Провадження №2-а/760/1563/16
Справа №760/17938/16-а
01 грудня 2016 року м. Київ
Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Оксюта Т.Г., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що його було звільнено з військової служби.
05 травня 2016 року позивач отримав ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 05 травня 2016 року серії АВ №0446386.
Позивач звернувся, до уповноваженої особи, яким є Київський обласний військовий комісаріат з заявою та усіма необхідними документами з метою отримання вищезазначеної одноразової грошової допомоги.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, затвердженого Міністром оборони України від 08 липня 2016 року № 53, позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.
Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними у зв'язку з чим просив задовольнити позов.
Ухвалою суду від 24.10.2016 року в справі було відкрито скорочене провадження.
Представник відповідача Міністерства оборони України надіслав на адресу суду письмові пояснення в яких проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що право на одноразову грошову допомогу виникає з моменту встановлення інвалідності позивачу, отже така допомога повинна призначатись та виплачуватись в установленому законодавством порядку, що діяло на момент виникнення права на отримання такої допомоги, у зв'язку з чим підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги немає.
Згідно ч. 4 ст. 183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку скороченого провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, врахувавши заперечення відповідача, прихожу до висновку, що позові підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що позивач був звільнений з військової служби у 1998 році, є інвалідом війни ІІ групи, приймав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1989-1990 роках, що підтверджується військово-медичними документами, довідкою уповноваженого органу, копією посвідчення та не заперечується відповідачем.
02 грудня 2010 року позивача визнано інвалідом ІІІ групи у зв'язку із захворюваннями, які пов'язані з загальним захворюванням, що підтверджується довідкою МСЕК від 02 грудня 2010 року серії КИО-1 №335721.
24 лютого 2011 року позивача визнано інвалідом ІІІ групи у зв'язку із захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 24 лютого 2011 року серії КИО-1 №364234.
05 травня 2016 року позивача визнано інвалідом ІІ групи у зв'язку із захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 05 травня 2016 року серії АВ №0513160.
Тобто, з 20 квітня 2016 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від №975 від 25.12.2013 року у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності ІI групи.
Відповідно пункту 11 Порядку позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу Міністерства оборони (Київський обласний військовий комісаріат), які той направив відповідача - розпорядника бюджетних коштів для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності.
Міністерство оборони України не визнало право позивача на отримання допомоги як інваліда ІІ групи у зв'язку із пораненням, контузією та захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується рішенням відповідача від 11 липня 2016 року за результатом звернення позивача.
Слід звернути увагу на те, що Міністерство оборони України відповідно протоколу засідання його Центральної військово-лікарської комісії від 13 жовтня 2015 року №3803 визнало, що поранення, контузія та захворювання позивача дійсно пов'язанні з виконанням обов'язків військової служби та не пов'язані з будь-якими обставинами, котрі зазначено законодавцем у пункті 1 ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.
Саме вищезазначений протокол компетентного органу відповідача містить відомості, які свідчить про причини та обставини настання хвороби у позивача.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2 ст.16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до підпункту «б» пункту 1 ст.16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІ групи.
Постановою КМ України від 25 грудня 2013 року №975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІ групи.
З огляду на те, що інвалідність ІІ групи первинно позивачу була встановлена з 20 квітня 2016 року, прихожу до висновку, що Міністерство оборони України при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинно було керуватися п. 6 Порядку, затвердженого Постановою 25 грудня 2013 року № 975.
Тобто, одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
При цьому, доводи позивача щодо незастосування до вказаних правовідносин положень п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є обґрунтованими, оскільки вказана норма не стосується тих осіб, які звільнені з військової служби, та стосується тих осіб, які проходять військову службу у складі діючої армії чи резерві та яким така виплата вже проведена і у зв'язку з встановленням вищої групи чи іншої причини інвалідності або більшого відсотку втрати непрацездатності у них виникає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми у межах двох років такої зміни.
Встановлено, що за виплатою спірної грошової допомоги через ІІ групу інвалідності позивач звернувся вперше, така допомога йому раніше не нараховувалась і не виплачувалась.
Посилання представника відповідача щодо залучення до справи будь-яких інших осіб є необґрунтованими у зв'язку з тим, що повноваження про прийняття рішення щодо призначення спірної соціальної виплати має виключно Міністерство оборони, а предметом спору у справі є дії відповідача по відношенню до прав позивача.
Вказане відповідачем не спростовано.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому, Міністерство оборони України, як суб'єкт владних повноважень, не спростував доводи позивача.
Враховуючи викладене вище, прихожу до висновку про задоволення вимог позивача про визнання дій Міністерства оборони України щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності неправомірними.
Таким чином, на Міністерство оборони України повинен бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а не стягнути її недоплачену частину.
Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст.9, 11, 69-71, 86, 99, 158-163, 183-2, 254 КАС України, суддя, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 20.04.2016 року.
У задоволені рештипозовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя