01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
14 грудня 2016 року К/800/48321/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисенко І.В.
суддівГолубєвої Г.К.
Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 у справі №810/1116/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Алмаз» звернулося з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.11.2012 за № 0000602301 та від 05.11.2012 за № 0000612301.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 05.11.2012 за № 0000602301 та від 05.11.2012 за № 0000612301.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби проведено документальну виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.01.2012 при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «УК «Транссервіс», за результатами якої складено акт від 17.10.2012 за № 381/22-02/24223561.
Вказаним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за періоди з вересня по грудень 2011 року в сумі 195371,00 грн., та вимог пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 225677 грн., в т.ч., за ІІІ квартал 2011 року в сумі 62782 грн. та за IV квартал 2011 року в сумі 162895 грн.
На підставі вказаного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби складено податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 за № 0000602301 про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Алмаз» від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 195371,00 грн., в т.ч. за вересень 2011 року в сумі 53723,00 грн., за жовтень 2011 року в сумі 62521,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 51119,00 грн. та за січень 2012 року в сумі 28008,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 06.11.2012 за № 0000612301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 225677 грн. за основним платежем.
Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби вважала, що в порушення наведених норм закону позивач неправомірно відніс до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту витрати та податок на додану вартість, відповідно, за операціями з придбання товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю «УК Транссервіс».
Висновки про відсутність у позивача права на формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за господарськими операціями з вказаним контрагентом податковим органом обґрунтовані тим, що зазначені операції реально не здійснювалися. При цьому податковий орган посилається на обставини та висновки, викладені в акті перевірки від 04.04.2012 за № 60/22-05/37474819, складеному ДПІ у Києво-Святошинському районі «Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «УК Транссервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2011 по 29.02.2012. Так, в цьому акті вказано про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «УК Транссервіс» умов для вчинення господарських операцій (основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів). Окрім того, в акті зазначено, що відповідно до висновку ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі опитано ОСОБА_4, який повідомив, що не має стосунку до діяльності ТОВ «УК Транссервіс», фінансово-господарських документів не підписував, рахунків в банку не відкривав. Згідно з наданим Управлінням СБУ у Київській області поясненням ОСОБА_5 останній в 2011 році здав в оренду приміщення для ведення господарської діяльності. З моменту укладення договорів оренди службові особи ТОВ «УК Транссервіс» в приміщенні не з'являлися і фактично за цією адресою господарської діяльності не вели, за оренду платили безготівковим розрахунком згідно з договором оренди. У зв'язку з цим, в акті перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі від 04.04.2012 за № 60/22-05/37474819 викладено висновок про те, що ТОВ «УК Транссервіс» здійснювало діяльність, спрямовану на виконання операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість. Водночас, відповідачем належними доказами не підтверджено порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) випливає також з норм Податкового Кодексу України.
Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, регулюється ст.138 Податкового кодексу України, а порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту - ст.198 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
Підпунктом 138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Зважаючи на наведені норми закону, колегія суддів зазначає, що витрати платника податків мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальні господарські операції, які відображаються в податковому обліку та які повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 04.07.2011 № 0407/1 ТОВ «Алмаз» придбало у ТОВ «УК Транссервіс» піддони з метою подальшого їх експорту.
На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Алмаз» і ТОВ «УК Транссервіс» позивачем надано суду належним чином засвідчені копії: договору купівлі-продажу, податкових накладних, видаткових накладних, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 631, банківських виписок. На підтвердження використання товарів в господарській діяльності позивачем надано копії: інвойсів, складених за контрактами між ТОВ «Алмаз» і Nexforum - Interhandel e.K. (Німеччина), RIPAL BVBA (Бельгія), Kloek Pallets Kampen B.V. (Нідерланди), та митних декларацій.
Дослідивши надані позивачем докази, судами попередніх інстанцій встановлено, що ними підтверджено факти придбання товару з метою використання у власній господарській діяльності. Зазначені докази оцінені судами як належні і допустимі.
Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом є безпідставними, оскільки ґрунтуються лише на висновках акта перевірки контрагента позивача. При цьому, самі господарські операції позивача з контрагентом податковим органом не досліджувались.
Платник податків (покупець товарів, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення господарських операцій та після вчинення таких операцій контроль за дотриманням платником податку, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та на податковий кредит за зафіксовані контролюючим органом порушення постачальника.
Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) витрат і податку на додану вартість, відповідно.
У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.
При цьому колегія суду касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, надав правильну оцінку викладеним у письмових запереченнях на позов доводам відповідача про те, що на момент перевірки позивачем не були надані первинні бухгалтерські документи. Суд першої інстанції встановив, що вказані твердження не відповідають змісту акта перевірки, на підставі якого прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, в якому відсутні посилання на ту обставину, що позивачем на момент проведення перевірки не надано документів первинного бухгалтерського обліку і що така обставина слугувала підставою для донарахування платнику податку на прибуток підприємств та зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість.
З наданих суду першої інстанції пояснень представника позивача цей суд встановив, що
деякі документи первинного бухгалтерського обліку були втрачені позивачем. У зв'язку з цим, до Вишневого МВМ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС в Київській області з письмовою заявою звернувся ОСОБА_6 з проханням розшукати документи: прибуткові накладні, видаткові накладні, податкові накладні, договори постачальника, договори покупки, товарно-транспортні накладні на піддони дерев'яні фірм «Кваліта», «ТД Промторгсоюз», «УК Транссервіс», які він втратив з власної необережності. Постановою від 19.02.2012 відмовлено в порушенні кримінальної справи.
Окрім того, судом першої інстанції зазначено, що в ході проведення перевірки відповідачем не було враховано тієї обставини, що підприємством у січні 2012 року здійснено повернення товару на суму 788869,62 грн., що підтверджується даними податкових накладних, які надані позивачем суду, і відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за січень 2012 року. Цей реєстр отримано Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області 17.02.2012. Операції з повернення товару на суму 788869,62 грн. відображені в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631 за січень 2012 року та в журналі-ордері і відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період з 01.07.2011 по 31.01.2012.
Водночас, зазначена обставина не відображена відповідачем в акті перевірки.
Враховуючи усе викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0000612301 та від 05.11.2012 № 000060231 є протиправними.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 - без змін.
2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді Г.К. Голубєва
В.П. Юрченко