19.12.2016 р.
Суддя Блавацька-Калінська О. М.