Справа № 761/27800/15-ц
Провадження № 2/761/1804/2016
12 грудня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Рибака М.А.,
при секретарі Сівоха І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу -
У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на випадок свої смерті ОСОБА_4 склала заповіт, за яким усе належне їй майно заповіла позивачу ОСОБА_1
В травні 2015 року позивач дізналась, що ОСОБА_4 померла. Після звернення до нотаріальної контори, їй стало відомо, що 05.05.2014 року було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_4
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на квартиру № 1 загальною площею 32,8 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_5
При цьому, як стало відомо позивачу, 25.07.2014 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кащук В.О. посвідчив договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 13.08.1996 року.
Разом із тим, вказаний договір купівлі-продажу від 13.08.1996 року, укладений між померлою ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 не посвідчувався нотаріально, а також, за інформацією товарної біржі, контракт та додаток до контракту від 13.08.1996 року на біржі відсутній.
Також звертала увагу суду на те, що померла ОСОБА_4 сама зареєструвала своє право власності, яке у неї виникло на підставі договору дарування від 14.09.1995 року лише 12.10.2004 року.
Посилаючись на викладене, позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13.08.1996 року, зареєстрований на біржі за № 1/1308-525, реєстраційний запис БТІ від 21 серпня 1996 року № 27320 та скасувати його.
В процесі розгляду справи судом, в порядку ст. 35 ЦПК України було залучено ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Позивач в судовому засіданні позов підтримала та просила суд про його задоволення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, письмових заперечень чи пояснень по суті позовних вимог до суду не надав.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що позивач проти заочного розгляду справи не заперечував, в зв'язку тим, що причини неявки відповідача в судове засідання визнані судом неповажними, суд, на підставі ч. 1 ст. 224 та відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Представник третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, зазначених в письмових запереченнях по справі. При цьому зазначав, що позивач не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, а судами в задоволенні її позовів про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини було відмовлено. Окрім того, ОСОБА_1 не надано доказів, що підтверджують її право на спадщину, а також доказів, що спірний договір порушує її права та законні інтереси.
Заслухавши позивача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 04.10.2010 року ОСОБА_4 склала заповіт, за яким на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_1 все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право (Т.1, а.с. 6, 246).
Відповідно до договору дарування від 14.09.1995 року, ОСОБА_4 прийняла в дар від ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1
13.08.1996 року між ОСОБА_4 (за договором - продавець) та ОСОБА_2 (за договором - покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1 (Т.1, а.с. 24).
Згідно із відомостями Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 28.08.2015 року № 11054 (И-2015), договір купівлі-продажу, посвідчений ТБПБ «Українська біржа» 13.08.1996 року за № 1/1308-525 на квартиру АДРЕСА_2 на праві власності не реєструвався (Т.1, а.с. 27).
Згідно із ст. 227 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Статтею 47 ЦК УРСР було передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла, що підтверджується актовим записом про смерть № 19213 від 19.11.2013 року (Т.1, а.с. 132).
Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_7 (Т.1, а.с. 122).
04.06.2015 року від позивача ОСОБА_1 до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори надійшла заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_3 та на частку квартири АДРЕСА_4 (Т.1, а.с. 127).
Постановою державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Фещук Н.І. від 11.06.2015 року було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_3 та на частку квартири АДРЕСА_4, які належали ОСОБА_4, в зв'язку із тим, що ОСОБА_1 пропустила передбачений законодавством шестимісячний строк встановлений для прийняття спадщини (Т.1, а.с. 135).
Відповідно до ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
На підставі ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно із ч.ч. 1 та 3 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Слід зазначити, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/16720/15-ц, яке станом на час розгляду справи набрало законної сили, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, третя особа - ОСОБА_7 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини було відмовлено.
Вказаним рішенням суду було встановлено, що позивачка не знала про смерть ОСОБА_4, тому не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, навіть після одинадцяти місяців після повернення з Російської Федерації, а тому вказані позивачем причини не є поважними, і з врахуванням зазначеного, суд не вбачає підстав для надання додаткового строку для звернення із заявою про прийняття спадщини та задоволення позовних вимог.
Окрім того, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16.06.2016 року 761/36673/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини було відмовлено.
Даним рішенням суду було встановлено, що вимоги ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини є недоведеними і задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що ОСОБА_1 вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4
Таким чином, скільки статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а судом встановлено, що інтереси позивача у зв'язку із укладенням спірного договору не можуть бути порушеними, то вимоги про визнання договору недійсним задоволенню не підлягають, як такі, що заявлені неналежним позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ М.А. РИБАК