номер провадження справи 20/34/16-33/85/16
05.12.2016 Справа № 908/662/16
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Абразив Груп” (69084, м.Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 100-А)
до відповідача: Приватного підприємства “Агро-Ком” (69096, м. Запоріжжя, вул. Айвазовського, буд. 9)
про стягнення суми
Суддя Мірошниченко М.В.
Секретар судового засідання Хилько Ю.І.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № б/н 05.12.2016 р.;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю “Абразив Груп” звернулося в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства “Агро-Ком” суми 10399,99 грн. - заборгованості за договором № 2412/13 від 02.07.2013 р., суми 756,25 грн. - 3% річних, суми 738,18 грн. - пені, суми 8211,35 грн. - інфляційного збільшення.
Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що на виконання укладеного між сторонами договору № 2412/13 від 02.07.2013 р. на підстави видаткової накладної № АГ2-002969 від 02.09.2013 р. відповідачу поставлено товар на загальну суму 13 399,99 грн. При цьому відзначає, що умовами договору було передбачено 50% передплати та 50% повинно було бути сплачено протягом 10 днів з моменту отримання товару. Проте, враховуючі усні домовленості між сторонами, покупцю було передано товар на більш лояльних умовах, а саме, товар поставлено без передплати. Вартість отриманого відповідачем від позивача товару сплачена частково в сумі 3000,00грн., решту заборгованості, що складає 10 399,99грн. на час подання позову не сплачено. Невиконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті товару, за доводами позивача, є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та ст. 625 ЦК України санкцій у вигляді пені, 3% річних та інфляції. Посилаючись на приписи статей 11, 257, 509, 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, 173, 175, 181, 218, 223, 265 ГК України, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою від 11.03.2016 р. (суддя Гандюкова Л.П.) позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/662/16, справі присвоєно номер провадження 20/34/16, справу призначено до розгляду на 24.03.2016 р.
На підставі ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва до 14.04.2016 р. Ухвалою суду від 14.04.2016 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 27.04.2016 р., у судове засідання для дачі пояснень на підставі ст. 30 ГПК України викликаний ОСОБА_2
Відповідно до ст. 81-1 ГПК України, за ініціативою суду, починаючи з судового засідання 27.04.2016 р., здійснювалася фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу; в судовому засіданні 27.04.2016 р. на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 05.05.2016 р.
27.04.2016 р. від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач збільшив розмір заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних, зменшивши при цьому суму пені, просить стягнути заборгованість за договором у сумі 10399,99 грн., 3% річних у сумі 830,87 грн., пеню в сумі 728,71 грн. та інфляційне збільшення в сумі 8620,17 грн. Заява була прийнята судом до розгляду на підставі ст.22 ГПК України.
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши в письмовому відзиві вказав, що договір №2412/13 від 02.07.2013 р. із позивачем не укладався. У жодному первинному документі не міститься посилання на договір № 2412/13 від 02.07.2013 р. У податковій накладній № 9 від 02.09.2013 р., наданої позивачем, зазначено договір поставки № 2412/13 від 21.08.2013 р. На зобов'язання, які є предметом даного спору, не поширюються умови договору № 2412/13 від 02.07.2013 р., у т.ч. щодо застосування штрафних санкцій. Отже, вимоги про стягнення пені є безпідставними. Отримання претензії, на яку посилається позивач, відповідач заперечує та вказує на ненадання позивачем доказів її направлення. Зауважує, що навіть якщо мала місце поставка товару, за недоведеності направлення відповідачу вимоги про сплату боргу, звернення позивача до суду є передчасним через відсутність доказів порушення його прав. Також відповідач зазначає, що з його боку видаткова накладна № АГ2-002969 від 02.09.2013р. не підписувалася та довіреність №44 від 23.08.2013 р. не видавалася. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач на відзив відповідача надав письмове пояснення по справі, в якому зазначив, що договір поставки № 2412/13 від 02.07.2013 р. укладений із дотриманням вимог ч. 1 ст. 181 ГК України. Відповідач здійснював оплату за поставлений товар. Враховуючи, що між сторонами більше не укладалися будь-які договори, окрім спірного, наявність рахунку-фактури № АГ2-003230 від 21.08.2013 р. навіть без посилань на договір, повністю кореспондує п. 1.1 договору та дозволяє достовірно встановити підставу здійснення відповідної господарської операції. За фактом невірного зазначення в податковій накладній реквізитів договору пояснює, що вказана неточність є результатом технічної помилки, яка сталася під час внесення даних, при цьому номер договору був зазначений вірно. Претензія відповідачу направлялася листом 6900610055136, але не була отримана відповідачем через його бездіяльність “за закінченням терміну зберігання”. Вважає доведеними та підтвердженими письмовими доказами вимоги позивача про стягнення сум.
Ухвалою від 05.05.2016 р. на підставі ст. 41 ГПК України було призначено судову почеркознавчу та технічну експертизу документів, проведення якої доручено експертам Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз та на підставі п. 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України провадження у справі № 908/662/16 зупинено до отримання результатів судової експертизи.
02.09.2016 р. на адресу суду з експертної установи з супровідним листом від 06.07.2016 р. № 163/164-16 надійшли матеріали справи № 908/662/16. У супровідному листі зазначено, що матеріали справи № 908/662/16 повертаються без виконання комплексної (почеркознавчої та технічної експертизи документів) № 163/164-16 у зв'язку з несплатою ПП “Агро-Ком” вартості висновку судового експерта, рахунок для оплати якого був направлений останньому 16.05.2016 р.
Ухвалою господарського суду від 02.09.2016 р. провадження у справі № 908/662/16 поновлено з 29.09.2016 р. Судове засідання призначено на 29.09.2016 р. о 14 год. 30 хв. Зобов'язано сторони надати витребувані документи.
Відповідно до ч. 3 ст. 2-1 ГПК України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 р., через закінчення повноважень судді Гандюкової Л.П., справу № 908/662/16 передано на розгляд судді Мірошниченку М.В.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.10.2016 р. прийнято справу № 908/662/16 до свого провадження суддею Мірошниченко М.В., справі присвоєно номер провадження 20/34/16-33/85/16, розгляд справи призначено на 08.11.2016 р.
На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 08.11.2016р. (в присутності представників сторін) оголошувалася перерва до 05.12.2016 р.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у позовній заяві та підтримав раніше подану письмову заяву про збільшення розміру позовних вимог.
Розглянувши надану позивачем заяву від 09.11.2016 р. вих. № б/н, суд відзначає, що позивач у свої заяві, вказуючи на збільшення розміру позовних вимог, фактично змінює підстави позову. В позовній заяві в обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає про невиконання відповідачем своїх зобов'язань по договором № 2412/13 від 02.07.2013 р. В поданій заяві позивач зазначає, що поставка товару за видатковою накладною № АГ2-002969 від 02.09.2013 р. була здійснена не в рамках цього договору (позадоговірна поставка) з огляду на відсутність посилань на вказаний договір у первинних документах. Фактично відмовляючись від нарахування пені, позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 10399,99 грн., суму 1028,58 грн. 3% річних та суму 9533,86 грн. інфляційного збільшення.
Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Отже, право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.
Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту часу, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог. Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.
В своїй заяві позивач вказує на збільшення розміру позовних вимог, проте, фактично змінює підстави позову.
Враховуючи зазначене, а також, оскільки розгляд справи по суті вже розпочато, подана заява судом не приймається до розгляду та приєднується до матеріалів справи.
Також, у судовому засіданні представник позивача звернувся до суду до письмовою заявою про відмову від позову за вимогою про стягнення пені.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
Розглянувши заяву позивача про відмову від позову за вимогою про стягнення пені, враховуючи, вказана відмова не суперечить законодавству і фактичним обставинам справи, не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів, суд вважає за доцільне прийняти відмову позивача від позову за вимогою про стягнення пені, провадження у справі у цій частині припинити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
За таких обставин, предметом позову у справі № 908/662/16 є позовні вимоги про стягнення з ПП «Агро-Ком» заборгованості за договором у сумі 10399,99 грн., 3% річних у сумі 830,87 грн. та інфляційних втрат в сумі 8620,17 грн.
Представник відповідача у судове засідання 05.12.2016 р. не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду в судовому засіданні, призначеному на 05.12.2016р. представника відповідача було повідомлено у попередньому судовому засіданні 08.11.2016 р.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи обмеженість розгляду справи визначеним законом процесуальним строком та зважаючи на те, що про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача. В судовому засіданні 08.11.2016 р. представник відповідача був присутній, свої доводи суду оголосив та мав можливість надати додаткові письмовіі пояснення.
В судових засіданнях 08.11.2016 р. та 05.12.2016 р. за клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
В судовому засіданні 05.12.2016 р. прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача (а представника відповідача у судовому засіданні 08.11.2016 р.), суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Матеріали справи свідчать, що 02.07.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Абразив Груп» (Постачальником, позивачем у справі) та Приватним підприємством «Агро-Ком» (Покупцем, відповідачем у справі) укладено договір поставки №2412/13 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати (поставити) Покупцю товар, а Покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити йог вартість в прядку, розмірі та на умовах цього договору (п. 1.1 Договору).
За змістом п. 3.2 Договору розрахунки по даному договору здійснюються шляхом 50% передплати в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника та 50% протягом 10 днів з моменту передачі товару Покупцю, якщо інше не узгоджено в договорі.
За визначенням п. 8.2 Договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2013 р. Якщо за 20 днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не заявить про його припинення, договір вважається пролонгованим на наступний рік.
Судом встановлено, що 02.09.2013 р. згідно видаткової накладної №АГ2-002969 позивачем було поставлено відповідачу, а останнім прийнято товар на загальну суму 13399,99 грн.
Вказані обставини підтверджуються копією видаткової накладної № АГ2-002969 від 02.09.2013 р. (арк. справи 15, том 1).
На оплату позивачем виставлено рахунок-фактуру № АГ2-003230 від 21.08.2013 р.
Вартість отриманого від позивача товару відповідачем сплачено частково згідно платіжних доручень № 1647 від 03.10.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 1701 від 21.10.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 1853 від 20.12.2013 р. на суму 1000,00 грн. Інших доказів на підтвердження оплати вартості поставленого позивачем товару відповідачем не надано.
За доводами позивача, станом на момент розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість за отриманий від позивача товар в сумі 10399,99 грн.
23.06.2016 р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих. № 282 з вимогою сплатити заборгованість (докази направлення відсутні). Претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Як вказує позивач, у визначений строк відповідачем вартість отриманого товару не сплачено, що стало підставою для звернення до суду та нарахування на суму заборгованості відсотків річних та інфляційних втрат.
Позовні вимоги про стягнення з стягнення з ПП «Агро-Ком» основного боргу у сумі 10399,99 грн., 3% річних у сумі 830,87 грн. та інфляційних втрат в сумі 8620,17 грн. (з урахуванням прийнятої судом відмови від позову за вимогою про стягнення пені), стали предметом судового розгляду у даній справі.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на умови укладеного між сторонами договору поставки № 2412/13 від 02.07.2013 р. та фактичну поставку товару за видатковою накладною № АГ2-002969 від 02.09.2013 р.
Разом з тим, зважаючи на відсутність у вказаній видатковій накладній посилань на договір поставки № 2412/13 від 02.07.2013 р., суд не вбачає підстав вважати, що товар за видатковою накладною було поставлено на виконання зазначеного Договору. Отже, в даному випадку має місце поставка товару у спрощений спосіб.
Відповідно до приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як випливає з матеріалів справи, на підставі двосторонньо підписаної видаткової накладної № АГ2-002969 від 02.09.2013 р. (арк. справи 15) між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов'язки, а саме обов'язки позивача полягають у поставці товару відповідачеві, а обов'язки відповідача - у прийнятті товару та його оплаті.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.
В даному випадку, у спірній видатковій накладній міститься назва продукції, одиниця виміру, кількість, ціна та вартість товару, тобто всі відомості, які необхідні для укладення договору купівлі-продажу.
Таким чином, суд відзначає, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст. 11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар.
В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. В даному випадку ані законом, ані Договором (договір відсутній) інше не встановлено. Факт отримання товару за наведеними накладними підтверджений матеріалами справи.
Договір купівлі-продажу є оплатним - при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором, двосторонньо зобов'язуючим - це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків: продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі, а також консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами.
Таким чином, виходячи із правової природи договору купівлі-продажу, з моменту отримання товару у покупця одночасно виникає зустрічне зобов'язання по оплаті переданого товару.
Обставини справи свідчать, що фактично між позивачем та відповідачем виникли взаємні обов'язки на підставі усної домовленості про поставку товару (купівлі-продажу) згідно двосторонньо підписаної накладної. Отже, з моменту підписання покупцем цієї видаткової накладної та отримання вказаного в ній товару у покупця виникло зобов'язання по сплаті ціни переданого йому товару.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання та передав відповідачу товар на суму 13399,99 грн. Вартість товару відповідач оплатив частково в сумі 3000,00 грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за отриманий від позивача по видатковій накладній товар, яка станом на момент розгляду справи становить 10399,99 грн.
Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 10399,99 грн. основного боргу обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Відносно доводів відповідача, що видаткова накладна та довіреність з боку відповідача не підписувалась і, відповідно, товар за видатковою накладною не отримувався, суд зазначає наступне.
На оплату відповідачу позивачем було виставлено рахунок-фактуру № АГ2-003230 від 21.08.2013 р. на суму 13399,99 грн.
В реквізитах платіжних доручень № 1647 від 03.10.2013 р., № 1701 від 21.10.2013 р., № 1853 від 20.12.2013 р., згідно з якими відповідачем частково сплачено суму боргу, в графі «призначення платежу» останнім зазначається підставою сплати - Рахунок-фактура № АГ2-003230 від 21.08.2013 р.
Таким чином, часткова сплата грошових коштів за виставленим позивачем рахунком свідчить про визнання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
За змістом п. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складеш під час здійснення такої операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, для підтвердження факту поставки та приймання товару, достатньо видаткової накладної, яка є первинним документом.
В даному випадку, долучена до матеріалів справи копія видаткової накладної, яка залишена відповідачем без оплати (№ АГ2-002969 від 02.09.2013 р.), містить підпис уповноваженого представника Покупця (відповідача). Повноваження представника відповідача на отримання від підтверджуються відповідною довіреністю, яка підписана керівником та головним бухгалтером ПП «Агро-Ком». Видаткова накладна та довіреність скріплені печаткою підприємства.
При цьому, судом враховується, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Отже, зазначене обумовлює презумпцію, в силу якої печатка на любому документі вважається поставленою з відома її керівника.
Також суд звертає увагу, що за клопотанням відповідача судом було призначено судову почеркознавчу та технічну експертизу документів, проте, 02.09.2016 р. на адресу суду з експертної установи надійшли матеріали справи № 908/662/16 з посиланням, що матеріали справи повертаються без виконання комплексної (почеркознавчої та технічної експертизи документів) у зв'язку з несплатою ПП “Агро-Ком” вартості висновку судового експерта. При цьому суд зауважує, що у відповідності до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р., «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в такому разі суд повинен розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Таким чином, можливістю довести, що спірна видаткова накладна та довіреність не є належними доказами у справі щодо підтвердження факту отримання від позивача товару, відповідач не скористався.
Доводи відповідача, що за відсутності доказів направлення позивачем на адресу відповідача вимоги про сплату боргу, звернення позивача до суду є передчасним через відсутність доказів порушення його прав, суд відхиляє як необґрунтовані.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України умовою задоволення позову і захисту прав та інтересів позивача, є встановлення факту порушення, невизнання або оспорювання цивільного права останнього.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002, зазначено, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Зі змісту вищенаведеного вбачається, що позивач має право на звернення до суду. Вказане право ТОВ «Абразив Груп» реалізовано шляхом подання позову про стягнення заборгованості, за яким порушено провадження.
При цьому, суд звертає увагу на те, що вказане рішення Конституційного Суду України не визначає момент, з якого суб'єктивне право позивача є порушеним відповідачем та не регулює питання матеріального права в частині настання строку виконання грошового зобов'язання. Визначення законом чи погодження сторонами строку настання зобов'язання не свідчить про встановлення досудової процедури вирішення спору, а подача позову не може змінювати встановлений строк виконання цивільно-правового зобов'язання.
Також, поза увагою відповідача залишено положення ст. 692 ЦК України, якою встановлено обов'язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо інше не встановлено законом або договором. Факт отримання товару за вищевказаною накладною підтверджений матеріалами справи.
В даному випадку суд дійшов висновку, що товар позивачем відповідачу поставлено у спрощений спосіб, за видатковою накладеною, отже, з моменту підписання відповідачем цієї накладної та отримання вказаного в ній товару, у нього виникло зобов'язання по сплаті вартості переданого йому товару.
Додатково, суд вважає необхідним відзначити, що аналіз обставин справи дає підстави для висновку про невідповідність поведінки відповідача у спірних відносинах загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам справедливості та добросовісності, які передбачають відповідність поведінки суб'єктів пануючим у суспільстві морально-етичним і моральним нормам; фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці.
Крім суми основного боргу позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 830,87 грн. та інфляційних втрат в сумі 8620,17 грн.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” роз'яснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на вищевикладене, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем строків оплати отриманого товару та приписи чинного законодавства, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних заявлені позивачем обґрунтовано.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
У пункті 30.1 статті 30 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” визначено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
За змістом п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.
Враховуючи викладене, а також приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, судом перевірено розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”. При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобов'язання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат.
Суд відзначає, що вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню. Так, за заявлений позивачем період часу, належний до стягнення загальний розмір суми 3% річних становить суму 828,62 грн., тому в решті позовної вимоги про стягнення 3% річних слід відмовити, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 8620,17 грн. втрат від інфляції, суд зазначає наступне:
Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та здійснено розрахунки - за період з вересня 2013 р. по квітень 2016 р. на суму заборгованості, з урахуванням часткових оплат, та встановлено, що належний до стягнення розмір інфляційних втрат становить суму 8513,45грн. В решті позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як нарахованих та заявлених до стягнення необґрунтовано.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в сумі 10399,99 грн. основного боргу, в сумі 8513,45 грн. інфляційних втрат та в сумі 828,62 грн. - 3% річних. В іншій частині позову суд відмовляє з огляду на необґрунтованість.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В даному випадку, позивачем доведено частково, а відповідачем не спростовано обґрунтованість та правомірність визнаних судом обґрунтованими позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1321,91 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 49, 75, п.4 ч.1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Припинити провадження у справі за позовною вимогою про стягнення пені.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства “Агро-Ком” (69096, м. Запоріжжя, вул. Айвазовського, буд. 9, код ЄДРПОУ 36648556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Абразив Груп” (69084, м.Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 100-А, код ЄДРПОУ 33703603) суму 10399 (десять тисяч триста дев'яносто дев'ять) грн. 99 коп. основного боргу, суму 8513 (вісім тисяч п'ятсот тринадцять) грн. 45 коп. інфляційних втрат, суму 828 (вісімсот двадцять вісім) грн. 62 коп. - 3% річних та суму 1321 (одна тисяча триста двадцять одна) грн. 91 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України та ч.3 ст. 51 ГПК України 09.12.2016 р.
Суддя М.В. Мірошниченко