Справа № 344/1109/16-ц
Провадження № 2/344/2580/16
23 листопада 2016 р. м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Бородовського С.О.
за участі секретаря Прокопів С.Р.
позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2
представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,-
в позові вказано, що позивач працював у відповідача з 1994 року та 28/12/2015 р. його звільнено з посади майстра цеху ЕО у зв'язку із реорганізацією та зміною умов виробництва. Оскільки при звільненні позивача не враховано його переважне право на залишення на роботі у порівнянні із двома іншими працівниками, які раніше були у позивача в підпорядкуванні та мають менший трудовий стаж, тому позивач просив суд поновити його на посаді майстра цеху ЕО та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні позивач та його представник надали пояснення про підтримання позову з підстав, що в ньому зазначені.
Представник позивача надав пояснення про те, що профспілкова організація відмовила в наданні згоди на звільнення, після реорганізації відповідачем не запроваджено посад за кваліфікацією позивача, акт про відмову від посади в тепловому районі «Пасічна» було складено після звільнення позивача; відповідач повинен прийняти позивача на посаду наново; припис інспекції праці відповідачем не виконано.
В судовому засіданні позивач надав перед судом пояснення про те, що відповідач перевів на посади двох працівників, які мають п'ять та дев'ять років стажу, а він має 17 років стажу, тому у позивача є переважне право на залишення на роботі, позивач приймав участь в процесі встановлення когенераційних установок, працював на посаді начальника групи обліку, що передбачало аналіз ефективності роботи когенераційних установок, запропонована відповідачем посада електромонтера передбачає меншу заробітну плату та морально позивач не міг на неї погодитись.
Представники відповідача надали перед судом пояснення про те, що наказом від 08/10/2015 р. №222 ліквідовано цех, в якому працював позивач та жодних посад в ньому не залишено, у зазначеному наказі передбачено посади, які вводились у відповідача щодо яких працівники могли подавати заяви про їх переведення, новий штатний розклад не передбачав посади, на якій перебував позивач до реорганізації, за результатами реорганізації у відповідача створено нову службу із новими завданнями та обов'язками, працівники щодо переведення яких у позивача є претензії виконують ремонтні роботи когенераційних установок та моторів, а не тільки електрообладнання як позивач, прийняття на роботу позивача замість вказаних позивачем працівників унеможливило б виконання ремонтних робіт і потребувало б залучення підрядників, для виконання позивачем роботи, яку виконують працівники щодо переведення яких позивачем висловлено претензії необхідно було б провести його навчання, перелік посад щодо яких позивач міг звернутися із заявою про його переведення і, які б відповідали його кваліфікації та професії визначено в наказі №222, але таких заяв від позивача не надійшло, відповідач неодноразово до звільнення та після звільнення позивача пропонував йому працевлаштування за посадою, щодо виконання обов'язків за якою у позивача є відповідна спеціальність.
Також в судовому засіданні представник відповідача надала пояснення про те, що перелік прізвищ та підписів, який надано суду, є додатком до наказу №22 про початок реорганізації у відповідача, ліквідацію підрозділів у відповідача та створення нових підрозділів та нових робочих місць щодо яких працівники можуть подавати заяви про їх переведення. Однак позивач відмовився від ознайомлення із вказаним наказом та від його підписання, чим самостійно позбавив себе інформації про створені робочі місця. При цьому переважні права при переведенні на створені посади мали саме працівники, яких і було прийнято на них оскільки у них є досвід ремонтних робіт моторів, якого немає у позивача.
В позовній заяві і в судовому засіданні позивач не надавав пояснень про те, що відповідач не ознайомив його з наказом про реорганізацію виробництва чи в інший спосіб приховав від нього зміст відповідного наказу. Так само позивач не надав суду будь-якого доказу на встановлення обставини свого звернення до відповідача для прийняття його на бажану ним посаду майстра з експлуатації та ремонту електроустаткування у зв'язку із реорганізацією на підприємстві.
Однак відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Разом з цим в письмовому запереченні проти позову та в поясненнях в судовому представники відповідача не підтвердили пояснень позивача із позовної заяви про те, що він звертався до відповідача із заявою про переведення або, прийняття його на роботу на посаду майстра.
30/11/2015 р. відповідач подав до первинної профспілкової організації ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» подання про звільнення позивача на підставі наказу №222 від 08/10/2015 р.
Наказом №99к від 20/10/2010 р. позивача переведено на посаду майстра-електрика в цех ЕО.
Наказом відповідача від 28/12/2015 р. позивача звільнено з посади майстра цеху ЕО на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням чисельності або штату.
Відповідно до наказу відповідача №222 від 08/10/2015 р. внесено зміни до штатного розпису відповідача у зв'язку зі змінами організації виробництва і праці, ліквідовано службу енергетики та впровадження новітніх технологій (цех електрообладнання, цех КВП і А). Вказаним наказом також створено службу енергетики, в якій передбачено посади за їх переліком, серед яких 2 посади майстра з обслуговування когенераційних установок, дві посади майстра з експлуатації та ремонту електроустаткування, дві посади майстра з обслуговування засобів обліку та автоматики.
Відповідно до витягу з протоколу профспілкової організації ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» не надано згоду на звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
24/12/209 р. відповідачем прийнято наказ №118к, яким ОСОБА_5 переведено на посаду начальника дільниці з ремонту та обслуговування когенераційних установок.
Отже позивач не подав відповідачу заяву про надання згоди на переведення на посади, що передбачено в наказі №222 від 08/10/2015 р., не ознайомився зі змістом вказаного наказу.
Відповідно до наказу №44к від 19/05/2010 р. ОСОБА_6 електромонтера цеху ЕО СЕ призначено виконуючим обов'язки майстра-електрика цеху ЕО СЕ з 18/05/2010 р.
Відповідно до наказу №17к від 12/04/2012 р. ОСОБА_6 переведено майстром цеху ЕО.
Наказом №25 від 31/01/2014 р. встановлено доплати до тарифних ставок працівникам відповідача з 01/01/2014 р., серед яких позивач та ОСОБА_6
Наказом №37 від 04/03/2013 р. встановлено доплати до тарифних ставок працівникам відповідача з лютого 2013 р., серед яких позивач та ОСОБА_6
03/02/2016 р. Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області складено акт перевірки, якому зазначено, що на основі порівняння особових карток працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не мають переважного права перед позивачем на залишення на роботі.
Однак відповідно до ст. 159 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.
Сторони та їх представники не надали суду особових карток для їх дослідження.
Відповідно до п. 4 ст. 54 ЦПК України допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань. При цьому суд не залучав до участі в справі Управління Держпраці в Івано-Франківській області, не доручав йому встановлювати обставини дослідження особових карток. Тому висновки будь-яких органів щодо правової оцінки фактичних обставин не можуть бути визнані в якості допустимих доказів.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Отже законом не гарантовано право позивача на встановлення обставин спору не безпосередньо судом, а за опосередкуванням Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
При цьому судом було повідомлено сторін та їх представників про їх обов'язок надати суду докази для їх дослідження для безпосереднього їх дослідження або подати клопотання про витребування доказів. Будь-яких клопотань про долучення до матеріалів справи та дослідження судом особових карток сторони суду не подали, про їх витребування не просили.
При цьому сторони та їх представники просили суд про вирішення спору, в тому числі щодо встановлення обставин переваги позивача на залишення на роботі перед ОСОБА_6 та ОСОБА_5 саме на основі матеріалів, які ними надано суду.
Так само відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
У свою чергу відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже позивач не надав суду доказів на встановлення обставин наявності у нього переваг над іншими працівниками щодо його кваліфікації.
Так само позивач не надав суду доказів на встановлення обставин більшої продуктивності праці щодо інших працівників.
Будь-які переваги позивача над іншими працівниками щодо його кваліфікації та продуктивності праці категорично заперечили представники відповідача.
Разом з цим відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Отже переважне право на залишення на роботі відповідно до ст. 42 КЗпП України забезпечується у тому разі коли у зв'язку з реорганізацією на підприємстві із загального числа посад за відповідною спеціальністю, які передбачають одні і ті ж самі робочі обов'язки та одні й ті ж самі професійні вимоги до працівників, скасовуються одне або кілька робочих місць, але при цьому в штатному розписі все ще залишається одне або кілька зазначених робочих місць і щодо залишення на таких посадах виникає конкуренція, яка вирішується на підстав положень зазначеної правової норми. Однак підрозділ, в якому працював позивач ліквідовано повністю, на підприємстві створено нові підрозділи, з іншими завданнями та штатним розписом посад, які передбачили інші трудові обов'язки та інші професійні вимоги в порівнянні із тими, які існували в скасованому підрозділі.
Отже в результаті реорганізації у відповідача не було скорочено частину робочих місць за спеціальністю та професією позивача, а було повністю ліквідовано підрозділ, в якому працював позивач та інші працівники щодо переведення яких заперечував позивач. Доказу наявності на підприємстві інших аналогічних посад щодо залишення на яких міг би претендувати позивач ним суду не надано. Наявність залишення таких посад на підприємстві для надання позивачу переваг на залишення категорично заперечено представниками відповідача.
Так само в судовому засіданні безпосередньо представник позивача надав перед судом пояснення про те що, що однією з претензій позивача до відповідача є те, що після реорганізації відповідачем не запроваджено посад за кваліфікацією позивача.
При цьому в судовому засіданні представники відповідача надали перед судом пояснення про те, що нові посади, які було створено у відповідача передбачали виконання посадових обов'язків щодо безпосереднього виконання ремонтних робіт когенераційних установок та моторів, а не щодо керівництва працівниками, які проводять такі роботи, про що в якості своєї переваги над іншими працівниками надав пояснення позивач.
03/02/2016 р. Управління Держпраці в Івано-Франківській області склало припис щодо відповідача, яким зобов'язало письмово повідомити про виконання його вимог.
01/03/2016 р. відповідач повідомив Управління Держпраці в Івано-Франківській області про те, що на виконання припису відповідач запропонував позивачу з'явитись до нього для укладення трудового договору про роботу на посаді майстра теплового району Пасічна».
Отже і після правомірного звільнення позивача відповідач пропонував йому поворотне прийняття на роботу, що передбачено в ст. 42-1 КЗпП України.
Таким чином у позивача була реальна можливість працевлаштуватись, однак він свідомо відмовився від неодноразових пропозицій поворотно працевлаштуватися у відповідача.
05/02/2016 р. відповідач склав позивачу повідомлення із пропозицією прибути 14/02/2016 р. для укладення трудового договору.
12/02/2016 р. відповідач склав акт про те, що позивачу запропоновано працевлаштування за посадою майстра теплового району «Пасічна», від якої він відмовився.
04/04/2016 р. відповідач направив позивачу повторно повідомлення із пропозицією з'явитися для працевлаштування у відповідача.
22/04/2016 р. відповідач направив позивачу чергове повідомлення із пропозицією з'явитися для працевлаштування у відповідача.
Відповідно до штатного розпису з 01/02/2016 р. введено посади у відповідача після реорганізації.
Відповідно до повідомлення відповідача на ім'я позивача до моменту звільнення відповідач запропонував позивачу працевлаштування на посаду електромонтера з експлуатації та ремонту електроустаткування 6-го розряду.
02/11/2015 р. відповідачем складено акт про відмову позивача від підпису на письмовій пропозиції про працевлаштування за посадою електромонтера з експлуатації та ремонту електроустаткування 6-го розряду.
Відповідно до додатку до наказу №222 який містить перелік прізвищ працівників, вони поставили свої підписи про ознайомлення з наказом №222 реорганізацію.
Відповідно до трудової книжки №2561599, виданої на ім'я позивача в ній зазначено період роботи у відповідача з 13/04/1994 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до змісту постанови Верховного Суду України від 27 червня 2012 року № 6- 65 цс 12 при вирішенні спорів даної категорії необхідно встановити чи має місце ліквідація, чи реорганізація підприємства. Отже ліквідація підрозділу юридичної особи, а не її самої є формою реорганізації виробництва у відповідній юридичній особі. Відповідно до господарського та трудового законодавства підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.
Таким чином реорганізація підприємства є дискреційним правом такого підприємства і реалізується ним на власний розсуд. Реорганізація підприємства є самостійною правовою підставою для вивільнення працівників або їх переведення на інші посади, за письмовою згодою відповідних працівників.
Отже звільнення позивача відповідачем здійснено на правовій підставі, що передбачена законом.
Відповідно до ст. 4 9-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Так відповідач ухвалив наказ про зміни в організації виробництва та праці, яким передбачено скорочення робочого місця позивача та затверджено нову структуру робіт та посад.
Доведення змісту вказаного наказу до відома працівників є обставиною доведення їм переліку посад та робіт, за якими їх може бути працевлаштовано після реорганізації.
Однак позивач відмовився від запропонованої йому відповідачем посади, не надав суду доказів того, що він звертався до відповідача із заявою про його переведення на бажану позивачем посаду.
Таким чином позивачем не доведено перед судом порушення відповідачем будь-яких його трудових прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином позивачем не доведено обставини його незаконного звільнення з роботи, відповідно відсутні правові підстави для його поновлення на роботі.
Необхідно зазначити, що відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).
В п. 6 ст. 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до зазначеного суд,-
в позові ОСОБА_1 до Державного підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Головуючий суддя С.О. Бородовський