06 грудня 2016 року м. Київ К/9991/72661/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Загороднього А.Ф.,
Кобилянського М.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової адміністрації у місті Києві про зобов'язання надати частину невикористаної чергової відпустки,
встановила:
У серпні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової адміністрації у м. Києві (далі - ДПА у м. Києві), в якому просив визнати протиправною відмову відповідача у наданні позивачу частини невикористаної щорічної відпустки за 2010 рік та зобов'язати ДПА у м. Києві надати невикористану частину щорічної відпустки за 2010 рік та виплати матеріальну допомогу на оздоровлення.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року, позов задоволено.
Зобов'язано ДПА у м. Києві надати підполковнику податкової міліції ОСОБА_2 невикористану щорічну відпустку за 2010 рік, а саме 23 дні та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ДПА у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 27 грудня 2010 року до ДПА у м. Києві було подано рапорт про надання йому відпустки з 29 грудня 2010 року за 2010 рік.
Наказом ДПА у м. Києві від 04 січня 2011 року № 5-в «Про відпустки особового складу податкової міліції» позивачу надано частину невикористаної чергової відпустки за 2010 рік з 29 грудня 2010 року по 11 січня 2011 року.
Згідно вказаного наказу невикористана частина відпустки за 2010 рік склала 23 дні.
Позивачем 17 березня 2011 року відповідачу було подано рапорт про надання невикористаної частини відпустки за 2010 рік тривалістю 23 дні.
У зв'язку з тим, що станом на 10 червня 2011 року ДПА у м. Києві не було прийнято рішення згідно рапорту позивача, поданого 17 березня 2011 року, останній 10 червня 2011 року повторно звернувся до відповідача із рапортом про надання йому невикористаної частини щорічної відпустки за 2010 року з 28 червня 2011 року та з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення.
Відповідач листом у задоволенні рапорту позивача відмовив, посилаючись на пункт 52 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що в особливих випадках з дозволу прямого начальника (від начальника управління внутрішніх справ Кримської АРСР, області, м. Києва, йому рівних і вище) невикористана чергова відпустка за минулий рік може бути надана в І кварталі наступного року.
Не погоджуючись із відмовою ДПА у м. Києві, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено правомірність відмови позивачу у наданні з 28 червня 2011 року невикористаної частини щорічної відпустки за 2010 рік.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.
Порядок проходження служби у податковій міліції регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).
Відповідно до пункту 49 зазначеного Положення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: чергові; короткострокові; через хворобу; канікулярні; у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ СРСР і Міністерства внутрішніх справ; додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.
Згідно пункту 52 вказаного Положення чергова відпустка має бути надана протягом календарного року кожній особі рядового або начальницького складу. В особливих випадках з дозволу прямого начальника (від начальника управління внутрішніх справ Кримської АРСР, області, м. Києва, йому рівних і вище) невикористана чергова відпустка за минулий рік може бути надана в I кварталі наступного року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.
Пунктом 56 Положення № 114 передбачено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства (абзац 2 пункту 56 Положення).
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства та встановивши фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність дій ДПА у м. Києві щодо ненадання позивачу частини невикористаної чергової відпустки за 2010 рік згідно поданого рапорту.
Крім того, підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що керівникам органів надано право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
У випадку поділу щорічної відпустки на частини зазначена допомога виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки за заявою працівника.
Судами встановлено, що при наданні частини відпустки позивачу у період з 29 грудня 2010 року по 11 січня 2011 року відповідачем матеріальна допомога на оздоровлення не виплачувалась.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення також підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими та ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової адміністрації у місті Києві про зобов'язання надати частину невикористаної чергової відпустки - без змін.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Заїка М.М.
судді: Загородній А.Ф.
Кобилянський М.Г.