Справа №: 343/2295/16-ц
Провадження №: 6/0343/45/16
про відмову в тимчасовому обмеження у виїзді за кордон
14 грудня 2016 року м.Долина
Долинський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді - Тураша В. А.,
секретаря - Лукань О.З. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Долина Івано-Франківської області подання старшого державного виконавця Долинського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, суд, -
Старший державний виконавець Долинського РВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області звернувся в Долинський районний суд з поданням , погодженим з начальником Долинського РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області, про тимчасове обмеження ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, останнє місце реєстрації с.Рахиня Долинського району Івано-Франківської області у праві виїзду за межі України , без вилучення паспорта до виконання ним своїх зобов'язань з виконання виконавчого листа № 2-123 від 23.01.2009 року виданого Рожнятівським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) , але не менше 30% прожиткового мінімуму на одну дитину, для дитини відповідного віку.
В поданні зазначено, що на виконанні у Долинському РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-123 від 23.01.2009 року виданого Рожнятівським районним судом про стягнення з ОСОБА_1, на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) , але не менше 30% прожиткового мінімуму на одну дитину, для дитини відповідного віку.
14.11.2011 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №2-123.
У зв'язку з цим, відповідно до вимог ст. 27 Закону державним виконавцем розпочато примусове виконання рішення.
Державним виконавцем було вжито наступні заходи примусового виконання рішення, що підтверджують повноту вчинення виконавчих дій, а саме:
направлено запити щодо перевірки майнового стану боржника, зокрема: до органів Міністерства доходів і зборів - щодо отримання доходів боржника; до Калуського центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів при УДАІ УМВСУ в Івано-Франківській області - щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів; до відділу Дежземагенство - щодо наявності за боржником земельної ділянки; до реєстраційної служби Долинського районного управління юстиції - щодо зареєстрованого за боржником права власності на нерухоме майно.
Заборгованість станом на 01.12.2016 року по аліментах складає 10785,14 грн.
Боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, що також підтверджується невиконанням ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».
В судовому засіданні старший державний виконавець Долинського РВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Главач Я.А. подання підтримав, просив його задоволити. Додатково пояснив, що боржник ОСОБА_1 зі слів родичів на даний час перебуває на сезонних роботах в м.Києві. Періодично він сплачує аліменти, однак в неповному об"ємі. Останній раз він оплатив аліменти 08.12.2016р.
Суд, вислухавши пояснення учасника процесу, дослідивши та оцінивши здобуті та перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, вважає, що подання не підлягає до задоволення, виходячи з наступного:
Згідно ст. 377-1 ЦПК України вирішення питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Закон України від 21 січня 1994 року “Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України” регулює порядок здійснення права громадян на виїзд і в'їзд на територію України, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Згідно ч.ч.2, 4 ст.6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну” громадянинові України, який має паспорт, у випадках, передбачених п.п.1-9 ч.1 цієї статті, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон або у вказаних випадках паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено.
Таким чином, за наявності підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, до громадянина в залежності від наявності чи відсутності паспорта для виїзду за кордон застосовується: відмова у видачі паспорта; відмова у виїзді за кордон; тимчасове затримання чи вилучення паспорта для виїзду за кордон.
Посилання державного виконавця на норму ст.377-1 ЦПК України як на норму, якою регламентовано порядок розгляду судами питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), не дає суду правової підстави вирішити питання про тимчасове обмеження виїзду за кордон боржника без спеціальної матеріальної норми, як це передбачено Конституцією України.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Згідно п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов'язання за рішенням.
Таким чином, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених у листі від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», ухилення від виконання зобов'язань , покладених на боржника рішенням, варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо). Відповідно до положення ч.2 ст. 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням органу (посадової особи), вжите у п.5 ч.1 ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” та у п.18 ч.3 ст.11 Закону України “Про виконавче провадження”, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.
З матеріалів доданих до подання неможливо встановити факт ухилення боржником ОСОБА_1 від виконання своїх зобов'язань по виконавчому листі №2-123 від 23.01.2009 року виданого Рожнятівським районним судом, так як наявність заборгованості по аліментах на час звернення до суду із поданням не може бути прийнято судом, як підтвердження умисного ухилення від виконання зобов'язань.
В матеріалах справи відсутні будь які докази, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов'язань згідно виконавчого листа про стягнення з нього на користь ОСОБА_2, аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , 16.10.2008р.н. в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на одну дитину відповідного віку, та намагається виїхати за межі України, щоб уникнути цивільно-правової відповідальності.
Додані до заяви документи, а саме: копія постанови про відкриття виконавчого провадження; копія виконавчого листа від 10.01.2009 року; копія розрахунку аліментних платежів; копії відповідей з реєструючих установ самі по собі не доводять факт ухилення боржника від виконання рішення.
Суд враховує, що невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, але державним виконавцем не доведено, що ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання, хоча має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
При цьому відсутні будь-які відомості щодо вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №29797358 від 14.11.2011р., відсутні відомості про вручення безпосередньо ОСОБА_1 викликів у Долинський РВ ДВС , що фактично, унеможливлює їх виконання останнім.
Також суду не доведено, що саме такий захід як обмеження у праві виїзду буде належним для забезпечення сплати заборгованості.
Крім цього ОСОБА_1 частково сплачує присуджені аліменти.
У рішенні «Гочев проти Болгарії» від 26.11.2009 року Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
У справі «Хлюстов проти Росії» Європейський суд з прав людини визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.
У зв'язку із зазначеним суд дійшов висновку про необґрунтованість подання та вважає за необхідне відмовити у його задоволенні.
На підставі ст. 33 Конституції України ,керуючись ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України”, ст. ст. 377-1, 293 ЦПК України, суд,-
У задоволенні подання старшого державного виконавця Долинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів після проголошення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Долинський районний суд.
Суддя: