ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.11.2016Справа №910/19314/16
За позовом: державного підприємства "БІЛОКОРОВИЦЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО"
до: міністерства оборони України
про: стягнення 59.163,91 грн.
Суддя Балац С.В.
Представники:
позивача: Сорока С.С. - за довіреністю від 21.11.2016 № 33;
відповідача: Лисак Я.А. - за довіреністю від 05.01.2016 № 220/19/д.
Державне підприємство "БІЛОКОРОВИЦЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" звернулося до господарського суду із позовом до міністерства оборони України про стягнення 59.163,91 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем, оскільки не здійснив розрахунок за поставлений позивачем товар за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 22.12.2014 № 343/3/99. Вказана обставина призвела до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаним договором в сумі 59.163,91 грн., з яких: основна заборгованість складає 33.229,46 грн.; 3 % річних в сумі 1.676,94 грн. та інфляційні втрати в сумі 24.257,51 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2016 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/19314/16. Розгляд справи призначено на 28.11.2016.
Відповідач, скориставшись правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позовні вимоги відхилив повністю з підстав неможливості реєстрації відповідних фінансових зобов'язань в органах державної казначейської служби України у зв'язку з отриманням звіту про закінчення переговорної процедури закупівлі комітетом з конкурсних торгів лише 06.01.2015, які на даний рік вже не передбачені. Також відповідач вказує на відсутність в матеріалах справи акту приймання-передачі товару, як доказу фактичної передачі товару. Крім того, в даному відзиві відповідач просить суд застосувати позовну давність на нараховані позивачем штрафні санкції та врахувати п. 7.3 договору про закупівлю товарів за державні кошти від 22.12.2014 № 343/3/99.
В судовому засіданні 28.11.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши доводи повноважних представників сторін по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,
Між державним підприємством "БІЛОКОРОВИЦЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО", як постачальником, (далі - позивач) та міністерством оборони України, як замовником, (далі - відповідач) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти від 22.12.2014 № 343/3/99 (далі - Договір), відповідно до предмету якого позивач зобов'язується до 20.12.2014 поставити відповідачу деревину необроблену (02.20.1) 15 лотів, а саме лот 2 лісоматеріали круглі типу "Стойка" 60,00 куб. м. у асортименті, кількості та за цінами зазначені в специфікації постачання товарів (Додаток № 1 до Договору), а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору, вартість товару становить 33.228,00 грн.
Положеннями п. 7.2 Договору, зокрема, передбачено, що право власності на товар, а також всі пов'язані з цим ризики, переходять від позивача до відповідача в момент підписання останнім актів приймання-передачі продукції (накладних).
Згідно п. 4.1 Договору, розрахунки за поставлені та належним чином прийняті товари належної якості та кількості проводяться шляхом оплати відповідачем після пред'явлення позивачем рахунку-фактури протягом двадцяти банківських днів з дати постачання, за умови надходження бюджетних коштів на рахунок відповідача за даним кодом видатків.
Пунктом 7.3 Договору, зокрема, передбачено, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України сторони встановили інший розмір процентів - нуль процентів.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок невиконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за Договором. Відповідачем вартість отриманого товару на користь позивача не сплачена, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за Договором в сумі 59.163,91 грн., з яких: основна заборгованість складає 33.229,46 грн.; 3 % річних в сумі 1.676,94 грн. та інфляційні втрати в сумі 24.257,51 грн.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з урахуванням такого.
Приписом ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, позивач, на виконання своїх зобов'язань за Договором та на його умовах, поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 33.228,00 грн. Наведена фактична обставина підтверджується актом приймання-передавання товару від 23.12.2014, який підписаний сторонами, скріплений відбитками їх печаток та наявний в матеріалах справи.
Враховуючи вказаний акт фактична поставка позивачем відповідачу товару за Договором документально підтверджена на суму 33.228,00 грн.
Суд відзначає, жодного підтвердження факту сплати відповідачем на користь позивача заборгованості в розмірі 33.228,00 грн. сторонами судового процесу до суду не подано.
Відтак позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості підлягає задоволенню в сумі 33.228,00 грн.
З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що сторонами спору у пункті 7.3 Договору визначено нульову ставку процентів відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1.676,94 грн. задоволенню не підлягає.
Вирішуючи спір в частині вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 24.257,51 грн. суд зазначає, що вказана вимога задовольняється судом частково, оскільки розрахунок позивача, викладений у позові, є арифметично невірним. Наведена позовна вимога підлягає задоволенню в сумі 15.982,66 грн., за таким розрахунком суду:
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу
01.2015 - 12.201533.228,00143,314.387,72
01.2016 - 07.201633.228,00104,81.594,94
Загальний розмір інфляційного збільшення суми боргу15.982,66
Заперечення відповідача викладені у відзиві на позов судом частково відхилені з огляду на те, що неможливість реєстрації фінансових зобов'язань в органах державної казначейської служби України, які не передбачені у 2016 році жодним чином не впливає на неможливість виконання позивачем грошового зобов'язання за Договором. Крім того, відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати поставленої та прийнятої продукції, тому судом не приймається.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446.
Твердження відповідача про застосування позовної давності на нараховані позивачем штрафні санкції судом відхилені з огляду на те, що, зокрема, інфляційні нарахування не є санкціями, а є частиною грошового зобов'язання та виступають специфічним способом відшкодування мінімального розміру реальних збитків, що є неминучими у разі прострочення грошового зобов'язання та стягуються незалежно від вини боржника.
Про компенсаційний характер нарахувань, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України неодноразово вказував Верховний Суд України, який зазначив, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді, зокрема, інфляційного нарахування на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника (постанова від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12).
Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
З огляду на те, що даний спір виник внаслідок неправильних дій з боку відповідача, суд, в порядку передбаченому ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає судовий збір на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь державного підприємства "БІЛОКОРОВИЦЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" (11054, Житомирська обл., Олевський р-н., смт. Нові Білокоровичі, вул. Гагаріна, буд. 1; ідентифікаційний код 00991798) основну заборгованість в сумі 33.228 (тридцять три тисячі двісті двадцять вісім) грн. 00 коп.; інфляційні втрати в сумі 15.982 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 66 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1.378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.
3. В іншій частині позову відмовити повністю.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 12 грудня 2016 року
Суддя С.В. Балац