Справа №2-244/08
06 травня 2009 року. Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Чебикіна В.П.,
при секретарі Власенко М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська
цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя
особа: державний нотаріус Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної
контори ОСОБА_6 до ОСОБА_7 “Про
визнання заповіту недійсним, встановлення факту прийняття спадщини та визнання
права власності на спадкове майно”, -
У квітні 1998 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_8,
ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з зазначеною позовною заявою,
посилаючись на те, що 09 серпня 1997 року померла їх рідна сестра ОСОБА_9
ОСОБА_3. Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з
трикімнатної квартири АДРЕСА_1 в місті
Дніпропетровську, житлового будинку №47 по вул. Єнисейської в місті
Дніпропетровську, цеглового гаражу № 293 підприємства “Калина” по вул.
Калиновій у місті Дніпропетровську. Коли вони звернулися до нотаріальної
контори, то їм повідомили, що 22 липня 1997 року за 18 днів до смерті сестра
ОСОБА_9, знаходячись на стаціонарному лікуванні в лікарні, уклала
заповіт на користь відповідача ОСОБА_7, який був для неї
сторонньою людиною. Заповіт був посвідчений Шостою Дніпропетровською державною
нотаріальною конторою. На їх (позивачів) думку, вказаний заповіт має бути
визнаним недійсним, так як у них є сумніви відносно того, що заповіт
підписаний особисто сестрою, в зв'язку з чим потрібно призначити почеркознавчу
експертизу. Крім того, їм відомо, що сестра після смерті єдиного сина
18.12.1996 року знаходилася в критичному стані, приймала у великих кількостях
медикаменти у тому числі і психотропні. 20 червня 1997 року вона (сестра)
поступила у 7 міську лікарню з діагнозом: цироз печінки, а 30 липня 1997 року
відповідач перевів її у лікарню імені Мечникова у відділення
гастроентерологїї. В них (позивачів) виникли сумніви в тому, що при складанні
заповіту їх сестра мала можливість правильно розуміти значення своїх дій та
керувати ними, тому потрібно призначити та провести судову психіатричну
експертизу. У позовній заяві позивачі просили визнати недійсним заповіт
ОСОБА_9, який посвідчено 22 липня 1997 року Шостою
Дніпропетровською державною нотаріальною конторою та зареєстрований під №2-
708; встановити факт прийняття ними (позивачами) спадщини після смерті сестри
ОСОБА_9; визнати за ними (позивачами) право власності на спадкове
майно: квартиру АДРЕСА_2 в місті
Дніпропетровську, будинок №47 по вул. Єнисейської в місті Дніпропетровську,
гаражу №293 підприємства “Калина” по вул. Калиновій в місті Дніпропетровську.
Представник позивачів ОСОБА_10 підтримала в судовому
засіданні позовні вимоги.
Відповідач ОСОБА_7 позов не визнав, пояснив, що з 1981
року був знайомий з сином ОСОБА_9, а з останньою познайомився у
1992 році. За проханнями її сина ОСОБА_11, він (позивач) у його відсутність
возив її по магазинам, базарам. Коли ОСОБА_12 помер, він перший, так як ніхто
не хотів їй телефонувати, повідомив ОСОБА_9 про це горе. На
похоронах він сказав ОСОБА_9, що збудує для ОСОБА_12 пам'ятник, на
що вона погодилася. Вартість пам'ятника склала 3000 доларів США, з яких 750
доларів зібрали його друзі та колеги ОСОБА_12 по роботі. 18.07.1997 року до
нього додому зателефонувала ОСОБА_9 та передала через жінку, що вона
бажає скласти заповіт і щоб він до неї приїхав. 20.07.1997 року він до неї
приїхав і вона йому сказала, що має намір скласти заповіт на нього, оскільки на
її думку він самий порядний і що він буде доглядати за могилою та будинком.
Крім того, вона йому вказала, яку фотокартку потрібно помістити на її пам'
ятник. Він почав заперечувати, але вона наполягала на своєму, плакала, казала,
що якщо він відмовиться від її пропозиції, то вона все перепише на монастир.
Він погодився. 21.07.1997 року хтось із знайомих відвіз її у лікарню. Вона
дала йому (відповідачу) список речей, які їй потрібно привезти в лікарню. Крім
того, вона сказала, що вже подзвонила нотаріусу і що його потрібно доставити у
лікарню. 22.07.1997 року він привіз нотаріуса у лікарню №7, де лікувалася
ОСОБА_9 Нотаріус розмовляла з ОСОБА_9 на самоті , а потім
вони всі поїхали до нотконтори. ОСОБА_9 з машини не виходила, так як
їй було важко підніматися по сходинам. Нотаріус зайшла до себе в кабінет,
оформила всі необхідні документи. Після чого спустилася до ОСОБА_9
Сидячі в машині, ОСОБА_9 підписала необхідні документи. При цьому
вона віддала йому ключі від будинку та квартири. До 25.07.1997 року вона
знаходилася на лікування в 7 -мій лікарні. 26.07.1997 року її привезли додому.
27.07.1997 року він (відповідач) відвіз її у 7-ому лікарню. 28.07.1997 року
вона скаржилася на недостатній догляд та просила перевести її у другу лікарню.
В ординаторської йому видали історію хвороби, яку він відвіз в обласну лікарню
ім. Мечнікова . Після вивчення історії хвороби йому сказали , що ОСОБА_9
Т. не є безнадійно хворою, тому вони візьмуться її полікувати. 29.07.1997 року
він привіз ОСОБА_9 до обласної лікарні, вона просила не казати нікому
про її місце знаходження, при цьому вона була в важкому стані. Потім їй
полегшало. Він возив їй їжу, ліки 3-4 рази на день, домовлявся з лікарями за
належний догляд за нею. 01.08.1997 року до ОСОБА_9 приїхав ОСОБА_13
І. (її співмешканець) , який виявив бажання знаходиться поряд з нею. Вона
попросила його (відповідача) дати ОСОБА_13 гроші, щоб він скуплятися для
неї. 09.08.1997 року , близько 03 год. ОСОБА_13 зателефонував йому та
повідомив, що ОСОБА_9 померла. 10.08.1997 року вони відвезли її одежу
в морг. Крім того, він, з метою виписки свідоцтва про смерть, віддав
судмедексперту паспорт ОСОБА_9 11.08.1997 року він приїхав в морг за
тілом, а після цього - за священиком. Коли приїхав до будинку, де мешкала
ОСОБА_9, то побачив, що гроб знаходиться у катафалку , поруч нікого
не було. Піднявся у квартиру і побачив, що родичі проміж собою ділили майно,
належне померлій. Він займався похоронами та поминками.
Представник відповідача підтримала доводи відповідача в обґрунтування
заперечень проти позовних вимог, просила при ухвалені рішення вирішити питання
про стягнення з позивачів 997 грн. держмита, виплата якого була відстрочена
ухвалою суду. Крім того, представник відповідача просила скасувати ухвалу суду
про забезпечення позовних вимог.
Третя особа- державний нотаріус ОСОБА_6 в судове засідання не з'
явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, надіслала
лист, в якому просила розглядати справу без її участі. Раніше в судовому
засіданні давала пояснення, в яких позовні вимоги не визнала, та про те, що з
ОСОБА_9 була знайома багато років, вона оформляла в неї всі
необхідні документи. За її проханням ОСОБА_9 , вона (ОСОБА_6
М.) 22.07.1997 року об 10-00 год . виїхала у 7-ому лікарню на транспорті,
який представив відповідач. В палаті вона сам на сам розмовляла з
ОСОБА_9 з приводу заповіту, який та бажала укласти. Вона (ОСОБА_6
М.) запропонувала ОСОБА_9 представити паспорт, свідоцтво про
смерть сина, свідоцтво про народження, та інші документи. ОСОБА_9
казала їй, що буде багато бажаючих на її майно, але вона довіряє тільки одній
людині: другу її сина - ОСОБА_12 Вона (ОСОБА_6М.) не мала
можливості видати ОСОБА_9 документи в лікарні, тому запропонувала їй
під'їхати до нотконтори, на що та погодилася. Коли вони приїхали, то
ОСОБА_9 залишилася в машині. Після того, як документи були готові,
вона спустилася вниз до ОСОБА_9 Спитала в неї , чи добровільно вона
підписує заповіт , на що та відповіла ствердливе та підписала заповіт . Вона
(ОСОБА_6М.) видала їй заповіт, а також повернула їй всі документи.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення
сторін, показання свідків, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних
підстав.
В судовому засіданні встановлено, що квітні 1998 року позивачі
ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з
позовною заявою до ОСОБА_7, посилаючись на те, що 09 серпня 1997 року
померла їх рідна сестра ОСОБА_9. Після її смерті
відкрилася спадщина, яка складається з трикімнатної квартири №108 в буд. № 43
по вул.Березинської в місті Дніпропетровську, житлового будинку №47 по вул.
Єнисейської в місті Дніпропетровську, цеглового гаражу № 293 підприємства
“Калина” по вул. Калиновій у місті Дніпропетровську. Коли вони звернулися до
нотаріальної контори, то їм повідомили, що 22 липня 1997 року за 18 днів до
смерті сестра ОСОБА_9, знаходячись на стаціонарному лікуванні в
лікарні, уклала заповіт на користь відповідача ОСОБА_7,
який був для неї сторонньою людиною. Заповіт був посвідчений Шостою
Дніпропетровською державною нотаріальною конторою. Позивачі просили визнати
заповіт недійсним з тих підстав, що на їх думку підпис на заповіті на ім'я
ОСОБА_7 виконана на ОСОБА_9, тобто є підробкою. Крім того,
позивачі розширили свої позовні вимоги та просили визнати заповіт недійсним, ще
й за тією підставою, що ОСОБА_9 на момент складання заповіту
22.07.1997 року не могла розуміти значення своїх дій та не мала можливості
керувати ними. Як на доказ своїх вимог позивачі посилалися на висновок
посмертної судово-психіатричної експертизи від 11.02.1999 року, згідно якого:”…
ОСОБА_9 на момент складання заповіту 22.07.1997 року виявляла ознаки
тимчасового хворобливого розладу душевної діяльності у вигляді синдрому
порушеної свідомості внаслідок важкої соматичної патології, коли психічна
діяльність носила характер крайньої неясності і автоматичності з позбавленням
хворої можливості розуміти ,що відбувається в цілому. Вказаний стан психічної
діяльності позбавляв ОСОБА_9 на період часу 22.07.1997 року
можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними” (а.с.120-121т.1).
В судовому засіданні встановлено, що підставою для вказаного висновку
явилася історія хвороби ОСОБА_9 із 7-ої міської лікарні, де вона
знаходилася на лікуванні з 20.06.1997 року по 30.07.1997 року. Будучи допитаною
у якості свідка лікар ОСОБА_14, яка лікувала ОСОБА_9 під час її
знаходження у лікарні №7, показала, що стан психіки у ОСОБА_9 був
нормальний, вона належним чином усвідомлювала свої дії та все те, про що
вона говорила. При огляді історії хвороби в судовому засіданні, лікар ОСОБА_14
В. показала, що історія хвороби з 7-го липня 1997 року і до кінця переписана
якоюсь особою , записи зроблені не нею (ОСОБА_14В.), так як записів щодо
стану психіки хворої нею не робилися, її підпис - підроблений. Також пояснила,
що після смерті ОСОБА_9 бачила її історію хвороби у ОСОБА_10
(представника позивачів), яка за її (ОСОБА_14В.) наполяганням видала
розписку, що історія хвороби знаходиться у неї. Яким чином історія хвороби
померлої з'явилася у ОСОБА_10, свідок ОСОБА_14 пояснити не змогла.
На судово-психіатричну експертизу історія хвороби ОСОБА_9
була надана вже в переписаному стані, тобто у підробленому.
В судовому засіданні було задоволено клопотання відповідача
ОСОБА_7 - про необхідність порушення кримінальної справи відносно
представника позивачів ОСОБА_10, так як вона скоїла злочин, передбачений ст.
194 ч.2 КК України. 22.11.2006 року з цього приводу винесена окрема ухвала, яка
надіслана прокурору Індустріального району міста Дніпропетровська.
16.03.2007 року прокурором Індустріального району міста Дніпропетровська
на підставі окремої ухвали суду, за фактом підробки історії хвороби
ОСОБА_9, порушив кримінальну справу за ознаками злочину,
передбаченого ч.1 ст.194 КК України (в редакції 1960 року). 26.01.2009 року до
суду надійшло повідомлення з Індустріального РВ ДМУ УМВС України в
Дніпропетровській області, що провадження по кримінальній справі № 64071221
відносно ОСОБА_10 за ст.194 ч.1 КК України, порушеною прокуратурою
Індустріального району міста Дніпропетровська, зупинено на підставі п.3 ст.206
КПК України.
Під час розгляду справи представниками позивачів двічі подавалися
клопотання про призначення додаткової посмертної судово-психітричної
експертизи, посилаючись на те, що в попереднього висновку (11.02.1999 р.)
вказується про те, що ОСОБА_9 при житті хронічною душевною хворобою
не страждала; на момент складання заповіту 22.07.1997 року виявляла ознаки
тимчасового хворобливого розладу душевної діяльності у вигляді синдрому
порушеної свідомості внаслідок тяжкої соматичної паталогії, коли психічна
діяльність носила характер крайньої неясності та автоматичності з позбавленням
хворої здатності розуміти те, що відбувається в цілому. Зазначений стан
психічної діяльності позбавляв її на 22 липня 1997 року можливості розуміти
значення своїх дій та керувати ними. Крім того, представники позивачів
посилалися в своїх клопотанням на те, що експертами не були враховані зокрема
показання свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,
ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_14, всі медичні та інші документи
щодо ОСОБА_9, інші матеріали справи.
Двічі суд залишав вказані клопотання без задоволення, мотивуючи тим,
що в зв'язку з тим, що історія хвороби ОСОБА_9 не може бути об'
єктом додаткового дослідження, так як вона повністю підроблена у напрямку
бажаному позивачам. Факт підробки був підтверджений фактом порушення
кримінальної справи за ст.194 ч.1 КК України .Експерт-лікарь ОСОБА_19 дала
в судовому засіданні показання, що справа вивчалася в цілому, в тому числі і
показання свідків, але головним документом для комісії лікарів була історія
хвороби ОСОБА_9 № 3198/97 (7-ма місклікарня міста Дніпропетровська).
На її (експерта) думку записи в історії хвороби достатньо повно свідчили про
психічний стан ОСОБА_9 ОСОБА_13 цей документ, а не показання свідків,
став підставою для винесення висновку про недієздатність ОСОБА_9,
під час складання заповіту. Саме , керуючись цим , суд вважав, що тільки на
показаннях вказаних свідків висновок про психічну дієздатність ОСОБА_9
Г.Т. зробити неможливо, тому і відмовив в клопотаннях.
В судовому засіданні представники позивачів надавали клопотання про
призначення по справі судової технічної експертизи документів, посилаючись на
те, що на їх думку, для правильного вирішення справи велике значення має
вирішення питань: у якій послідовності виконувалися реквізити заповіту
ОСОБА_9 від 22.07.1997 року: текст заповіту, дата, призвіще, ім'я,
по батькові, місце проживання заповідача, П.I.Б. та посвідчувальний напис
нотаріуса, підписи заповідача та нотаріуса, час складання заповіту, номер
внесення до реєстру, печатка; чи виготовлені підписи та рукописні записи на
заповіті від 22.07.1997 року у той час, яким датований цей документ?
Ухвалою суду клопотання залишено без задоволення, при цьому суд
посилався на те, що дві судові почеркознавчі експертизи (первісна та повторна)
зробили категорійний висновок про те, що підпис на заповіті належить
ОСОБА_9, тому проведення технічної експертизи документи не є
доцільним.
Так, відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи № 5069
від 15 жовтня 1998 року, виконаної експертом Харківського НДІ ім. засл. проф.М.
С. Бокаріуса підпис від імені ОСОБА_9 на другому екземплярі заповіту
від 22.07.1997 року у рядку “підпис” - виконана ОСОБА_9
ОСОБА_3 (а.с.74-75 т.1).
Згідно висновку повторної судово-почеркознавчої експертизи № 2569 від 26
червня 2006 року, виконаної експертами Харківського НДІ ім. засл. проф. М.С.
Бокаріуса, підписи від імені ОСОБА_9 в документах:
оригіналі першого екземпляра заповіту від 22 липня 1997 року від імені
ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_7 серії
НБ № 0646629, посвідченого нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної
нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за № 2-7091 в
рядку “підпис”; оригіналі другого екземпляра заповіту від 22 липня 1997 року
від імені ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_7
Олексійовича серії НБ № 0646629, посвідченого нотаріусом Шостої
Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та
зареєстрованого в реєстрі за № 2-7091 в рядку “підпис”; Реєстрі для реєстрації
нотаріальних дій Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори на
1997 рік (форми №1) - виконані особисто самою ОСОБА_9
ОСОБА_3. Крім того, у висновку вказується, що в цих підписах відобразились
ознаки, які свідчать про виконання їх під впливом незвичайних обставин, якими
могли бути стан тяжкої хвороби виконавиці підписів, незвичні умови виконання
підписів - незвичайна поза, незручне положення підписуємих документів (а.с.
209-213 т.2).
З урахуванням наведеного, в судовому засіданні встановлено, що
невстановленою особою в інтересах позивачів був вчинений злочин, а саме: була
підроблена історія хвороби ОСОБА_9 внаслідок чого судовою
психіатричною експертизою був зроблений висновок про те, що ОСОБА_9
на момент складання заповіту від 22 липня 1997 року в силу свого психічного
стану була позбавлена можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Разом з тим, висновками двох судових почеркознавчих експертиз був зроблений
висновок про те, що заповіт від 22.07.1997 року підписаний особисто
ОСОБА_9
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі посилаються на ст.ст.55,
530, 549 ЦК України (ред. 1963 р.).
Відповідно до ст.55 ЦК України угода, яка вчинена громадянином, хоча і
дієздатним, але знаходиться в момент її вчинення в такому стані, коли він не
міг розуміти своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за
позовом цього громадянина.
Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.07.1978
року із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України від
25.12.1992 року №13 - правила ст.55 Цивільного Кодексу України поширюються на
ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним,
однак є дані про те, що в момент укладання угоди він перебував у такому стані,
коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний
розлад, нервове потрясіння та ін.) .Для визначення наявності такого стану на
момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про
визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку
судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи
спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладання він не розумів
значення своїх дій і не міг керувати ними.
Із показань свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16,
ОСОБА_17, ОСОБА_13, ОСОБА_18, на яких посилаються
представники позивачів, вбачається, що вони характеризують ОСОБА_9 як
жінку з важким , сварливим характером. Ніхто з них не спостерігав поведінку
ОСОБА_9 під час укладення заповіту. Суд вважає, що показання
вказаних свідків не можуть бути прийняті як інші докази (крім висновку судово-
психіатричної експертизи), що підтверджують доводи позивачів про те, що в
момент укладення заповіту вона не розуміла значення своїх дій і не могла
керувати ними, тим більш, що вона (ОСОБА_9Т.) ніколи на обліку у
лікаря-психіатра не перебувала. Таким чином, із наведеного витікає, що об'
єктивний висновок про психічний стан ОСОБА_9 можливо було б
визначити шляхом дослідження її історії хвороби , але як достовірно було
встановлено вказаний документ був підроблений на користь позивачів, тобто не є
дійсним . Лікарь ОСОБА_20, яка лікувала ОСОБА_9 в період часу з
07 липня по 30 липня 1997 року ніякому психічного розладу в її стані не
помітила, дала показання про те, що незважаючи на тяжкий стан здоров'я,
ОСОБА_9 розуміла значення своїх дій, та цілком керувала ними.
Державний нотаріус ОСОБА_6 пояснила, що була знайома з ОСОБА_9
тривалий час, знає її як сильного керівника підприємства, при укладанні та
посвідчені заповіту ніяких сумнівів у психічному стані ОСОБА_9 у
неї не виникло. Вона (ОСОБА_9Т.) детальним чином їй пояснила, чому вона
бажає заповісти своє майно саме відповідачу ОСОБА_7, просила зберегти
цю таємницею.
Відповідно до ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд вважає , що позивачі відповідно до ст.530 ЦК України - ред.1963 р.)
відносяться до другої черги спадкоємців по закону, але дій, які б свідчили про
те, що вони прийняли спадщину після смерті ОСОБА_9 (ст.549 ЦК
України ред.1963 р.) ними не виконано.
Відповідно до ст.534 ЦК України (ред.1963 р.) кожний громадянин має
залишити за заповітом все своє майно або частину його одній або кільком особам
, які входять або не входять в коло в коло спадкоємців по закону.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що в судовому засіданні позивачі
не довели обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_9 на момент
укладання заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати, а
також не надали доказів того, що вони прийняли спадщину після померлої
ОСОБА_9 та можуть претендувати бути власниками спадкового майна.
Доводи відповідача та його представника в обґрунтування заперечень проти
позовних вимог своє підтвердження знайшли, та можуть прийняті судом до уваги
при ухваленні рішення.
Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено
рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально
підтверджені судові витрати.
29.05.1998 року ухвалою Індустріального районного суду міста
Дніпропетровська позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_4,
ОСОБА_5 при подачі позовної заяви відстрочена сплата держмита на
користь держави у сумі 997 грн. до закінчення розгляду справи; рішення суду
прийнято на користь відповідача ОСОБА_7, тому суму 997 грн. потрібно
стягнути з позивачів на користь держави.
Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує
питання про скасування заходів забезпечення позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що ухвалою судді
Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 04.11.1997 року за
клопотанням представника позивачів був накладений арешт на квартиру №108 в буд.
№ 43 по вул. Березинській в місті Дніпропетровську, на будинок № 47 по вул.
Єнисейської в місті Дніпропетровську, на гараж в ГБК “Калина”, які належать
ОСОБА_9 Заповіт ОСОБА_9 на ім'я відповідача визнаний
дійсним, тому підстави для скасування заходів забезпечення позову маються,
вказана ухвала підлягає скасуванню.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 7, 14, 57, 58, 59, 60, 88,
154, 208, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 55, 530,534, 549 Цивільного Кодексу
України (ред.1963 р.), п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від
28.07.1978 року із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду
України від 25.12.1992 року №13, суд -
ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_4
ОСОБА_21, ОСОБА_5 у позові до ОСОБА_7
Олексійовича, третя особа: державний нотаріус Шостої Дніпропетровської
державної нотаріальної контори ОСОБА_6 про визнання заповіту
від 22 липня 1997 року, укладеного ОСОБА_9 на ім'я
ОСОБА_7, посвідченого державним нотаріусом Шостої
Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_6,
зареєстрованого в реєстрі №2-7091 - недійсним, про встановлення факту
прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно - відмовити.
Стягнути солідарно на користь держави з позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_22
ОСОБА_21, ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у
розмірі 997 грн.
Ухвалу судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська
від 04.11.1997 року про накладення арешту на квартиру №108 в буд. № 43 по вул.
Березинській в місті Дніпропетровську, на будинок № 47 по вул. Єнисейської в
місті Дніпропетровську, на гараж в ГБК “Калина”, які належать ОСОБА_9
Т. - скасувати.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного
суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в
10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і
поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Суддя: В.П.Чебикін