12.12.2016 р. Справа № 4/725-19/20
За скаргою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівська ізоляторна компанія”, м. Львів
боржник: Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Львів
на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві, м. Київ
Суддя П. Манюк
При секретарі О. Підкостельній
Представники сторін:
від скаржника: ОСОБА_1 - представник,
від боржника: ОСОБА_2 - представник,
від Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві - не з'явився
В судовому засіданні здійснювалася технічна фіксація судового процесу.
Розглядається скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівська ізоляторна компанія” на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві.
Ухвалою суду від 17.10.2016 р. скаргу прийнято до розгляду, призначено її розгляд в судовому засіданні на 31.10.2016 р.
Розгляд скарги відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду.
Представник скаржника в судових засіданнях вимоги скарги підтримав, просив її задоволити з підстав викладених у скарзі, усних та письмових поясненнях. 08.12.2016 р. на адресу суду скерував заяву від 07.12.2016 р. № 03.12-798 про збільшення вимог скарги.
Суд розглянувши заяву скаржника про збільшення вимог скарги, а саме заявлення ще одної вимоги про скасування постанови старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_3 від 31.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження № 26750147 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області № 4/725-19/20 виданого 04.10.2007 р., в мотивувальній частині якої зазначено: «постановою Вищого господарського суду України скасовано рішення Господарського суду», вважає, що вказана заява не відповідає вимогам законодавства з огляду на таке.
Згідно з п. 9.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», у вирішенні питань, які виникають у розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 62, пунктів 1 - 3, 5, 6, 9 частини першої статті 63, статті 64, розділів XI, XII, XII-1 ГПК тощо. Пунктом 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову. Таким чином, подання скаржником додаткової вимоги до скарги суперечить ст. 22 ГПК України, відтак у прийнятті заяви про збільшення вимог скарги слід відмовити.
Представник боржника в судових засіданнях просив у задоволені вимог скаржника відмовити з підстав наведених у письмових поясненнях.
Представник Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судові засідання не з'явився. У поясненнях від 23.10.2016 р. № ДВ/20, скерованих на адресу суду (вх. від 28.11.16 р. № 47615/16), за підписом державного виконавця Шевченківського районного відділу ДВС міста Києва головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_4, останній просить суд постанову про закінчення виконавчого провадження № 26750147 від 31.12.2013 р. у резолютивній частині якої зазначено: «ухвалою Апеляційного господарського суду Львівської області по справі № 4/725-19/20 відновлено строк для апеляційного оскарження» - вважати такою, що втратила актуальність.
Листом від 29.11.2016 р. б/н, який був скерований суб'єктом оскарження на адресу суду (вх. від 06.12.16 р. № 48760/16), за підписом начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_5, повідомляється, що при наданні додаткових пояснень від 23.10.2016 р. № ДВ/20 за підписом ОСОБА_6, державним виконавцем зроблено помилкові висновки, які тепер відділ ДВС просить суд не приймати до уваги.
Розглянувши скаргу, суд встановив таке.
05 липня 2007 року рішенням Господарського суду Львівської області у справі 4/725-19/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Львівська ізоляторна компанія” до дочірньої компанії “Газ України” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” стягнуто з відповідача 70 623, 48 грн - основного боргу, 706, 23 грн - державного мита, 118, 00 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Постановами Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2008 р. та Вищого господарського суду України від 03.06.2008 р. рішення Господарського суду Львівської області у справі 4/725-19/20 залишено без змін. 14.08.2008 р. ухвалою Верховного суду України (справа 3-3605к08, код сз - 29) відмовлено ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 03.06.2008 р. у справі № 4/725-19/20.
На виконання рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2007 р. видано відповідний наказ.
Як зазначає скаржник, в провадженні Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві знаходилося виконавче провадження № 26750147 з примусового виконання наказу № 4/725-19/20 про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2007р. Зокрема, 23.11.2007 р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_7 відкрито виконавче провадження з виконання згаданого вище наказу Господарського суду Львівської області про що винесено відповідну постанову № 732/20.
30.11.2007 р. державним виконавцем Стельмах О.О. винесено постанову № 732/20 про зупинення виконавчого провадження, якою зупинено виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 04.10.2007 року № 4/725-19/20 у зв'язку з тим, що боржник (ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України») внесений до переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».
03.09.2015р. скаржник направив на адресу відділу ДВС заяву № 03.12-765 від 02.09.2015р. про поновлення виконавчого провадження, оскільки відпала підстава для зупинення виконавчого провадження.
19.02.2016 р. скаржник повторно звернувся до відділу ДВС із запитом № 03-12-125 про надання інформації щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області № 4/725-19/20 виданого 04.10.2007 р.
У зв'язку з відсутністю відповідей на звернення скаржника, а також відсутності інформації від відділу ДВС про стан виконання наказу Господарського суду Львівської області № 4/725-19/20 виданого 04.10.2007 р., представником стягувача (скаржника) 06.07.2016 р. отримано копію постанови старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 31.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження № 26750147 у зв'язку зі скасуванням рішення Господарського суду постановою Вищого господарського суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Львівська ізоляторна компанія” зверталося із скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві про скасування постанови від 31.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження у зв'язку зі скасуванням рішення Господарського суду постановою Вищого господарського суду. Ухвалою суду від 22.07.2016 р. (суддя Галамай О.З) скаргу було прийнято до розгляду. Ухвалою суду від 05.10.2016 р. скаргу було залишено без розгляду.
Під час розгляду скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Львівська ізоляторна компанія” на дії Відділу ДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, в судовому засіданні 05.10.2016 р. скаржнику стало відомо з копій матеріалів виконавчого провадження № 26750147 надісланих на адресу суду ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, про існування ще однієї постанови старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_8 від 31.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження № 26750147 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області № 4/725-19/20 виданого 04.10.2007 р. Як вбачається із другої постанови у тому самому виконавчому провадженні і від тієї ж дати, підставою для закінчення виконавчого провадження є те, що “ухвалою Апеляційного господарського суду Львівської області по справі № 4/725-19/20 відновлено строк для апеляційного оскарження. Виконавчий документ підлягає поверненню органу, що його видав”.
12.10.2016 р. на адресу суду надійшла скарга товариства з обмеженою відповідальністю “Львівська ізоляторна компанія” на дії Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві, в якій скаржник просить скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_3 від 31.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження № 26750147 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області № 4/725-19/20 виданого 04.10.2007 р. Скарга вмотивована тим, що ухвали Апеляційного господарського суду Львівської області у справі № 4/725-19/20 про відновлення строку на апеляційне оскарження, яка стала підставою для винесення старшим державним виконавцем ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_3 31.12.2013 р. постанови про закінчення виконавчого провадження № 26750147, не існувало.
Відділ ДВС у додаткових поясненнях від 23.10.2016 р. № ДВ/20, скерованих на адресу суду (вх. № 47615/16 від 28.11.16 р.), за підписом державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ головного територіального управління юстиції у місті Києві головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_4, просить суд постанову про закінчення виконавчого провадження № 26750147 від 31.12.2013 р. у резолютивній частині якої зазначено: «ухвалою Апеляційного господарського суду Львівської області по справі № 4/725-19/20 відновлено строк для апеляційного оскарження» - вважати такою, що втратила актуальність.
З огляду на додаткові пояснення відділу ДВС від 23.10.2016 р. № ДВ/20 (скеровані на адресу суду вх. від 28.11.16 р. № 47615/16), скаржник 08.12.2016 р. на адресу суду скерував заяву про збільшення вимог скарги на постанову державного виконавця, в якій просить також скасувати і постанову старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 31.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження № 26750147 у зв'язку зі скасуванням рішення Господарського суду постановою Вищого господарського суду.
Листом від 29.11.2016 р. б/н, який був скерований суб'єктом оскарження на адресу суду (вх. № 48760/16 від 06.12.16 р.), за підписом начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_5, повідомляється, що при наданні додаткових пояснень від 23.10.2016 р. № ДВ/20 за підписом ОСОБА_6, державним виконавцем зроблено помилкові висновки, які тепер відділ ДВС просить суд не приймати до уваги. Оглядовою перевіркою матеріалів виконавчого провадження встановлено, що у документах перебуває постанова про закінчення виконавчого провадження від 31.12.2013 р. саме яка оскаржена ТОВ «Львівська ізоляторна компанія», винесена на підставі статті 48 Закону (в редакції станом на 31.12.2013 р.) у зв'язку з відновленням ДК «Газ України» ухвалою Апеляційного господарського суду Львівської області строку на апеляційне оскарження рішення по справі № 4/725-19/20 від 05.07.2007 р., та прийняттям цієї скарги до розгляду.
Боржник щодо скарги заперечує з тих підстав, що заборгованість в сумі 70 623,48 грн боргу 706,23 грн мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2007 р. у справі № 4/725-19/20 стягнуто з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» в особі Львівської філії ДК «Газ України». Зазначена заборгованість обліковувалась на балансі Львівської філії ДК «Газ України». Згідно з наказом ДК «Газ України» від 08.11.2011 р. № 404 «Про ліквідацію філії ДК «Газ України» прийнято рішення про ліквідацію Львівської філії ДК «Газ України». Відповідно до чинного законодавства, ліквідованою Львівською філією передано до ДК «Газ України» всю наявну дебіторську та кредиторську заборгованість. Як стверджує боржник, відповідно до зведеної відомості кредиторської заборгованості Львівської філії ДК «Газ України» станом на 31.03.2012 р. та відповідно до Інформації щодо кредиторської заборгованості Львівської філії ДК «Газ України» станом на 31.03.2012 р. заборгованість за рішенням Господарського суду Львівської області № 4/725-19/20 від 05.07.2007 р. в бухгалтерському обліку філії не рахувалась і на баланс ДК «Газ України» не передавалась. Боржник зазначає, що з моменту винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 4/725-19/20 (з 23.11.2007 р.) ДК «Газ України» жодного разу не отримувала від стягувача актів звірки взаєморозрахунків, що на думку боржника дає можливість стверджувати, що дана заборгованість в бухгалтерському обліку ТОВ «Львівська ізоляторна компанія» не відображена та станом на сьогодні сплачена ДК «Газ України» в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників скаржника та боржника, оцінивши матеріали скарги, суд вважає, що скарга підлягає до задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до ч.1 ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Частиною 1 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Судом встановлено, що 05 липня 2007 року рішенням Господарського суду Львівської області у справі 4/725-19/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Львівська ізоляторна компанія” до дочірньої компанії “Газ України” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” стягнуто з відповідача 70 623, 48 грн - основного боргу, 706, 23 грн - державного мита, 118, 00 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Постановами Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2008 р. та Вищого господарського суду України від 03.06.2008 р. рішення Господарського суду Львівської області залишено без змін. 14.08.2008 р. ухвалою Верховного суду України (справа 3-3605к08, код сз - 29) відмовлено ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 03.06.2008 р. у справі № 4/725-19/20.
На виконання рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2007 р. видано відповідний наказ.
В провадженні Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (надалі - відділ ДВС) знаходилося виконавче провадження № 26750147 з примусового виконання наказу № 4/725-19/20 про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2007 р. (надалі - наказ № 4/725-19/20).
23.11.2007 р. старшим державним виконавцем відділу ДВС ОСОБА_7 відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 4/725-19/20 про що винесено відповідну постанову № 732/20.
30.11.2007 р. державним виконавцем Стельмах О.О. винесено постанову № 732/20, якою зупинено виконавче провадження з примусового виконання наказу № 4/725-19/20 у зв'язку з тим, що боржник (ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України») внесений до переліку підприємств паливно -енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно - енергетичного комплексу».
03.09.2015р. скаржник направив на адресу відділу ДВС заяву від 02.09.2015р. № 03.12-765 про поновлення виконавчого провадження, оскільки відпала підстава для зупинення виконавчого провадження.
19.02.2016 р. скаржник звернувся до відділу ДВС із запитом № 03-12-125 про надання інформації щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області № 4/725-19/20 виданого 04.10.2007 р.
Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні та відділом ДВС не подано доказів повідомлення стягувача про стан виконання наказу № 4/725-19/20.
У зв'язку з відсутністю відповідей на звернення скаржника, а також відсутності інформації від відділу ДВС про стан виконання наказу Господарського суду Львівської області № 4/725-19/20 виданого 04.10.2007 р., представником стягувача (скаржника) 06.07.2016 р. отримано копію постанови старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 31.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження № 26750147 у зв'язку зі скасуванням рішення Господарського суду постановою Вищого господарського суду.
Як вбачається із матеріалів справи, стягувач звертався до господарського суду із скаргою на дії державного виконавця відділу ДВС про скасування постанови від 31.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження, яка винесена з мотивів скасування рішення Господарського суду постановою Вищого господарського суду. Ухвалою суду від 22.07.2016 р. (суддя Галамай О.З) скаргу було прийнято до розгляду. Ухвалою суду від 05.10.2016 р. скаргу було залишено без розгляду. Під час розгляду вищенаведеної скарги, стягувачу в судовому засіданні 05.10.2016 р. з копій матеріалів виконавчого провадження № 26750147 надісланих на адресу суду відділом ДВС стало відомо про існування ще однієї постанови старшого державного виконавця відділу ДВС ОСОБА_8 від 31.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження № 26750147 з примусового виконання наказу № 4/725-19/20, однак, підставою для закінчення виконавчого провадження стало те, що ухвалою Апеляційного господарського суду Львівської області по справі № 4/725-19/20 було відновлено строк для апеляційного оскарження.
Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 31.12.2013 р. старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_3 було винесено дві постанови про закінчення виконавчого провадження № 26750147 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області № 4/725-19/20 виданого 04.10.2007р., які відрізняються мотивами на підставі яких закінчено виконавче провадження.
В додаткових поясненях відділу ДВС від 23.10.2016 р. № ДВ/20, скерованих на адресу суду (вх. № 47615/16 від 28.11.16 р.), за підписом державного виконавця відділу ДВС ОСОБА_4, останній просить суд вважати постанову про закінчення виконавчого провадження № 26750147 від 31.12.2013 р. у резолютивній частині якої зазначено: «ухвалою Апеляційного господарського суду Львівської області по справі № 4/725-19/20 відновлено строк для апеляційного оскарження» такою, що втратила актуальність.
Листом від 29.11.2016 р. б/н, який був скерований суб'єктом оскарження на адресу суду (вх. № 48760/16 від 06.12.16 р.), за підписом начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_5, повідомляється, що при наданні додаткових пояснень від 23.10.2016 р. № ДВ/20 за підписом ОСОБА_6, державним виконавцем зроблено помилкові висновки, які відділ ДВС просить суд не приймати до уваги. Оглядовою перевіркою матеріалів виконавчого провадження встановлено, що у документах перебуває постанова про закінчення виконавчого провадження від 31.12.2013 р. саме яка оскаржена ТОВ «Львівська ізоляторна компанія», винесена на підставі статті 48 Закону (в редакції станом на 31.12.2013 р.) у зв'язку з відновленням ДК «Газ України» строку на апеляційне оскарження рішення по справі № 4/725-19/20 від 05.07.2007 р., та прийняттям цієї скарги до розгляду.
Суд проаналізувавши пояснення відділу ДВС вважає за доцільне зазначити таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” (надалі - Закон) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом.
Статтею 11 Закону встановлені обов'язки і права державних виконавців. При цьому, перелік прав державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження не є вичерпним.
Відповідно до п. 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5, під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
З огляду на вищенаведене, суд наголошує, що в законодавстві відсутні такі правові підстави для скасування постанови державного виконавця, як зазначення про втрату нею актуальності у поясненнях, відзивах чи клопотаннях державного виконавця.
Як свідчить аналіз долучених відділом ДВС до справи матеріалів виконавчого провадження, в оскаржуваній постанові вказана підстава для закінчення виконавчого провадження № 26750147 «ухвалою Апеляційного господарського суду Львівської області по справі № 4/725-19/20 відновлено строк для апеляційного оскарження».
Суд не вважає підставним посилання державного виконавця в оскаржуваній постанові на вказану ухвалу Львівського апеляційного господарського суду, оскільки вказана ухвала (від 05.11.2007 року) як і постанова Львівського апеляційного господарського суду (від 22.01.2008 р.), якою справа розглянута в апеляційній інстанції, були прийняті задовго до 31.12.2013 р.
Аналіз представлених державним виконавцем матеріалів, долучених до пояснення на скаргу свідчить, що в матеріалах виконавчого провадження ВП № 26750147 знаходиться ухвала колегії суддів Верховного Суду України від 14.08.2008 року, якою відмовлено ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови ВГСУ від 03.06.2008 р. у справі № 4/725-19/20, тобто процедура судового розгляду справи була завершена ще в 2008 році, а використання державним виконавцем однієї із процесуальних постанов апеляційного суду, прийнятих в процесі розгляду вказаної справи не відповідає принципам законодавства щодо обов'язковості виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Відповідно до ст. 31 Закону, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Докази того, що постанова про закінчення виконавчого провадження № 26750147 була скерована скаржнику у визначені Законом строки в матеріалах справи відсутня, суб'єктом оскарження не подані.
Конституцією України (ст. 129) передбачено, що засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та обов'язковість судового рішення.
Судове рішення за наслідками розгляду справи покликане внести юридичну визначеність у спірні правовідносини. Метою судового рішення прийнятого господарським судом є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Стаття 1291 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 р. № 16-рп/2009 виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Виходячи з того, що згідно зі ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. по справі “Шмалько проти України” (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 Конвенції, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина “судового розгляду”. Аналогічна правова позиція викладена і в рішенні Європейського суду, прийнятому у справі «Сорінг проти Сполученого королівства», де зазначалося, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції (Право на справедливий суд).
Крім того, слід зазначити, що у рішенні від 17.05.2005р. по справі “Чіжов проти України” (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів вжити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У справі «Півень проти України», Європейський суд констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п.1 ст.6 Конвенції.
З огляду на вищенаведене, суд також не бере до уваги твердження боржника про відсутність заборгованості з тих мотивів, що стягувач не надсилав боржнику актів звірки взаєморозрахунків і що дана заборгованість перед ТОВ «Львівська ізоляторна компанія» в бухгалтерському обліку боржника не відображена, і тому, можливо станом на момент розгляду скарги сплачена ДК «Газ України» в повному обсязі. Доказів, які б свідчили про виконання рішення суду у справі № 4/725-19/20 боржник до суду не надав.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на те, що рішення господарського суду від 04.10.2007 р. у справі № 4/725-19/20 фактично не є виконаним, а отже, захист порушеного права позивача (стягувача) не відбувся в силу вищезазначених обставин, та з огляду на те, що суб'єктом оскарження не вчинялося дій спрямованих на належне виконання наказу у справі № 4/725-19/20, а постанова від 31.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження не відповідає вимогам законодавства, суд вважає, що скарга підлягає до задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 22, 86, 121-2 ГПК України, суд -
1. Відмовити у прийнятті заяви скаржника від 07.12.2016 р. № 03.12-798 про збільшення вимог скарги.
2. Скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Львівська ізоляторна компанія” задоволити.
3. Скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_3 від 31.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження № 26750147 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області № 4/725-19/20 виданого 04.10.2007 р., в мотивувальній частині якої підставою закінчення зазначено: «ухвалою Апеляційного господарського суду Львівської області по справі № 4/725-19/20 відновлено строк для апеляційного оскарження»
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її винесення.
Суддя Манюк П.Т.