ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.11.2016№910/18677/16
За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»
про стягнення 132 500,00 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (далі - відповідач) про стягнення 132 500,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір оренди, на виконання умов якого він передав відповідачу у тимчасове платне користування майно, проте всупереч взятих на себе зобов'язань відповідач не сплачує орендну плату, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2016 р. порушено провадження у справі № 910/18677/16, її розгляд призначено на 31.10.2016 р.
24.10.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 8 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 14.11.2016 р.
01.11.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем в порушення п. 4.5. Договору не було надіслано рахунку-фактури, податкової накладної та акту виконаних робіт. Разом з цим, відповідач зазначає, що на наданому позивачу рахунку-фактурі підпис директора не відповідає дійсності та не збігається з підписом ОСОБА_1 Також, відповідач вказує на те, що позивачем не надано належних доказів направлення на його адресу письмової вимоги, рахунку-фактури та акті виконаних робіт, враховуючи відсутність опису вкладення до поштового відправлення, а тому дізнатись що саме було направлено позивачем на адресу відповідача неможливо. За таких обставин, відповідач вважає, що у нього відсутні підставі сплачувати щомісячну орендну плату.
10.11.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справив відкладено на 30.11.2016р.
15.11.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
24.11.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представники сторін в судове засідання 30.11.2016 р. не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 30.11.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
02.09.2014 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (суборендар) було укладено Договір №20016302 суборенди нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець зобов'язується передати суборендарю в тимчасове платне користування (оренду) частину даху дачного будинку загальною площею 15 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що не є власністю Орендодавця, а знаходиться в оренді на підставі Договору № 01.09.2014р. з ОСОБА_2
Об'єкт надається в оренду для розміщення базової станції (RBS) телекомунікаційного обладнання мобільного зв'язку ПрАТ «Телесистеми України» (п. 1.2. Договору).
Згідно з п. 2.1. Договору передача-приймання об'єкту оренди від орендодавця до суборендаря здійснюється уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 2.3. Договору при передачі об'єкта оренди сторонами складається двосторонній акт прийому-передачі об'єкта (Додаток №1), який підписується уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною цього Договору. В акті прийому-передачі вказується технічний стан об'єкту на момент передачі його в оренду.
Пунктом 2.4. Договору передбачено, що об'єкт вважається переданим суборендарю в користування з моменту підписання акта прийому-передачі уповноваженими представниками сторін.
За умовами п. 4.1. Договору за оренду об'єкта суборендар сплачує орендну плату. Розмір орендної плати за календарний місяць за погодженням сторін складає 5 300,00 грн. без урахування ПДВ. Орендна плата, встановлена по цьому Договору включає плату за користування об'єктом оренди, а також території, яка прилягала до об'єкта оренди і необхідна для досягнення мети оренди.
Згідно з п. 4.2. Договору оплата орендної плати за Договором здійснюється щомісячно протягом 10 банківських днів з дати завершення календарного місяця оренди, за який здійснюється оплата, але не раніше ніж протягом 5 банківських днів з моменту отримання суборендарем відповідного рахунку - фактури від орендодавця. Якщо згідно із актами приймання-передачі об'єкта оренди, кількість днів оренди не співпадає з кількістю календарних днів місяця оренди, за який розраховується орендна плата, то плата за користування об'єктом оренди розраховується пропорційно до використаних днів оренди.
Нарахування орендної плати починається з дати підписання обома сторонами акта прийому-передачі об'єкта (Додаток № 1). Датою припинення нарахування орендної плати вважається дата припинення дії Договору або його дострокового розірвання. У цих випадках обома сторонами підписується акт прийому-передачі об'єкта про повернення об'єкта оренди орендодавцю (п. 4.4. Договору).
Пунктом 4.5. Договору передбачено, що орендодавець зобов'язаний надати (надіслати) в термін до 10 числа поточного місяця суборендарю оригінали податкової накладної та акт виконаних робіт за минулий місяць, оформленої згідно чинного законодавства, на адресу: 04080, АДРЕСА_2, фінансовий відділ ЦТУ ПрАТ «Телесистеми України».
Цей Договір укладено на строк з 02.09.2014 р. по 02.08.2017 р., але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п. 5.1. Договору).
На виконання умов Договору позивач передав відповідачу в оренду частину даху дачного будинку, загальною площею 15 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Актом приймання-передачі об'єкта суборенди від 02.09.2014 р., підписаним представниками сторін без зауважень та заперечень.
Як стверджує позивач, 01.10.2016 р. він направив на адресу відповідача лист-вимогу про оплату боргу, до якої додав рахунок-фактуру від 01.10.2016 р. на суму 132 500,00 грн., в підтвердження чого надав суду фіскальний чек № 3040 від 01.10.2016 р., зі змісту якого неможливо встановити які саме документи були направлені відповідачу в даному поштовому відправленні, оскільки відсутній опис вкладення у цінний лист, складений відділенням поштового зв'язку.
Під час розгляду справи позивачем не було надано суду актів, складених відповідно до 4.5. Договору, проте, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач передав відповідачу у тимчасове платне користування не рухоме майно, що підтверджується Актом приймання-передачі від 02.09.2014 р., підписаним представниками обох сторін без зауважень та заперечень.
При цьому, суд зазначає, що доводи сторін мають досліджуватися на підставі інших належних доказів, які мають значення для встановлення фактів саме виконання сторонами умов договору та реальності господарської операції; перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції, а не оформленню такої операції.
Отже, за висновком суду, означеним актом підтверджується факт отримання відповідачем в оренду обумовленого Договором майна та користування ним протягом спірного періоду, а відсутність складених відповідно до 4.5. Договору актів та податкових накладних в даному випадку не нівелюють обов'язок відповідача по сплаті орендної плати.
До того ж, під час розгляду справи суду не було надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження того, що відповідач не користувався орендованим майном протягом спірного періоду.
Враховуючи те, що позивачем належним чином доведено факт передачі відповідачу в оренду майна та користування ним, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок по сплаті орендної плати відповідно до умов. Договору.
Проте, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 132 500,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.
Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 1 статті 283 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).
Пунктом 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
В силу ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частина 4 статті 286 Господарського кодексу України).
Як зазначалось судом вище, згідно з п. 4.2. Договору оплата орендної плати за Договором здійснюється щомісячно протягом 10 банківських днів з дати завершення календарного місяця оренди, за який здійснюється оплата, але не раніше ніж протягом 5 банківських днів з моменту отримання суборендарем відповідного рахунку - фактури від орендодавця.
Проаналізувавши вищевказані умови Договору, суд вважає, що відповідач повинен був здійснювати оплату орендної плати щомісячно протягом 10 банківських днів з дати завершення календарного місяця оренди.
При цьому, суд зазначає, що ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити орендну плату.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві заборгованість по орендній платі, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді у розмірі 132 500,00 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача
При цьому, що стосується заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 8 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
На підтвердження зазначених витрат, до матеріалів справи надані Договір про надання правової допомоги від 21.09.2016 р., квитанцію до прибуткового касового ордеру № 39 від 18.10.2016 р., Акт прийому-передачі від 18.10.2016 р., Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 486 від 12.05.2009 р. на ім'я ОСОБА_3.
Водночас, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, предмету спору може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для захисту своїх прав, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги предмет спору, тривалість розгляду і складність справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 8 000,00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.
В даному випадку, приймаючи до уваги обсяг виконаних адвокатом робіт, вказаний в Акті прийому-передачі від 18.10.2016 р., враховуючи те, що адвокат ОСОБА_3 в жодному судовому засіданні участі не приймав, а також беручи до уваги гіпотетичний час на підготовку матеріалів до судового слухання, невисоку складність юридичної кваліфікації спірних правовідносин у справі № 910/18677/16, відсутність доказів стосовно тривалих відряджень адвоката, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню частково, у розмірі 500, 00 грн.
Посилання відповідача на те, що позивачем не було дотримано положень ст. ст. 22, 56 ГПК України та не направлено на адресу відповідача заяви про збільшення позовних вимог на суму 8 000,00 грн. як витрат на правову допомогу суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до вимог ст. 44 ГПК України витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката є судовими витратами і не входять до складу ціни позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 7; код ЄДРПОУ 22599262) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (02132, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 132 500 (сто тридцять дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 1 987 (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору та 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті послуг адвоката.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 05.12.2016
Суддя М.Є. Літвінова