Номер провадження: 22-ц/785/7347/16
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Сегеда С. М.
08.12.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гайворонського С.П.,
ОСОБА_2,
за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 13 червня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання та визнання спільної сумісної власності на нерухоме майно, та за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,
встановила:
22.10.2015 р. до Арцизького районного суду Одеської області звернулась ОСОБА_5 з позовом про встановлення факту спільного проживання та визнання спільної сумісної власності на нерухоме майно. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 15.07.2005 р. по 23.11.2005 р. проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6, який помер 16.03.2015 р. За життя, з метою облаштування спільного побуту, вони вирішили придбати спільне житло до моменту реєстрації шлюбу, у зв'язку з чим знайшли необхідну квартиру, але грошей не вистачало, тому прийняли рішення про отримання споживчого кредиту в сумі 10 000,00 (десять тисяч) гривень, який оформили у фінансовій установі 26.07.2005 р. на ім'я ОСОБА_6
29.07.2005 р. сумісно придбали квартиру №9, розташовану в будинку №20, по вул. Калмикова полковника, в місті Арцизі Одеської області, на підставі договору купівлі-продажу на ім'я ОСОБА_6 (далі - спірна квартира).
Пізніше, 23.11.2005 р. позивач офіційно зареєструвала шлюб з ОСОБА_6
16.03.2015 р. чоловік позивачки ОСОБА_6 помер, при цьому від іншого шлюбу у нього є повнолітні діти, які відповідно до норм цивільного законодавства є спадкоємцями першої черги і прийняли спадщину.
З метою прийняття спадщини усіма законними спадкоємцями, позивач по первісному позову просила встановити наступні факти:
спільного проживання її зі спадкодавцем ОСОБА_6 у період часу з 15.07.2005 р. по 23.11.2005 р.;
сумісного придбання спірної квартири;
належності на праві спільної сумісної власності подружжя зазначеної квартири.
Також просила визнати спільною сумісною власністю спірну квартиру.
Відповідачі позовні вимоги не визнали.
В свою чергу, 23.12.2015 р. відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із самостійним позовом, в якому просили суд визнати право власності на 33,3 відсотка спірної квартири, за кожним із сторін, та яка належала їх покійному батьку ОСОБА_6, на підставі договору купівлі-продажу від 29.07.2005 р.; зобов'язати ОСОБА_5 не чинити перешкод у здійсненні права на спадщину та передати оригінали документів для прийняття спадщини, яка за життя належала спадкодавцю ОСОБА_6 (а.с. 37).
Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 23.02.2016 р. вищевказані позови були об'єднані в одне провадження (а.с. 68).
Позивач та його представник за первісним позовом позовні вимоги підтримали у повному обсязі, позов відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не визнали.
Представники відповідачів первісний позов не визнали, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили задовольнити.
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 13 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 були задоволені частково.
Ухвалою того ж суду від 21 червня 2016 року було виправлено описки у вказаному рішенні суду та змінено редакцію абзаців 2 та 7 резолютивної частини рішення.
Таким чином, з урахуванням ухвали про виправлення описки, оскаржуваним рішенням суду було встановлено факт спільного проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, який помер 16.03.2015 р., однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період часу з 19.07.2005 р. по 23.11.2005 р.
Визнано об'єктом спільної сумісної власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спірну квартиру.
Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку спірної квартири.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 за ОСОБА_3 та за ОСОБА_4 по 1/6 частці від 1/2 частки спірної квартири.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ставлять питання про скасування даного судового рішення, із ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, та про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про визнання спірної квартири спільним сумісним майном і визнання за нею права власності на 1\2 частину спірної квартири, суд першої інстанції виходив із того, що вказана квартира була придбана позивачкою ОСОБА_5 в період сумісного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_6 за сумісні кошти.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступні обставини.
Так, як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, спадкодавець ОСОБА_6 до 19.07.2005 р. перебував у зареєстрованому шлюбі з першою дружиною ОСОБА_7, після чого їх шлюб було розірвано, про що зроблено відповідний актовий запис за №78 від 19.07.2005 р. і видано свідоцтво про розірвання шлюбу, серії 1-ЖД №001883 (а.с. 6, 50).
Від даного шлюбу у родині народилось двоє дітей: первісні відповідачі ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 43,44).
05.11.2005 р. ОСОБА_8 зареєструвала шлюб і змінила прізвище на «Овчіннікову» (а.с. 45).
Позивач за первісним позовом ОСОБА_5, яка до реєстрації шлюбу мала прізвище «Кудрявець», пояснила, що почала проживати спільно з ОСОБА_6, як жінка і чоловік з 15.07.2005 р., про що було відомо співробітникам на роботі у школі, де ОСОБА_6 працював директором, а вона - секретарем, оскільки дані стосунки ніхто не скривав. Мешкали вони в квартирі ОСОБА_9, в якій також проживала її доросла донька.
Також пояснила, що для облаштування спільного побуту, родина стала шукати житло з метою придбання. Через знайому ОСОБА_10, в липні 2005 року знайшли двокімнатну квартиру під ремонт і домовились про її купівлю. За дві неділі до оформлення угоди про купівлю-продаж, домовились з власником квартири і почали робити ремонт.
29.07.2005 р. відповідно до договору купівлі-продажу вона - ОСОБА_9 та ОСОБА_6 придбали спірну квартиру № 9, по вул. Калмикова, №20, у місті Арцизі Одеської області та оформили на ОСОБА_6 право власності на цю квартиру. Пізніше, 23.11.2005 р. вони зареєстрували шлюб.
Таким чином, позивач пояснила, що на протязі всього часу проживання, починаючи з 15.07.2005 р. вона та ОСОБА_6 вели спільне господарство, мали єдиний бюджет, взаємні права та обов'язки, разом працювали, отримували спільні доходи, погашали разом споживчий кредит, сумісно обидва допомагали своїм дорослим дітям.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила її позовні вимоги задовольнити.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із вимог, передбачених ст. 74 СК України, яка поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Згідно із ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Однак, судом не було в достатній мірі враховано, що до придбання спірної квартири спадкодавцем ОСОБА_6, він спільно проживав з позивачкою ОСОБА_5 тільки 10 днів,, тобто починаючи з 19 по 29 липня 2005 року.
Колегія суддів зазначає, що достатніх доказів того, що в цей період вказані особи вели спільне господарство, мали єдиний бюджет, взаємні права та обов'язки, разом працювали, отримували спільні доходи, та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, матеріали справи не містять.
Більше того, у відповідності до довідки №385 від 20.04.2015 р., виданої виконавчим комітетом Арцизької міської ради Арцизького району Одеської області, позивач ОСОБА_5 сумісно проживала зі спадкодавцем ОСОБА_6 як чоловік і жінка з 07.08.2005 р. (а.с. 134).
Проте, суд безпідставно не взяв до уваги вказану довідку, зазначивши, що вона спростовуються показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12
Однак, при цьому судом не було враховано, що жодний із вищевказаних свідків, рівно як і свідок ОСОБА_13, не свідчили про те, що позивачка ОСОБА_5 і спадкодавець ОСОБА_6,починаючи з липня 2005 року проживали сумісно, вели спільне господарство і придбали спірну квартиру у спільну сумісну власність.
З цього приводу, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та письмових пояснень до неї (а.с.230-233), в яких детально розписані показання всіх свідків, допитаних судом першої інстанції, та які не підтверджують, а спростовують висновки суду першої інстанції стосовно придбання спірної квартири у спільну сумісну власність позивачки ОСОБА_5 і спадкодавця ОСОБА_6
Більше того, допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_14Ф, ОСОБА_15, ОСОБА_16 спростовували вищевикладені висновки суду першої інстанції щодо придбання спірної квартири у спільну власність позивачки ОСОБА_5 і спадкодавця ОСОБА_6
Вказані свідки підтверджували той факт, що спадкодавець ОСОБА_6 до серпня 2005 року проживав разом зі своїм сином ОСОБА_3 в квартирі по вулиці Будівельників 21, в м. Арциз Одеської області.
Таким чином, судом не було враховано, що спірну квартиру у приватну власність придбав лише спадкодавець ОСОБА_6, а позивач ОСОБА_5 покупцем за цим договором не виступала і доказів того, що на придбання спірної квартири були також витрачені її кошти, матеріали справи не містять.
Судом також не було в достатній мірі враховано, що за три дні до укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, а саме 26.07.2005р. між ООФ АППБ «АВАЛЬ» і спадкодавцем ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №014/0086/82/33477, згідно якого ОСОБА_6 отримав споживчий кредит в сумі 10 000 грн., строком на 36 місяців, під 17 відсотків річних (а.с. 142-144).
Тобто грошові кошти в кредит отримав лише спадкодавець ОСОБА_6, який їх і погасив особисто.
Позивач ОСОБА_5, яка на той час мала прізвище «Кудрявець», за даним кредитним договором виступала в якості поручителя, як і свідок ОСОБА_11, проте доказів того, що вказані поручителі приймали участь у погашенні кредитної заборгованості, матеріали справи також не містять.
Крім того, як вбачається із письмових показань свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, спадкодавець ОСОБА_6 при розлучені залишив все майно жінці і дітям. Проте, для придбання собі квартири, із колишньої родини взяв сумісно накоплені грошові кошти в сумі 2 000,00 доларів США (а.с. 101,102).
Враховуючи, що договір купівлі-продажу спірної квартири був укладений на суму 3 030 грн., що на той час за офіційним курсом НБУ було еквівалентом 600 доларів США (за 1 долар США - 5,05 грн.), то колегія суддів зазначає, що цих коштів було достатньо для придбання спадкоємцем ОСОБА_6 спірної квартири в особисту приватну власність, загальною площею 38 кв.м., житловою площею 22,8 кв.м., проведення в ній ремонту і для придбання меблів. При цьому, із матеріалів справи вбачається, що ремонт квартири полягав у фарбуванні і переклеюванні шпалер, так як вона була в належному стані, що відображено в договорі купівлі-продажу спірної квартири.
У судовому засіданні позивач по первісному позову ОСОБА_5 не спростовувала дані факти та пояснила, що цих грошей було не достатньо для придбання квартири, здійснення ремонту і покупки меблів. Тому прийшлось сумісно додатково позичати гроші в банківській установі, а потім сумісно погашати всі борги.
Проте, зазначені пояснення жодним чином не спростовують доказів, які свідчать про те, що спадкодавець ОСОБА_6 за свої власні кошти придбав спірну квартиру в особисту приватну власність, а не у спільну власність з позивачкою ОСОБА_5
Додатковим доказом зазначених обставин є також те, що шлюб між спадкодавцем ОСОБА_6 і позивачкою ОСОБА_5 був укладений лише 23.11.2005 року, тобто майже через 4 місяці після придбання спадкодавцем спірної квартири.
Всіх вищевикладених обставин судом не було враховано, у зв'язку з чим суд дійшов помилкового висновку про необхідність визнання спірної квартири спільною сумісною власністю спадкодавця ОСОБА_6 і позивача ОСОБА_19, в рівних частках, по 1/2 частині кожному.
Крім того, визнаючи за позивачем ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину спірної квартири, судом не було враховано, що таких позовних вимог до суду позивач ОСОБА_5 не заявляла.
Так, у відповідності до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог і задовольнив позовні вимоги ОСОБА_5, у тому числі які нею не заявлялись.
З підстав викладеного, та враховуючи, що матеріали справи не містять достатньо доказів придбання спірної квартири у спільну сумісну власність спадкодавця ОСОБА_6 і позивачки ОСОБА_5, колегія суддів вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити у повному обсязі.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання за ними права власності по 1/3 частині спірної квартири, то колегія суддів вважає їх обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Інша 1/3 частина спірної квартири має бути успадкована позивачкою ОСОБА_5, оскільки кожний із сторін у справі є спадкоємцем першої черги і кожний із них прийняв спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_6, в рівних частках.
При цьому, колегія суддів в цій частині позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, які викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішенні суду.
Разом з тим, висновки суду, які викладені в резолютивній частині рішення, з урахуванням ухвали про виправлення описки в ньому, стосовно того, що за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності по 1/6 частині від 1/2 частини спірної квартири, є помилковими, оскільки таким чином за ними визнається право власності по 1/12 частині спірної квартири, що є незаконним.
У зв'язку з цим, резолютивна частина рішення суду не відповідає висновкам суду, які викладені в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, а тому рішення суду в цій частині також є незаконним і підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення - про визнання за позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності по 1/3 частині спірної квартири.
Колегія суддів зазначає, що доводи первісного позивача ОСОБА_5 стосовно того, що матеріали справи не містять доказів відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, а тому дані позовні вимоги задоволенню не підлягають, є безпідставними.
Як вбачається з матеріалами справи, позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позбавлені можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом в порядку спадкування по 1/3 частині спірної квартири, оскільки вони не мають правовстановлюючих документів на спірну квартиру.
Крім того, листом за №1636/02-14 від 17.12.2015 р., державний нотаріус письмово надав роз'яснення заявникам про необхідність подати до нотаріальної контори правильно оформлені документи на спадкове майно, щоб підтвердити право спадкодавця на спадкове майно. У разі відсутності документів, для вирішення даного питання, нотаріус рекомендував звернутись до суду (а.с. 52, 94).
З цих підстав позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зобов'язання ОСОБА_5 не чинити перешкод у здійсненні права на спадщину та передати оригінали документів для прийняття спадщини, яка за життя належала спадкодавцю ОСОБА_6, задоволенню не підлягають.
Що ж стосується визнання за позивачкою ОСОБА_5 права власності на 1/3 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом, то колегія суддів позбавлена такої можливості, оскільки ОСОБА_5 зазначених позовних вимог не заявляла. Крім того, вона не позбавлена можливості отримати свідоцтво про право власності на 1/3 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом, шляхом звернення за вирішенням даного питання до нотаріальної контори, оскільки у неї мається правовстановлюючий документ на спірну квартиру.
Крім викладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за клопотанням представника апелянта із Арцизького районного суду Одеської області була витребувана інформація стосовно того, чи була порушена таємниця нарадчої кімнати при ухваленні оскаржуваного судового рішення (а.с.238).
Клопотання було заявлено у зв'язку з тим, що згідно матеріалів справи вбачається, що після судових дебатів у нарадчу кімнату суд видалився 08.06.2016 року, в 14.52 год., а вийшов суд із нарадчої кімнати 13.06.2016 року, в 09.00 год., коли судом була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Із наданої судом довідки вбачається, що в період, коли суд перебував в нарадчій кімнаті, її таємниця була порушена, оскільки суд у вказаному складі 08.06.2016 року, в 15.00 год. ухвалював додаткове рішення у справі № 492/1702/15ц та 09.06.2016 року постановляв ухвалу про повернення позовної заяви у справі № 492/449/16ц (а.с.243).
Таким чином, судом були порушені вимоги ч.1 ст.218 ЦПК України, згідно яких рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення розгляду і прилюдно.
У відповідності до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обгрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи, що зазначені порушення норм цивільно-процесуального права, у тому числі, призвели до ухвалення неправильного рішення, колегія суддів вважає за необхідне його скасувати.
Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційної скарги частково надали суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вони посилається як на підставу своїх заперечень проти первісних позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення не в повному обсязі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_19 відмовити, позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, право власності за кожним по 1/3 частині спірної квартири. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Часткове задоволення позовних вимог апелянтів і їх апеляційної скарги полягає в наступному.
Так, колегія суддів відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_8 про зобов'язання ОСОБА_5 не чинити перешкод у здійсненні права на спадщину та передати оригінали документів для прийняття спадщини, яка за життя належала спадкодавцю ОСОБА_6, з підстав, викладених вище.
Крім того, у відповідності до ст. 88 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне розподілити між сторонами судові витрати.
Так, враховуючи, що в позові ОСОБА_5 колегія суддів відмовляє в повному обсязі, а позовні вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_8 - частково, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_19 на користь ОСОБА_3 сплачений ним судовий збір у загальному розмірі 1093,53 грн. (487,20 + 606,33), що підтверджується відповідними платіжними документами (а.с.36, 175).
Керуючись ст.ст. 88, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 13 червня 2016 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_19 відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, право власності за кожним по 1/3 частині квартири під № 9, в будинку № 20, по вул. Калмикова полковника, у місті Арцизі Одеської області, загальною площею 38 кв.м., житловою площею 22,8 кв.м.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_19 на користь ОСОБА_3 сплачений ним судовий збір у розмірі 1093,53 грн. (одна тисяча дев'яносто три гривні 53 копійки).
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.
Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда
ОСОБА_20
ОСОБА_2