241/2062/16-ц
2-о/241/133/2016
09.12.2016 року суддя Першотравневого районного суду Донецької області Скудін В.Є., при секретарі Павлічевої А.І., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1, заінтересована особа Мангушський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, «Про встановлення факту смерті»,
Згідно свідоцтва про смерть, виданого «ДНР» ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер 19.10.2016 року, але медичне свідоцтво про смерть відсутнє. Бланки не відповідають законодавству Україна, а тому отримати дійсне свідоцтво про смерть держави Україна не можливо, про що заявнику повідомили у відмові, зацікавлена особа.
Згідно довідки УПТСЗ населення у Першотравневому районі заявник мешкає у смт.Мангуш Першотравневого району Донецької області, тому звернулася до суду саме у Першотравневий суд.
Заявник є дружиною померлого, згідно копії свідоцтва про шлюб і є спадкоємицею, після смерті чоловіка, отже встановлення факту смерті має для неї юридичне значення , просить заяву розглянути у письмовому провадженні і задовольнити.
Зацікавлена особа до суду надала письмову заяву про розгляд справи без їх участі, проти заяви заперечень не має.
Суд, дослідивши матеріали справи, виходить з наступного:
Заявник зареєстрована у Першотравневому районі Донецької області .
Згідно відповіді зацікавленої особи, на звернення , встановлено, що зареєструвати смерть особи можливо лише рішенням суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
Відповідно до 257 ч.1 ЦПК країни, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України її. 5 від 31 березня 1995 року « Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Смерть зафіксовано, вище вказаним свідоцтвом, підтверджується довідкою про причину смерті, договором про надання послуг ритуального бюро, накладною на придбання речей у ритуальному бюро, довідкою з міста поховання.
Перелічені папери отримані на території непідконтрольній українській владі.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується частиною другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, враховує норму статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якою встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частішою другою цієї статті, с недійсним і не створює правових наслідків.
Вирішуючи питання щодо оцінки доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Під час розгляду даної категорії справ суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини , а також Молдови та Росії , де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (МатіЬіа са$е), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Згідно рекомендації законодавця, висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території*. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що, виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до 257-1 ч.1 ЦПК України, Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
На підставі наведеного заява підлягає задоволенню
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст. 259 ч.2 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Керуючись ст. 208,210,213,215,218, 256-259 ЦПК України,
Заяву задовольнити. Встановити, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер 19.10.2016 року, м.Горлівка, Україна.
Ухвалене судом рішення, підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.Є.Скудін.