06 грудня 2016 р. Справа № 902/862/16
Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький", код ЄДРПОУ 30807916 (23806, Вінницька область, Теплицький район, с. Залужжя, вул. Молодіжна, 1)
до Приватного підприємства "Гайсинський м'ясокомбінат", код ЄДРПОУ 34058430 (23700, Вінницька область, Гайсинський район, вул. Плеханова, 26)
про стягнення 24127,09 грн.
за участю секретаря судового засідання Мовчан Г.М.
представники сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: ОСОБА_1 - довіреність № 356 від 05.12.2016р.
Сільськогосподарський виробничий кооператив "Залузький" звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Гайсинський м'ясокомбінат" 24127,09 грн, а саме: 12885,14 грн основного боргу, 628,32 грн 3% річних, 8525,68 грн пені та 2087,95 грн інфляційних втрат.
За вказаним позовом 11.10.2016р. судом порушено провадження у справі №902/862/16 з призначенням до розгляду на 27.10.2016р.
Ухвалою суду від 27.10.2016 р. розгляд справи відкладено на 15.11.2016 р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та ненаданням сторонами витребуваних судом доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 15.11.2016р. представників сторін та ненаданням останніми витребуваних судом доказів, ухвалою суду від 15.11.2016р. розгляд справи відкладено на 06.12.2016р.
Представник позивача в судове засідання 06.12.2016р. не з'явився. Натомість 06.12.2016р. до суду від позивача надійшла заява №б/н від 05.12.2016р. про уточнення позовних вимог, в якій останній зазначив, що відповідач з моменту направлення вказаної позовної заяви до суду здійснив повний розрахунок основного боргу, а тому позивач просить зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача загальну суму заборгованості в розмірі 11241,95 грн, а саме: 628,32 грн 3% річних та 8525,68 грн пені, 2087,95 грн інфляційних втрат, а також витрати, пов'язані із сплатою судового збору в сумі 1378,00 грн.
Розглянувши вказану заяву позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.
Відповідно до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Згідно п. 3.10. зазначеної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене та зміст заяви позивача про уточнення позовних вимог, суд дійшов висновку, що дані уточнення по своїй суті не є зменшенням позовних вимог. Разом з тим, суд не може розцінити вказану заяву, як відмову від позову в частині стягнення основного боргу. З огляду не викладене, подальший розгляд справи здійснюється щодо вимог позивача зазначених в позовній заяві, без урахування заяви про уточнення позовних вимог.
Разом з тим, у вказаній заяві про уточнення позовних вимог, позивач також просив суд, винести рішення по справі без участі його уповноваженого представника.
06.12.2016р. до суду від відповідача надійшло заперечення № 354 від 05.12.2016р. на позовну заяву та витребувані попередніми ухвалами суду докази.
Представник відповідача в судовому засіданні 06.12.2016р. та у наданих запереченнях №354 від 05.12.2016р. проти позову заперечив, мотивуючи тим, що відповідачем станом на час розгляду справи в суді повністю погашено суму основного боргу.
Беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду представника позивача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
28.04.2014р. між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Залузький" (за договором - постачальник) до Приватного підприємства "Гайсинський м'ясокомбінат" (за договором - покупець) укладено договір поставки за № 38.
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник приймає на себе зобов'язання на умовах і протягом терміну дії цього договору поставити (передати), а покупець прийняти та оплатити поставку свиней, ВРХ (надалі - худоба). Цей договір укладено сторонами з метою проведення багаторазових операцій поставки худоби (п. 1.2. договору).
Згідно п. 2.1. покупець здійснює закупку худоби за ціною, зазначеною у прайсі підприємства, або по домовленості сторін, що підтверджується додатковою угодою.
В п.2.2 договору сторони погодили, що оплата покупцем за отриману у власність худобу здійснюється по факту поставки. Днем здійснення платежів - є день зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, або внесення готівки до каси продавця (п. 2.7. договору).
Відповідно доп. 2.8. договору закупівля кожної окремої худоби зазначається постачальником у накладних, підпис яких уповноваженим представником продавця свідчить про погодження сторонами ціни переданої продукції.
Згідно п. .3.2. договору, перехід права власності відбувається в момент передачі худоби, що оформлюється відповідною документацією.
В п. 6.1. договору сторони погодили, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, та діє до 31.12.2015р.
На виконання умов договору № 38 від 28.04.2014р. позивачем поставлено відповідачу товар (худобу) на загальну суму 18738,40 грн, що підтверджується видатковою накладною № 28 від 01.09.2015р. на суму 18738,40 грн
Факт здійснення поставки товару визначеного у видатковій накладній № 28 від 01.09.2015р. на підставі договору поставки № 38 від 28.04.2014р. не заперечується відповідачем, який також на виконання вимог ухвали суду надав до матеріалів справи копію договору поставки № 38 від 28.04.2014р. та видаткової накладної № 28 від 01.09.2015р., які обопільно підписані сторонами.
За отриманий згідно зазначеної видаткової накладної товар відповідачем були проведено часткові розрахунки на загальну суму 7000,00 грн., з яких, як стверджує позивач в позовній заяві та не заперечується представником відповідача в судовому засіданні, 1146,74 грн були зараховані в рахунок погашення заборгованості за попередні поставки товару (худоби) за цим договором. Наведене стверджується наданими відповідачем виписками банку від 19.08.2016р. на суму 5000 грн та від 23.08.2016р. на суму 2000,0 грн.
Таким чином, станом на час подання позову до суду у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар по договору № 38 від 28.04.2014 року та відповідно до накладної №28 від 01.09.2015 року в сумі 12885,14 грн.
Разом з тим, після подання позивачем позовної заяви до суду, а саме 17.11.2016р. та 02.12.2016р. відповідач повністю розрахувався за отриманий згідно видаткової накладної № 28 від 01.09.2015р. товар на загальну суму 12885,14 грн, що стверджується банківськими виписками від 17.11.2016р. та від 02.12.2016р.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України.
Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.
З моменту укладення між сторонами договору №38 від 28.04.2014р., між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".
Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1 статті 625 ЦК України).
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи те, що після подання позивачем позову до суду відповідачем сплачено за отриманий товар відповідно до накладної № 28 від 01.09.2015р. на загальну суму 12885,14 грн, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України в частині стягнення 12885,14 грн основного боргу.
Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 628,32 грн 3% річних, які нараховані на заборгованість в сумі 19885,14 грн за період з 01.09.2015р. по 10.07.2016р., 8525,68 грн пені, які нараховані на заборгованість в сумі 19885,14 грн за період з 02.09.2015р. по 07.10.2016р. та 2087,95 грн інфляційних втрат, які нараховані на заборгованість в сумі 19885,14 грн за період з вересня 2015р. по травень 2016р. включно, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В п. 2.2. договору сторони визначили, що оплата покупцем за отриману у власність худобу здійснюється по факту поставки.
У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).
Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 5.6. договору, за несвоєчасне перерахування коштів покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми своєчасно несплаченої поставки худоби.
З огляду на викладене, оскільки відповідач не здійснив в повному обсязі оплату товару отриманого відповідно до договору поставки № 38 від 28.04.2014р. та накладної №28 від 01.09.2015р., у встановлений термін згідно п. 2.2 договору, то він відповідно з вимогами чинного законодавства є боржником, що прострочив, а тому вимоги щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.
При перевірці правильності нарахування позивачем інфляційних втрат, 3% річних та пені, судом встановлено, що позивачем до розміру заборгованості, на яку нараховано пеню, річні та інфляційні включено, окрім заборгованості за отриманий товар по видатковій накладній № 28 від 01.09.2015р., також заборгованість за попередні поставки, які не були предметом судового розгляду по даній справі та не підтверджені належними та допустимими доказами.
При здійсненні судом перерахунку інфляційних втрат за допомогою калькулятора штрафів програми "ЛІГА.ЗАКОН" з суми заборгованості за отриманий товар по видатковій накладній № 28 від 01.09.2015р. в розмір 18738,40 грн, згідно визначених позивачем періодів (з вересня 2015р. по травень 2016р. включно), загальна сума інфляційних втрат складає 1697,85 грн.
Враховуючи вищевикладене позов в частині стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню в сумі 1697,85 грн, а в решті суми - 390,10 грн слід відмовити.
Надавши оцінку правильності визначенню позивачем періодів нарахування пені та 3% річних, судом встановлено, що вказані періоди нарахування позивачем визначено не вірно. Так, в п.2.2 договору сторони погодили, що оплата покупцем за отриману у власність худобу здійснюється по факту поставки. Враховуючи викладене, початком для нарахування пені та річних за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Однак, позивач починає розрахунок пені та річних з 01.09.2015р., тоді як заборгованість за отриманий відповідачем товар згідно накладної № 28 від 01.09.2015р. виникла з 02.09.2016р.
Крім того, позивачем нарахування пені та річних проводилися на дату часткового погашення заборгованості, що є неприпустимим з огляду на зміст роз'яснень Вищого господарського суду України , викладених в п.1.9 постанови пленуму від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”.
Враховуючи викладене вище, при здійснені судом перерахунку річних за допомогою калькулятора штрафів програми "ЛІГА.ЗАКОН", сума 3% річних складає 591,03 грн. згідно нижче наведеного розрахунку:
- за період з 02.09.2015р. по 18.08.2016р. з заборгованості в розмірі 18738,40 грн, сума 3% річних складає 542,13 грн.
- за період з 19.08.2016р. по 22.08.2016р. з заборгованості в розмірі 13738,40 грн (19.08.2016р. була здійснена часткова проплата в сумі 5000 грн), сума 3% річних складає 4,52 грн.
- за період з 23.08.2016р. по 07.10.2016р. (кінцева дана визначена позивачем в розрахунку) з заборгованості в розмірі 11738,40 грн (23.08.2016р. була здійснена часткова проплата в сумі 2000 грн), сума 3% річних складає 44,38 грн. Разом: 591,03 грн.
Враховуючи вищевикладене позов в частині стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 591,03 грн, а в решті суми - 37,29 грн слід відмовити.
Разом з тим, заявлена позивачем пеня нарахована поза межами строку передбаченого ч.6 ст.232 ГК України.
Так, позивач заявив до стягнення пеню за період з 01.09.2015р. по 07.10.2016р. за прострочку виконання грошового зобов'язання, яке мало бути виконаним 01.09.2016р.
У ч.6 ст.232 ГК України зазначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом не встановлено, щоб стосовно спірних відносин законом або договором було встановлено інше правило щодо припинення нарахування пені, ніж наведене у ч.6 ст.232 ГК України.
Перебіг 6-місячного періоду нарахування пені, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України, розпочинається з наступного дня після спливу строку зобов'язання.
Перебіг передбаченого ч.6 ст.232 ГК України 6-місячного строку на нарахування пені за невиконання зобов'язання, яке мало бути виконаним 01.09.2016р., розпочинається з 02.09.2015р., а закінчується, відповідно, 01.03.2016р. Таким чином, враховуючи вищевикладене, в позовних вимогах позивача про стягнення з відповідача пені за період з 02.03.2016 по 07.10.2016р. слід відмовити , як заявленим з порушенням вимог норм ст. 232 ГК України.
Судом проведено розрахунок пені за допомогою калькулятора штрафів програми "ЛІГА.ЗАКОН" за період з 02.09.2015р. по 01.03.2016р., відповідно до положень ч. 6 ст. 232 ГК України, з суми заборгованості в розмірі 18738,40 грн, внаслідок чого сума пені склала 4227,19 грн.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 8525,68 грн пені, а тому позов в частині стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 4227,19 грн, а в решті суми- 4298,49 грн слід відмовити.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Заперечення відповідача оцінюються судом критично з огляду на те, що всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача в частині стягнення 3% річних, пені та інфляційних втрат.
За викладених вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Разом з тим, при прийнятті даного рішення в частині припинення провадження у справі судом враховано положення норм чинного законодавства щодо повернення позивачу з Державного бюджету України сплаченого судового збору. Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Згідно п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (у редакції постанови пленуму Вищого господарського суду України від 16.12.2015 р. № 2), питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи № 902/862/16, позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 1 378,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №687 від 06.09.2016 року. При цьому, поверненню позивачу підлягає судовий збір у розмірі 642,08 грн, що обчислений пропорційно, виходячи з суми позовних вимог щодо яких припинено провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
З огляду на відсутність клопотання щодо повернення сум судового збору, судом не вирішується питання про повернення відповідних судових витрат позивачу.
Решта судових витрат, відповідно до ст.49 ГПК України, розподіляється між сторонами у справі пропорційно задоволеним вимогам.
06.12.2016р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 4-5, 32, 33, 34, 43, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Гайсинський м'ясокомбінат", код ЄДРПОУ 34058430 (23700, Вінницька область, Гайсинський район, вул. Плеханова, 26) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Залузький", код ЄДРПОУ 30807916 (23806, Вінницька область, Теплицький район, с. Залужжя, вул. Молодіжна, 1) 591,03 грн 3% річних, 4227,19 грн пені, 1697,85 грн інфляційних втрат та 372,16 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
4. Провадження у справі в частині стягнення 12885,14 грн основного боргу припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
5. В позові в частині стягнення 37,29 грн 3% річних, 4298,40 грн пені та 390,10 грн інфляційних втрат відмовити.
6. Копію рішення направити позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 12 грудня 2016 р.
Суддя Колбасов Ф.Ф.
віддрук. 2 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (23806, Вінницька область, Теплицький район, с. Залужжя, вул. Молодіжна, 1)