"14" грудня 2016 р.Справа № 916/3069/16
За позовом Приватного підприємства «МЕДФАРМГРУП»;
до відповідача Комунального закладу «Татарбунарська центральна районна лікарня»;
третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_3;
про визнання договору поновленим
Суддя Літвінов С.В.
Представники:
Від позивача: адвокат Ткаченко О.М. - ордер серія ОД №134538;
Від відповідача: не з'явився;
Від третьої особи: не з'явився;
СУТЬ СПОРУ: Позивач, Приватне підприємство «МЕДФАРМГРУП» звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Комунального закладу «Татарбунарська центральна районна лікарня» про визнання договору поновленим.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.11.2016 р. порушено провадження у справі №916/3069/16 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.11. 2016 р. Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідній ухвалі суду.
28.11.2016 р. представник позивача надав в судовому засіданні заяву, згідно якої просить суд залучити до участі у справі №916/3069/16 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1).
Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.11.2016 р. заяву представника позивача про залучення до участі у справі №916/3069/16 третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було задоволено. Залучено до участі у справі №916/3069/16 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
28.11.2016 р., через канцелярію господарського суду Одеської області було надано заперечення проти позовної заяви, згідно яких, відповідач проти позову заперечує та просить суд в позові Приватного підприємства «МЕДФАРМГРУП» про визнання договору поновленим відмовити повністю з підстав викладених у запереченнях.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 14.12.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
26.08 2011 року, між Приватним підприємством «МЕДФАРМГРУП» (далі - позивач) та Комунальним закладом «Татарбунарська центральна районна лікарня» (далі - відповідач) було укладено договір № 2 оренди майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Татарбунарського району (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, предметом оренди є нежитлове приміщення на базі головного лікувального корпусу - майна спільної власності територіальних громад, сіл та міста Татарбунарського району, яке перебуває в управлінні Татарбунарської районної ради і знаходиться на балансі Орендодавця за адресою: АДРЕСА_2.
За Договором, відповідач передав, а позивач прийняв в оренду нежитлове приміщення площею 20 кв.м., з метою використання його для розміщення аптечного пункту.
Згідно із п.7.1. Договору, термін дії Договору починається за згодою сторін з 26.08.2011 року та закінчується 26.08. 2012 року. До 26.07.2013 року позивач продовжував користуватися приміщенням без оформлення додаткових угод до Договору.
26.07.2013 року, додатковою угодою до Договору було продовжено термін користування приміщенням до 26.07.2016 року.
Пунктом 7.4. Договору визначено, що договір може бути пролонгований, за умови письмового звернення Орендаря.
Так, на виконання вищевказаних умов договору, позивач 24.06.2016 року звернувся до відповідача з пропозицією продовження терміну дії договору на термін до 01.07.2019 року.
Позивачем зазначено, що 02.08.2016 року, на адресу місцезнаходження Приватного підприємства «МЕДФАРМГРУП» надійшов цінний лист (6810001830663) від відповідача, але конверт виявився порожнім, про що співробітниками позивача було складено акт 02.08.2016 року.
03.09.2016 року із оголошення про проведення конкурсу, яке було розміщено у газеті «Татарбунарский вестник» № 35 від 03.09. 2016 року позивач дізнався про намір відповідача провести конкурс, метою якого було передати в оренду приміщення (об'єкт № 1 в оголошенні), яке за Договором оренди від 26.08.2011 року знаходиться у користуванні позивача.
Позивач вважає, що договір № 2 оренди майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Татарбунарського району від 26.08.2011 року є поновленим на той самий строк і на тих же самих умовах, оскільки відповідачем протягом місяця після закінчення строку дії Договору оренди не було заявлено про припинення або зміну умов договору. Крім того, після спливу зазначеного в договорі строку приміщення не звільнені, відповідачу не передані, позивач продовжує користуватися орендованим майном та сплачувати орендну плату.
У відзиві на позовну заяву, відповідач позовні вимоги заперечив з підстав, що відповідно до листів від 29.07.2016 року № 2381 та від 23.11.2016 року № 3126 комунальний заклад «Татарбунарська центральна районна лікарня» неодноразово звертався до позивача з вимогою звільнити орендоване приміщення та повернути його відповідачеві. Позивач зазначені цінні листи з описом вкладення отримав наручно.
Окрім цього, відповідач посилається на лист Татарбунарської районної ради Одеської області № 10р-76-493 від 11.07.2016 р. було узгоджено винесення на засіданні чергової сесії районної ради питання щодо укладення нового договору оренди з визначеним на конкурсній основі орендарем.
Таким чином, за захистом своїх прав та законних інтересів позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою про визнання договору поновленим.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Способи захисту цивільного права встановлені статтею 16 ЦК України, яка визначає їх перелік, зокрема згідно із вказаною статтею, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені наступні: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Цей перелік не є вичерпним і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, передбаченим в договорі або в законі. Аналогічні положення щодо способів захисту прав містяться в статті 20 ГК України.
Такий спосіб захисту цивільного права, як визнання договору продовженим у визначених ст. 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України переліках не міститься. Вказаний спосіб захисту сторони, при укладанні договору, також не передбачили.
Вимога про визнання договору оренди продовженим (поновленим), не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), передбаченими нормами ГК України (стаття 20), ГПК України (стаття 12), ЦК України (стаття 15, частина друга статті 16) чи інших актів законодавства, що містять норми матеріального та процесуального права.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 4.2. постанови від 29.05.2013 р. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначив, що господарським судам слід відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, а це не відповідає передбаченим законом (стаття 20 ГК України, частина друга статті 16 ЦК України) способам захисту порушеного права. Господарський суд відмовляє в позові і в тому разі, коли з'ясує, що договір оренди є поновленим (продовженим) на строк, який був раніше встановлений договором.
Виходячи із системного аналізу приписів статті 764 ЦК України, частини четвертої статі 284 ГК України та частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пролонгація договору оренди (продовження його дії на той самий строк та на тих самих умовах) відбувається в позасудовому порядку та має місце в разі відсутності заперечень однієї із сторін про припинення договору оренди, а значить не потребує окремого судового врегулювання.
Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 ЦК України, частиною другою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та опосередковано приписами частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.
Так, відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Оскільки, нормами права передбачено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений договором, і на тих самих умовах, які були передбачені договором, звернення для цього в суд з таким позовом не вимагається.
Крім цього, виходячи із правових позицій, викладених в п. 4.1. вказаної постанови Пленуму, оскільки статтями 759, 763, 764, ЦК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Позивач, при заявлені позову, не довів передбаченість вибраного ним способу захисту цивільного права, нормами діючого законодавства, яке б мало врегулювати спірні правовідносини.
Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виходячи із приписів ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін.
Згідно п. 1 додаткової угоди до договору від 26.07.2013 року, дію договору було пролонговано на термін до 26.07.2016 року.
Відповідно до ч.2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Пунктом 7.4. Договору визначено, що договір може бути пролонгований, за умови письмового звернення орендаря.
24.06.2016 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду до договору тим самим продовжити термін дії договору до 01.07.2019 року.
У встановлений законодавством термін відповідач не надіслав позивачу повідомлення про припинення або зміну умов договору. Разом з цим, суд не бере до уваги посилання відповідача про вчасне сповіщення позивача про намір припинення дії договору, щодо вимоги звільнення орендованого приміщення та його подальшого повернення.
Так, відповідачем зазначається, що відповідь від 29.07.2016 року за № 2381, яким відповідач висловив відмову від продовження дії договору було отримано директором Приватного підприємства «МЕДФАРМГРУП» цінним листом з описом вкладення наручно. В матеріалах справи відсутні докази опису вкладення до вищезазначеного цінного листа (6810001830663), а копія сторінки журналу реєстрації вихідної кореспонденції відповідача із реквізитами відповіді не є належним доказом отримання позивачем листа від 29.07.2016 року за № 2381.
Лист від 23.11.2016 року № 3126, яким відповідач вимагає звільнення орендованого приміщення та повернення його Комунальному закладу «Татарбунарська центральна районна лікарня» було відправлено 23.11.2016 року, тобто з пропущенням місячного строку, який передбачено ч.2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Що до листа Татарбунарської районної ради Одеської області від 11.07.2016 року за № 10р-78-493, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Отже, Закон вимагає наявність заперечень з боку однієї із сторін. Відповідно до Договору, відповідач є орендодавцем, а позивач - орендатором. Татарбунарська районна рада Одеської області не є стороною за договором, а тому лист від 11.07.2016 року за № 10р-78-493 неможна вважати заявою про припинення або зміну умов договору оренди в розумінні ч.2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Таким чином, після 26.07.2016 року договір був пролонгований в силу ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Позивач після спливу зазначеного в договорі терміну - 26.07.2016 року, приміщення не звільнив, відповідачу не передав, продовжує ним користуватись та сплачує орендну плату, що підтверджено копіями платіжних доручень про оплату орендної плати.
Таким чином, станом на дату подання позову, договір № 2 оренди майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Татарбунарського району укладений 26.08.2011 року між Приватним підприємством «МЕДФАРМГРУП» та Комунальним закладом «Татарбунарська центральна районна лікарня», в силу положень ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», вважається продовженим до 01.07.2019 року.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови позивачу у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 ГПК України залишаються за позивачем.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст.32, 33, 44, 49, 75 82-85 ГПК України, суд
1. В задоволені позову Приватного підприємства «МЕДФАРМГРУП» до відповідача Комунального закладу «Татарбунарська центральна районна лікарня» про визнання договору поновленим - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 19 грудня 2016 р.
Суддя С.В. Літвінов