Справа № 127/8975/13-ц Провадження № 22-ц/772/2508/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1
Категорія 5 Доповідач Луценко В. В.
08 грудня 2016 рокум. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого - Луценка В.В.,
суддів - Денишенко Т.О., Берегового О.Ю.,
при секретарі - Торбасюк О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Вінницької міської ради про визнання права власності на приміщення, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року,
В червні 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулись в суд з позовом до Вінницької міської ради про визнання прав власності на нежиле вбудоване приміщення №67 в будинку №37 по проспекту Коцюбинського в м. Вінниці, зазначивши в заяві, що їм належала двокімнатна квартира №27, розташована на першому поверсі чотириповерхового будинку №37 по проспекту Коцюбинського в м. Вінниці. Вказана квартира позивачами приватизована та переобладнана у відповідності до наданих рішень та дозволів під офіс-магазин. Безпосередньо під квартирою та квартирами мешканців вказаного під'їзду розташоване підвальне приміщення загальною площею 72,9 кв.м, з яких 22 кв.м є власністю позивачів згідно свідоцтва про право власності №603 від 11.11.1993 року. Сусіди позивачів та мешканці будинку не заперечують проти оформлення права власності за позивачами на зазначене вище підвальне приміщення, що підтверджується спільною угодою між ОСОБА_5, ОСОБА_3 та зі сторони мешканців 4-го підїзду будинку - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, завіреною директором ДП ЖЕК №26.
Позивачі просили задовільнити позов та визнати за ними право власності на підвальні приміщення у багатоквартирному будинку №37 по проспекту Коцюбинського в м. Вінниці.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25.06.2013 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_3 право приватної власності на нежиле вбудоване приміщення №67, а саме: приміщення 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5 та 67-6 загальною площею 72,9 кв.м., з урахуванням раніше приватизованих приміщень 67-5, 67-6, що розташовані в підвалі жилого будинку №37 по проспекту Коцюбинського в м. Вінниці відповідно до плану, виданого комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 20.07.2011 року та технічного паспорту на офіс-магазин.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального прав та порушення вимог процесуального права.
Заслухавши доповідача, пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_17, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про те, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовільнити або в позові відмовити (ст.214 ЦПК України).
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону не відповідає.
Судовий захист цивільних прав та інтересів, шляхом визнання відповідного права, гарантується ст.16 ЦК України, з якої вбачається, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до вимог ч.1 ст.15 ЦК України, ст.3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.
Матеріалами справи встановлено, що позивачам у справі належала двокімнатна квартира №27, яка розташована в будинку №37 по проспекту Коцюбинського в м. Вінниці на першому поверсі. Вказана квартира позивачами приватизована та переобладнана у відповідності до наданих рішень та дозволів під офіс-магазин. Безпосередньо під квартирою позивачів та квартирами мешканців вказаного під'їзду багатоквартирного будинку, розташоване спірне підвальне приміщення загальною площею 72,9 кв.м., з яких 22 кв.м. є власністю позивачів згідно свідоцтва про право власності №603 від 11.11.1993 року.
При цьому частки співвласників будинку №37 по проспекту Коцюбинського в м. Вінниці у праві власності на підвальні приміщення не визначались і не є рівними, оскільки у кожного співвласника будинку у власності перебувають квартири різної площі, що передбачає наявність у кожного із співвласників будинку право власності на різні за розміром частки допоміжних приміщень.
Згідно ст.355 ЦК України право власності виникає з підстав не заборонених законом.
Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.
Як убачається з матеріалів справи всі мешканці багатоквартирного будинку №37 по проспекту Коцюбинського в м. Вінниці, які є співвласниками квартир у цьому будинку своєї згоди на відчуження належних їм часток підвального приміщення будинку не давали. Наявні в матеріалах справи заяви деяких мешканців багатоквартирного будинку про те, що вони відмовляються від свого права користуватися спільною частиною підвального приміщення будинку, не можуть слугувати належною підставою для набуття позивачем права власності на допоміжні приміщення будинку.
За змістом ч.1 ст.1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до ст.10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир у будинках та гуртожитках є співвласниками допоміжних приміщень і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки в майні.
Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Згідно офіційного тлумачення, що дане в Рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 року у справі за конституційним зверненням ОСОБА_18 та інших громадян про офіційне тлумачення пункту 2 ст.10 ЗУ «Про приватизацію держаного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1,10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
В ст.1 ЗУ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» вказано, що слід вважати допоміжними приміщеннями. Це, зокрема, сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, кладовів, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів.
Допоміжні приміщення житлового будинку-приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Через спірні підвальні приміщення будинку проходять інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації усіх квартир без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою, що підтверджує факт того, що ці приміщення є допоміжними.
Враховуючи норми статей 186, 380, 381, 382 ЦК України, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і підвал), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними заходами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв'язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об'єкти визнаватися не може.
Тому, посилання суду першої інстанції в обґрунтування прийнятого рішення на норми Цивільного кодексу України не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки вони регулюють відносини власності, можливі способи захисту прав власника, а позивачі щодо спірних допоміжних приміщень, за змістом закону, такими не є.
Відповідно до ч.2 ст.10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчуються єдиним документом-свідоцтвом про право власності на квартиру.
У Рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 року №4-рп/2004 зазначено, що в багатоквартирних будинках власники приватизованих і неприватизованих помешкань є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. При цьому ніхто з власників житла не має пріоритету в їх використанні.
В порушенні вимог ст.33 ЦПК України суд першої інстанції розглянув справу без участі належних відповідачів у справі, якими є всі співвласники житлових приміщень (квартир) у багатоквартирному будинку №37 по проспекту Коцюбинського в м. Вінниці, чим порушив законні права та інтереси останніх.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в силі залишатись не може і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні заявлених позовних вимогах.
Розподіл судових витратим між сторонами у справі провести у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, судова колегія,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовільнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення у справі, яким в задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_3 до Вінницької міської ради про визнання права власності на нежиле вбудоване приміщення №67, а саме: приміщення 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-6 загальною площею 72,9 кв.м., з урахуванням раніше приватизованих приміщень 67-5, 67-6, що розташовані в підвалі жилого будинку №37 по проспекту Коцюбинського в м. Вінниці, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 994 гривень 30 копійок.
Рішення суду набуває законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів.
Суддя-доповідач: _______ ОСОБА_19
Судді: _______ Денишенко Т.О.
_______ ОСОБА_20