Головуючий у 1 інстанції - Кравченко Т.О.
Суддя-доповідач - Гаврищук Т.Г.
13 грудня 2016 року справа №805/1448/16-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Блохіна А.А.
Сухарька М.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року по справі №805/1448/16-а (головуючий І інстанції Кравченко Т.О.) за позовом Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невикористання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році у сумі 5 712 177,80 грн. та пеню у сумі 140 519,57 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову, оскільки відповідачем не було виконані вимоги щодо створення робочого місця для працевлаштування інвалідів та не були відраховані адміністративно-господарські санкції. Судом першої інстанції не прийнято до уваги ті обставини, що всі 189 вільних вакансій для інвалідів передбачали роботу лише на 0,1 ставки по 4 години на тиждень з відповідною оплатою праці (153 грн. у місяць), що свідчить про формальне створення вигляду виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомленні належним чином, а тому згідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справу було розглянуто в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи встановлено, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік від 12.02.2016 форми № 10-ПІ, наданого до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) відповідача становить 4458 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) -54, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) - 178, фонд оплати праці штатних працівників складає 205362,00. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 46065,95грн.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій за 124 нестворених робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у сумі 5712177,80 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 140519,57 грн..
Згідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-12 для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Наведений норматив для відповідача у 2015 році складав 178 робочих місця. Фактично на підприємстві працювало 54 інвалідів.
Відповідно до статті 20 наведеного Закону підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
За приписами ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно статті 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями.
За приписами ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Аналіз зазначених вище положень дає підстави для висновку про те, що створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів; обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затв. постановою КМ України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації, як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач щомісячно протягом 2015 року інформував Кіровський та Добропільський міські центри зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів шляхом надання звітів про наявність вакансій для інвалідів за формою №3-ПН.
Наказом від 30 грудня 2014 року № 1135 «Про створення робочих місць для інвалідів» відповідачем з 01 січня 2015 року в штатний розклад збагачувальної установки ПАТ «ДТЕК Шахта Комсомолец Донбасу» введено 189 штатних одиниць підсобних робітників на 0,1 посадового окладу. Факт введення додаткових штатних одиниць підтверджений шатним розкладом відповідача на 2015 рік .
З метою виконання обов'язку щодо створення робочих місць для інвалідів, відповідач звертався до Кіровського та Добропільського міських центрів зайнятості з листами від 25 грудня 2014 року № 03-3470, від 05 лютого 2015 року № 03-103, від 06 березня 2015 року № 03-174, від 02 квітня 2015 року № 03-251, від 08 травня 2015 року № 03-433, від 02 червня 2015 року № 03-626, від 18 червня 2015 року № 03-811, від 07 липня 2015 року № 03-1013, від 03 серпня 2015 року № 03-1361, від 02 вересня 2015 року № 03-1719, від 02 листопада 2015 року № 03-2995, від 01 жовтня 2015 року № 03-2202 з приводу сприяння в направленні інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Листами від 02 квітня 2015 року № 03-256, від 18 червня 2015 року № 03-813, від 02 грудня 2015 року № 03-2997 відповідач просив Кіровський і Добропільський міські центри зайнятості повідомляти про проведення ярмарків вакансій.
Відповідач листом від 25 грудня 2014 року № 03-3468 звертався до Донецької обласної правозахисної організації інвалідів «Феміда» з приводу сприяння в направленні на підприємство інвалідів, які бажають працевлаштуватися .
Листами від 16 березня 2015 року № 03-177, від 02 квітня 2015 року № 03-254, від 02 червня 2015 року № 03-628, від 07 липня 2015 року № 03-1016, від 03 серпня 2015 року № 03-1362, від 02 вересня 2015 року № 03-1721, від 01 жовтня 2015 року № 03-2203, від 03 листопада 2015 року № 03-2541, від 02 грудня 2015 року № 03-2994 відповідач звертався до позивача з приводу сприяння в направленні інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Крім того, відповідач розміщував оголошення про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів у електронних та друкованих засобах масової інформації (http://gazeta-vestnik.com.ua, газета «Вісник шахтаря»).
Викладене свідчить про те, що відповідач вживав заходи, спрямовані на недопущення правопорушення у сфері господарювання.
Колегія суддів вважає, що заявлені до стягнення санкції є адміністративно - господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
За приписами цієї норми у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог законодавства відповідач направляв до центру зайнятості відповідну інформацію щодо можливості працевлаштування інвалідів, але робоче місце залишилось вакантним у зв'язку з не направленням для працевлаштування інвалідів уповноваженими органами.
Колегія суддів також зазначає, що указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.
Згідно ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII (надалі Закон №1669), період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014року.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач знаходиться на території де здійснюється антитерористична операція. Викладене, на думку колегії суддів, свідчить про наявність обставин непереборної сили.
Листом від 14.06.2016р.№04-1469 Добропільський міський центр зайнятості повідомив про те, що впродовж 2015 року відповідач надавав звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», проте жоден з цих звітів не був прийнятий до роботи, направлення на працевлаштування не видавались. Звітність за формою № 3-ПН не була прийнята до роботи у звязку з тим, що юридична адреса підприємства: Донецька обл., м. Добропілля, а фактичне місце виконання робіт - м. Кіровське Донецької області, яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 травня 2015 року № 428-р «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1058» знаходиться на непідконтрольній Україні території.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку, позивачем не доведено наявність складу правопорушення, а тому відсутні підстави для господарсько-правової відповідальності відповідача.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем в повному обсязі були виконані всі залежні від нього заходи, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідальність за виконання яких покладено на підприємство, а тому правомірно відмовлено у задоволенні позову.
Зазначення відповідачем у звітах за формою №3-ПН 0,1 тарифної ставки не свідчить про неможливість працевлаштування інвалідів та не є підставою для господарсько-правової відповідальності у спірних правовідносинах.
Разом з цим, позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що особи з інвалідністю відмовлялися працювати у відповідача з тієї причини, що їм запропонована 0,1 ставки; що до відповідача зверталися інваліди, які за своїм станом здоров'я та відповідно до індивідуальної програми реабілітації, були спроможні працювати повний робочий день (або більш ніж 0,1 ставки), однак відповідач відмовляв у їх працевлаштуванні з посиланням на те, що існує вакансія лише на 0,1 ставки.
За приписами ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Відповідно до п. 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
Аналіз зазначених вище положень дає підстави для висновку про те, що створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів; обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийнято до уваги.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року по справі №805/1448/16-а - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року по справі №805/1448/16-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
М.Г. Сухарьок