14 грудня 2016 року м. Київ К/800/42926/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Бухтіярової І.О.
Суддів Веденяпіна О.А.
Приходько І.В.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014
у справі № 810/416/14-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Механічний завод «Сонет»
до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Механічний завод «Сонет» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 12.08.2013 № 0005112202 та № 0005122202.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Постановою Київського апеляційного адміністративного від 26.06.2014 постанову суду першої інстанції скасовано та постановлено нову про задоволення позовних вимог; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
Позивач у своїх поясненнях на касаційну скаргу відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, що за результатами проведеної документальної виїзної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «БК ПАЛАЦЦО» за період з 01.05 по 30.06.2012, складено акт № 46/222/37495378 від 30.07.2013, в якому зафіксовані порушення: п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 23 133 грн. за червень 2012 року; п. п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 24 290 грн. за ІІ квартал 2012 року.
На підставі результатів проведеної перевірки, 12.08.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0005112202 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 34 699 грн., в т.ч.: 23 133 грн. основного платежу та 11 566 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0005122202 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 30 362 грн., в т.ч.: 24 290 грн. основного платежу та 6 072 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Механічний завод «Сонет» та його контрагентом ТОВ «БК ПАЛАЦЦО» укладено договір на виконання робіт та надання послуг № 1/28/3-с-2012 від 04.04.2012, предметом якого є надання послуг з монтажу ліфтів в жб № 11 Троєщина-20 в м. Києві.
На підставі отриманих від контрагента податкових накладених № 71 від 25.05.2012, № 39 від 14.06.2012, № 56 від 20.06.2012, № 75 від 25.06.2012, № 74 від 25.06.2012 позивачем сформовано податковий кредит. Податкові накладні відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, який відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за травень, червень 2012 року.
ТОВ «Механічний завод «Сонет» отримало від ТОВ «БК ПАЛАЦЦО» акти приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в б/н за травень 2012 року у сумі 16 500 грн. (без ПДВ), б/н за червень 2012 року у сумі 99 166,67 грн. (без ПДВ).
Позивачем до перевірки надано платіжні доручення: № 82 від 25.05.2012 у сумі 19 800 грн., № 102 від 13.06.2012 у сумі 39 000 грн., № 107 від 19.06.2012 в сумі 50 000 грн., № 105, № 106 від 22.06.2012 у сумі 30 000 грн.
Згідно акту перевірки заборгованості за розрахунками з ТОВ «БК ПАЛАЦЦО» немає (відповідно до картки 631 з контрагентом за 2012 рік).
Перевіряючим під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з виконання робіт, а також податкові накладні, які стали підставою для нарахування ТОВ «Механічний завод «Сонет» податкового кредиту.
Податковий орган посилається як на підставу для визнання спірних господарських операцій безтоварними на висновки акту № 113/22-4/31748459 від 09.04.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК ПАЛАЦЦО» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.05 по 30.06.2012.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів реального вчинення господарської операції та, як наслідок, відсутність юридичної сили відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово - господарських відносин суб'єктів господарювання; з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами; позивачем до суду надані копії всіх первинних документів, ведення яких передбачено чинним законодавством та вимоги щодо їх оформлення передбачені законодавством; вищезазначені первинні, розрахункові та інші документи повністю відповідають вимогам, встановленим до первинних документів і свідчать про реальність операцій між позивачем і його контрагентом; на момент здійснення операцій контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, йому було присвоєно індивідуальний податковий номер, а свідоцтво платника податку на додану вартість вказаного суб'єкта господарювання не було анульовано.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).
Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) (п. 138.8 ст. 138 ПК України).
Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Також, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Згідно з п. п. 201.1, 201.2, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно зі ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Тобто, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судом апеляційної інстанції з підтвердженням матеріалів справи встановлено формування позивачем витрат та податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, та встановлено, що господарські операції фактично здійснені та спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків - ТОВ «Механічний завод «Сонет», тому податковим органом безпідставно прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.
Слід також зазначити, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не є джерелом отримання податкової інформації, яка згідно положень ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічної звірки контрагента платника податків не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства таким платником податків.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення апеляційного адміністративного суду - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -
Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий І.О. Бухтіярова
Судді О.А. Веденяпін
І.В. Приходько