Справа № 758/12706/16-ц
Категорія
03 листопада 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Декаленко В. С. ,
при секретарі - Кравцовій Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві подання державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Малько Ж.С. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, боржник: ПАТ «Фортуна-Банк», стягувач: Відокремлений підрозділ «Южно-Українська атомна електрична станція», суд,-
Державний виконавець звернувся до суду з вищезазначеним поданням мотивуючи свої вимоги тим, що на примусовому виконанні у відділі перебуває наказ № 910/568/16 від 05.04.2016 року Господарського суду м. Києва про зобов'язання ПАТ «Фортуна-Банк» повернути банку - емітенту, а саме ПАТ «Альфа-Банк» на розрахунковий рахунок Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» невикористану суму акредитива в розмірі 1 996 484 грн. 08 коп.
Зазначає, що боржник злісно порушує ЗУ «Про виконавче провадження», а саме ст. 5, 11, 90, які передбачають обов'язковість виконання вимог державного виконавця, встановлюють відповідальність за неявку за викликом державного виконавця та невиконання рішення за виконавчим документом.
На підставі вищевикладеного, а також керуючись, зокрема ст.ст. 5, 11 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 377-1 ЦПК України, ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України звертається з даним поданням до суду та просить тимчасово обмежити керівника ПАТ «Фортуна-Банк» - ОСОБА_3 в праві виїзду за межі України до виконання зобов'язань за виконавчим документом.
Державний виконавець в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду подання повідомлений вчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Суд зважаючи на скорочені строки розгляду даної категорії справ, вважає за можливе розглядати справу за відсутності державного виконавця, відповідно до вимог ст. 169 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що подання не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, на виконанні Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві дійсно перебуває виконавче провадження № 50898721 з примусового виконання наказу № 910/568/16, виданого 05.04.2016 року Господарським судом м. Києва про зобов'язання ПАТ «Фортуна-Банк» повернути банку - емітенту, а саме ПАТ «Альфа-Банк» на розрахунковий рахунок відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» невикористану суму акредитива в розмірі 1 996 484 грн. 08 коп.
Як вже зазначалося вище, державний виконавець звертаючись із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - юридичної особи ПАТ «Фортуна-Банк» громадянку України ОСОБА_3 посилається на те, що боржник злісно порушує ЗУ «Про виконавче провадження», а саме ст. 5, 11, 90, які передбачають обов'язковість виконання вимог державного виконавця, встановлюють відповідальність за неявку за викликом державного виконавця та невиконання рішення за виконавчим документом.
Стаття 1 ЗУ «Про виконавче провадження» визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Законодавцем в чинному законодавстві України надано право державному виконавцю у процесі здійснення виконавчого провадження у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням (п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження»).
З системного аналізу вказаної норми ЗУ «Про виконавче провадження» в сукупності з іншими його нормами та нормами іншого законодавства України можна зробити висновок, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням, є крайнім заходом забезпечення виконання судового рішення і може бути застосований лише в тому випадку коли державним виконавцем вичерпано всі можливі заходи примусового виконання рішень, передбачених ЗУ «Про виконавче провадження».
Судом же встановлено, що державним виконавцем із заходів примусового виконання рішень було здійснено лише два виклики боржника до Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві та винесено дві постанови про накладення штрафу. Доказів, які б підтверджували здійснення будь-яких інших заходів примусового виконання рішень, останнім в порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України до суду не надано. Так само як і не надано ним доказів того, що громадянка України ОСОБА_3 на даний час є керівником боржника - юридичної особи ПАТ «Фортуна-Банк».
З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про недоведеність державним виконавцем того, що ним вичерпано всі можливі заходи примусового виконання рішень, визначені ЗУ «Про виконавче провадження» з метою виконання наказу Господарського суду м. Києва від 05.04.2016 року № 910/568/16.
Крім того, слід зазначити, що за приписами ст. 8 ЦПК України, суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
Верховний Суд України у своїй Постанові Пленуму № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», роз'яснив, що при розгляді конкретних справ, враховуючи ст. 8 Конституції України, де зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, оцінюючи зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції у випадках необхідно застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Тому судове рішення має ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Так суд проаналізувавши зміст п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження» приходить до висновку, що він суперечить Конституції України, а саме статтям 33, 22, які визначають, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У зв'язку з чим до правовідносин, які склалися між сторонами підлягають застосуванню саме зазначені норми Конституції України, як норми прямої дії.
Стаття 11 ЦПК України визначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З врахуванням вищевикладеного, а також встановлених в судовому засіданні обставин, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про незаконність вимог державного виконавця, оскільки вони (вимоги) не тільки не знайшли свого доведення в судовому засіданні, а і є такими, що суперечать Конституції України, оскільки у випадку винесення судом рішення про обмеження громадянина України в праві виїзду за межі України це порушить його право, гарантоване ст. 33 Конституції України, а тому подання задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, ст.ст. 22, 33 Конституції України, ст.ст. 11, 27 ЗУ «Про виконавче провадження», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», керуючись ст. 377-1 ЦПК України, суд,-
В задоволенні подання державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Малько Ж.С. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, боржник: ПАТ «Фортуна-Банк», стягувач: Відокремлений підрозділ «Южно-Українська атомна електрична станція» - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
СуддяВ. С. Декаленко