"08" грудня 2016 р. м. Київ К/800/37514/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Голяшкіна О.В.,
Мороза В.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства «Турбоатом» про стягнення коштів,
Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ВАТ «Турбоатом», у якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у сумі 1076895,87 грн.
Позов мотивований невиконанням відповідачем у 2014 році встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та наявністю підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 названого Закону.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі позивач, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.
Відповідач надав заперечення проти касаційної скарги, в яких просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до поданої відповідачем звітності (форма 10-ПІ «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів») за 2014 рік, що надавався до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2014 році становила 5811 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників у підприємства - 213 особи, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 232 особи, що відповідає вимогам законодавства.
На виконання вимог частини другої статті 18 та частин другої-третьої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем створено необхідну кількість місць для інвалідів та проведено їх обстеження.
Для працевлаштування інвалідів відповідач щомісячно протягом 2014 року (з січня 2014 року по грудень 2014 року) повідомляв Харківський міський центр зайнятості населення про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів за формою звітності роботодавців № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» (із зазначенням вакантних посад для працевлаштування інвалідів).
Відповідно до листа Харківського міського центру зайнятості від 28 квітня 2015 року № ХМЦЗ-03-5829-26/15 протягом 2014 року до ВАТ «Турбоатом» за направленням Харківського міського центру зайнятості не працевлаштовано жодної особи з обмеженими фізичними можливостями. З боку підприємства в 2014 року було 5 відмов у працевлаштуванні особам з інвалідністю за направленням Харківського міського центру зайнятості.
Проте, особи які направлялися центром зайнятості до відповідача для працевлаштування (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6) не працевлаштовані з поважних причин, оскільки за висновками медичної комісії їм за станом здоров'я протипоказана робота за професіями, які зазначені у заявках до Харківського міського центру зайнятості для працевлаштування осіб.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності у діях відповідача складу правопорушення, оскільки відповідач вжив усіх залежних від нього заходів, спрямованих на недопущення порушень статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», які полягали у повідомленні відповідного центру зайнятості про наявність вакансій робочих місць інвалідів.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.
Частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
За змістом статті 19 цього ж Закону для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України чи іншими законодавчими актами, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Наказом Міністерства соціального політики України від 31 травня 2013 року
№ 316 затверджено форму звітності № 3-ПН «Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)».
Здійснивши системний аналіз наведених норм права, колегія суддів дійшла висновку про те, що до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відноситься також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування. При цьому така інформація повинна подаватися в порядку та формі, визначеними Законом.
Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України (зокрема, постанови № 21-60а11 від 20 червня 2011 року; № 21-105а12 від 26 червня 2012 року;
№ 21-95а13 від 02 квітня 2013 року), відповідно до якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів по формі 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного держаного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів. За дотримання суб'єктом господарювання зазначених умов відсутній факт вчинення правопорушення, за яке передбачено стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Як встановлено судами та зазначено вище, відповідач щомісячно протягом 2014 року подавав до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН, а п'ять осіб-інвалідів, які направлялися центром зайнятості, не працевлаштовані з поважних причин, адже за висновками медичної комісії їм за станом здоров'я протипоказана робота за відповідними професіями.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги вірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанції надана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допущено.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238
Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: