14 грудня 2016 року м. Київ К/800/57505/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Приходько І.В.
суддів Бухтіярової І.О.
Веденяпіна О.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.05.2013 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 р.
у справі № 826/4140/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло»
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У березні 2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Гео Тепло» (далі - позивач, ТОВ «Гео Тепло») подано до суду позов до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м.Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.11.2012 р. № 00058522-2 та № 000586/22-2.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.05.2013 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 р., позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.11.2012 р. №00058522-2 та №000586/22-2, прийняті Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідачем проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ «Гео Тепло» з питань правомірності дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Респект-2000» за період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р., за результатами якої складено акт № 6911/22-2/36854432 від 23.10.2012 р.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму 3024 грн., а також порушення пп. 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.4, 201.6, 201.7, 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму 93333 грн., з огляду на нікчемність укладеного позивачем договору від 25.08.2011 р. № 04082011 з ТОВ «Респект-2000», оскільки згідно акта ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 31.08.2012 р. № 305/22-2/34779041 про результати виїзної документальної перевірки ТОВ «Респект-2000» з питань дотримання вимог податкового законодавства за весь період господарської діяльності, не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) ТОВ «Респект-2000» підприємствам покупцям.
06.11.2012 р. на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
№ 000586/22-2, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 024 грн.;
№ 00058522-2, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 93 333 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 23 333 грн.
Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, скасовуючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення, обґрунтовував своє рішення тим, що податковим органом, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності прийнятих рішень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу на підставі договору від 25.08.2011 р. № 04082011 ТОВ «Респект-2000» поставлено обумовлені ним товари (тепловий насос, бойлер та теплоакумулятор) на загальну суму 560 000 грн. (в тому числі ПДВ - 93 333 грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Позивач вказані товари оплатив повністю, в тому числі ПДВ у розмірі 93333 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та банківськими виписками з відповідними відмітками.
Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем, на підтвердження реального виконання господарських зобов?язань, надано: договір, специфікацію до нього, довіреність на отримання ТМЦ, акт випробування та введення в експлуатацію теплового пункту на основі теплових насосів, акт приймання-передачі документації, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, копії паспорту на тепловий насос, інструкції на блок управління та тепло акумулятор, керівництва з експлуатації бойлеру, фотокартки вищевказаного обладнання, які підтверджують фактичність виконання умов Договору, первинні документи, які підтверджують факт поставки товару, а також платіжні доручення та банківські виписки, які підтверджують факт оплати позивачем товару, які є первинними в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та були оцінені судом з дотриманням вимог ст.86 КАС України.
Судами попередніх інстанцій також досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагент позивача був зареєстрованим в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, та платником податку на додану вартість.
Доводи податкового органу про не підтвердження реальності поставок з огляду на акт перевірки ТОВ «Респект-2000» від 31.08.2012 р. № 305/22-2/34779041, згідно якого не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Респект-2000» до підприємств-покупців, у зв?язку з відсутністю (не наданням для перевірки) первинних документів на підтвердження сформованих ним податкових зобов?язань з ПДВ по операціях продажу товарів(робіт, послуг), не можуть бути підставою для позбавлення платника (позивача) права на формування валових витрат та податкового кредиту, оскільки за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на формування витрат чи податкового кредиту.
Крім того, у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Однак, наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.
У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.
Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, не спростовано.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві - відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.05.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 р.- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя І.В.Приходько
Судді І.О.Бухтіярова
О.А.Веденяпін