копія
23 листопада 2016 р. Справа № 804/7296/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіОлійника В. М.
при секретаріЛісна А.М.
за участю:
позивача представника позивача представника відповідача Погорілого О.С. Котика В.Я. Лісняк І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини - Польова пошта НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -
31.10.2016 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини - Польова пошта НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якій він просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини - Польова пошта НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не вирішення питання припинення (розірвання) контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеного 24.06.2015 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини - Польова пошта НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Військову частину - Польова пошта НОМЕР_1 Міністерства оборони України припинити (розірвати) контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеного 24.06.2015 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини - Польова пошта НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що не погоджується із бездіяльністю командування військової частини щодо не вирішення питання припинення (розірвання) з ним контракту від 24.06.2015 року про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. На думку позивача, листом від 31.08.2016 року № 2433 йому протиправно було відмовлено у розірванні контракту з огляду на наявність переліку підстав за ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” для звільнення з військової служби. Адже ним подавався рапорт від 25.07.2016 року, в якому він просив надати йому разом із сім'єю, яка бажає мешкати за місцем його служби, належне житло або відповідну компенсацію на придбання житла. Втім, відповіді на свій рапорт ОСОБА_1 не отримав, та командуванням систематично не виконувались умови контракту. Крім того, за твердженнями позивача особливий період діє виключно протягом часу мобілізації. А станом на час його звернення до відповідача із вищезазначеним рапортом дія особливого періоду закінчилась 17.08.2015 року. Відтак з 17.08.2015 року контракт має бути припинений (розірваний).
Позивач та його представник під час судового засідання підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі та пояснили обставини справи таким чином, як про це вказано вище.
Представник відповідача заперечував проти задоволення цього адміністративного позову та зазначив, що підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії особливого періоду, визначені у ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”. Втім, позивач не зазначив жодної з них, а під час дії особливого періоду не передбачено звільнення з військової служби військовослужбовців з підстави закінчення строку дії контракту або будь-якої іншої причини, що не передбачена у ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”. Також відповідач звернув увагу суду на те, що законодавчі обмеження щодо звільнення військовослужбовців пов'язані у першу чергу з особливим станом і лише у другу - із мобілізацією як його складовою частиною. Закінчення мобілізації не припиняє особливого періоду. Тому, командування військової частини під час організації та проведення заходів бойової підготовки, повсякденної життєдіяльності військ суворо дотримується вимог законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів щодо соціального та правового захисту військовослужбовців.
Заслухавши пояснення осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши письмові докази в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні цього адміністративного позову з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 24.06.2015 року між ОСОБА_1 та ТВО Командира Військової частини - Польова пошта НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 (далі - ВЧ ПП НОМЕР_1 ) був укладений контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, за умовами якого позивач зобов'язується, зокрема проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії контракту, а Міністерство оборони України - забезпечити належні умови для проходження військової служби ОСОБА_1 . Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством за погодженням сторін на термін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Наказом від 24.06.2015 року № 89-к позивача було призначено на посаду такелажника такелажного взводу 2 гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи ВЧ ПП В 2830.
У період з 26.06.2015 року по теперішній час позивач безпосередньо бере участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області: с. Піски, с. Опитне, Донецький аеропорт, згідно з наказом командира ВЧ ПП В 2830 № 149 від 25.06.2015 року.
25.03.2016 року набрав чинності Указ Президента України № 115/2016 “Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період”, призваних відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15.
Тому, відповідно до умов п. 4 контракту, 25.03.2016 року позивач особисто подав рапорт про намір звільнитись в запас, у зв'язку із закінченням строку дії контракту, тобто оголошення демобілізації.
Крім того, 25.07.2016 року ОСОБА_1 подав рапорт, в якому просив надати йому разом із сім'єю за місцем його служби належне житло або відповідну компенсацію на придбання житла. А також особисто подав рапорт про розірвання контракту від 24.06.2015 року у зв'язку із неналежним виконанням Міністерством оборони України умов укладеного контракту.
Втім, у відповідь на його рапорт від 25.07.2016 року за вх. № 4547 від 09.08.2016 року листом від 31.08.2016 року № 2433 відповідач зазначив, що в країні діє особливий період, тому звільнення від військової служби в цей час здійснюється за переліком підстав, передбачених ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”. Натомість на момент звернення таких підстав не встановлено. Також ВЧ ПП НОМЕР_1 зазначила, що у рапорті не вказано яке саме житло потребується, до рапорту не надані документи, що підтверджують інформацію про підстави або причини звільнення, не врахована постановка на чергу (облік) військовослужбовця з метою подальшого отримання житла (постійного або тимчасово наданого для користування), наявність його у житловому фонді Міністерства оборони України. Крім того, за твердженнями відповідача, ОСОБА_1 не звертався до командування для отримання компенсації за піднайом житла за місцем проходження військової служби, не зазначив у рапорті що саме із речей або грошових коштів, іншого матеріального забезпечення було ним недоотримано. З огляду на це відповідач підсумував, що перелік підстав для звільнення з військової служби є вичерпним та наведений у повному обсязі у ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а інших правових підстав для звільнення з військової служби військовослужбовців Збройних Сил України не передбачено.
Таку відповідь позивач розцінив як бездіяльність та відмову у розірванні із ним контракту про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України від 24.06.2015 року, тому він оскаржує її в судовому порядку.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу наявності чи відсутності підстав для припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби, з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Абзацом 11 ст. 1 Закону України “Про оборону України” передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно із абз. 4 ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Указом Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 “Про часткову мобілізацію”, який затверджений Законом України від 17.03.2014 року №1126-VІІ, постановлено: оголошено провести часткову мобілізацію; Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, перевести підпорядковані військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.
Указами Президента України від 06.05.2014 року №454/2014, від 21.07.2014 року №607/2014, від 14.01.2015 року №15/2015, які були затверджені Законами України від 06.05.2014 року №1240-VІІ, від 22.07.2014 року №1595-VІІ, від 15.01.2015 року №113-VІІІ відповідно, також оголошувались та проводились часткові мобілізації.
Крім того, згідно з пунктом 5 Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015, Кабінет Міністрів України зобов'язано, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність.
Таким чином, з моменту прийняття Президентом України Указу від 17.03.2014 року №303/2014 “Про часткову мобілізацію” в Україні настав особливий період, зокрема, Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду, а в подальшому Указом Президента України від 14.01.2015 року №15/2015, який затверджено Законом України від 15.01.2015р. №113-VІІІ, переведено національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду.
Разом з тим, чинним законодавством України, положення якого наведені вище, передбачено, що особливий період настає з моменту оголошення мобілізації та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. При цьому, під мобілізацією розуміється не лише призив громадян на військову службу (у визначений в Указах Президента України період часу), а певний комплекс заходів, здійснюваних серед іншого з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу (абз. 4 ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”).
Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, зміст мобілізації становить: переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
З огляду на наведені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що закінчення періоду мобілізації, який був визначений в Указах Президента України, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Отже, суд зазначає, що закінчення періоду мобілізації не припиняє існування особливого періоду. Закінчення дії особливого періоду в країні пов'язане виключно з прийняттям Президентом України Указу про демобілізацію.
Статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” передбачений вичерпний перелік підстав для припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби та звільнення з військової служби.
Позивач посилається на п. з) ч. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як на підставу для припинення контракту, тобто у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням.
Так, за п. з) ч. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця).
Втім, під час судового розгляду справи було встановлено, що посилання ОСОБА_1 на систематичне невиконання командуванням умов контракту є безпідставними, та вмотивована відповідь була йому надана листом від 31.08.2016 року, про що зазначалось вище. Крім того, було визначено, що закінчення дії особливого періоду в країні пов'язане виключно з прийняттям Президентом України Указу про демобілізацію, відповідного Указу не приймалось, в країні діє особливий період, а тому строк дії контракту не закінчився.
У свою чергу підстави для звільнення військовослужбовців під час дії особливого періоду передбачені у ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, за якою передбачено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці:
1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини:
а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;
г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;
е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків;
є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;
ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону;
з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
Військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами "в", "г", "е", "є", "и" частини шостої та пунктами "в", "г", "е", "є" частини сьомої цієї статті.
Також з військової служби звільняються військовослужбовці, які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання.
2) під час воєнного стану:
а) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
б) визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі;
г) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;
3) після прийняття рішення про демобілізацію:
а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України;
б) у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для звільнення позивача з військової служби під час дії особливого періоду за ч. 8 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а посилання позивача є хибними та не знайшли свого підтвердження.
У той же час, враховуючи, що бездіяльністю визнається така поведінка, яка полягає у невиконанні дій, які особа повинна була і могла вчинити, відповідно до покладених на неї посадових обов'язків, суд не вбачає ознак протиправної бездіяльності при наданні ВЧ ПП В 2830 відповіді листом від 31.08.2016 року № 2433 на рапорт ОСОБА_1 від 25.07.2016 року за вх. №4547 від 09.08.2016 року. Адже порушене позивачем у ньому питання про припинення (розірвання) з ним контракту про проходження військової служби було повністю вирішене, вмотивовано відповідь та зазначено про неможливість на час його звернення надати згоду на розірвання контракту. А тому у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність ВЧ ПП НОМЕР_1 щодо не вирішення питання припинення (розірвання) контракту слід відмовити, та похідна позовна вимога про зобов'язання відповідача припинити (розірвати) контракт про проходження є передчасною і задоволенню також не підлягає.
Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, тому у задоволенні розглядуваного адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.
Повний текст постанови складено 28 листопада 2016 року.
Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 28 листопада 2016 року. Суддя З оригіналом згідно. Суддя В.М. Олійник В.М. Олійник В.М. Олійник