номер провадження справи 13/87/16-18/69/16
28.11.2016 справа № 908/2349/16
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Девіком” (01042, м. Київ, вул.Тверський тупік, 5а)
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Адоніс-люкс” (72370, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Новгородковка, вул. Нестеренко 80/1)
про стягнення 110108 грн. 47 коп. збитків, 12700 грн. 77 коп. втрат від інфляції грошових коштів та річних процентів
Суддя Носівець В.В.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, договір № б/н від 04.07.2016 року;
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 01.09.2016 р.;
Заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 110108 грн. 47 коп. збитків, 12700 грн. 77 коп. втрат від інфляції грошових коштів та річних процентів
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.09.2016 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі № 908/2349/16 та призначено судове засідання на 28.09.2016 р. (суддя Серкіз В.Г.).
У відповідності до ст. 2-1 ГПК України, в зв'язку з закінченням повноважень судді-доповідача ОСОБА_3Г, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2016 р., справу передано на розгляд судді Носівець В.В.
Ухвалою суду від 27.09.2016 р. справу прийнято до провадження, присвоєно справі номер провадження 13/87/16-18/69/16. В судовому засіданні, відкритому 12.10.2016 р., оголошувалися перерви на 31.10.2016 р., 17.11.2016 р., 28.11.2016 р.
Вступну та резолютивну частину рішення оголошено в засіданні 28.11.2016 р.
В судовому засіданні 31.10.2016 р. та 17.11.2016 р. позивачем подавалися заяви про збільшення позовних вимог, якими позивач просив стягнути витрати на правову допомогу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи. Після дослідження змісту поданих заяв та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами суд дійшов висновку, що заявлені заяви за своєю суттю не є заявами про збільшення позовних вимог, оскільки кількісні показники позовних вимог не збільшено, ціна позову не змінилася, а судові витрати не є позовними вимогами та підлягають розподілу судом за результатами вирішення спору.
Позивач підтримав вимоги з підстав, викладених у позові з урахуванням додаткових пояснень від 17.11.2016 р. та 28.11.2016 р. В обґрунтування вимог зазначено: позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 1807-15-АЛ від 18.07.2015 р. , за умовами якого відповідно до специфікації № 1 від 18.07.2015 р. позивачем поставлений товар без маркувального ярлику по ГОСТу 572-60. Згідно п. 7 Міжнародного стандарту ГОСТ 57-60 (крупа пшоно шліфоване) упаковка та маркування здійснюються відповідно до ГОСТ 26791. Згідно з останнім ГОСТом пакет з термозварювальних матеріалів має бути новий або першого сорту з плівки поліетиленової харчової згідно з ГОСТ 10354. Крім того, постачальник взяв на себе зобов'язання щодо сертифікації продукції (сертифікат походження товару, фітосанітарний сертифікат та посвідчення про якість продукції), яка підлягає завантаженню у транспортний засіб покупця. Цей обов'язок постачальник виконував як повірений за договором - доручення № 18/07/2015-Д від 18.07.2015 р. Згідно п. 2.1 договору-доручення повірений бере на себе зобов'язання вантажовідправника по зовнішньоекономічному контракту № 50/10-14 від 20.10.2014 р. між ТОВ «Девіком» та ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига), а саме: завантаження товару власного виробництва в транспортний засіб, оформлення сертифікату походження, фітосанітарного сертифікату, інших необхідних документів для експорту, оформлення залізничної або автотранспортної накладної, укладає угоду з брокерською фірмою для оформлення документів на митниці, проводить оплату митних платежів, а також опломбовує транспортний засіб, за потреби здійснює страховку товару. Товар, придбаний позивачем у відповідача для постачання його остаточному покупцю, про що відповідач був обізнаний, оскільки витупав вантажовідправником цього товару, був повернутий остаточним покупцем ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига) з причини неможливості його розмитнення у зв'язку з відсутністю маркування. Оскільки ТОВ «Адоніс-люкс» не належним чином виконало зобов'язання згідно зазначеного договору доручення щодо експорту, укладання та виконання угоди з брокерською фірмою для оформлення документів на митниці, позивачем понесено збитки, які складаються з вартості транспортних послуг за повернення товару з Латвії до Києва та повторне відправлення товару покупцю ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига). Загальна сума завданих позивачу збитків складає 110108,47 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача. Крім того, у відповідності до ст. 625 ЦК України до стягнення заявлено 12700,77 грн. інфляційних втрат та 1842,16 грн. 3% річних.
Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов вказував, що сторонами укладений договір поставки № 1807-15-АЛ від 18.07.2015 р., за яким ТОВ «Адонікс-люкс» по специфікаціях № 1 від 18.07.2015 р., та № 002 від 20.07.2015 р. відправив товар запакований в мішки по 25 кг без маркування, як передбачено специфікаціями № 1 від 18.07.2015 р. та № 2 від 20.07.2015 р. до договору. Зауваження позивача про відсутність маркування, як на порушення умов ДСТУ відповідач вважає недоречними, оскільки фактично за вимогою позивача товар поставлялася позивачу без маркування. Маркування не відноситься до якості продукції, оскільки якість визначена ДСТУ 572-60, який сам безпосередньо не визначає необхідність маркування, а посилається на інший ДСТУ 26791. Однак цей ДСУ 26791 в якості маркування не визначений договором. Товар по специфікації № 1 від 18.07.2015 р. в кількості 21 тонни поставлявся відповідачем за СМR № С420-43 від 24.07.2016 р. ВМД № 4036 від 27.07.2015 р. ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига) згідно договору-доручення № 18/07/2015-д від 18.07.2015 р. Товар поставлявся на виконання позивачем зовнішньоекономічного контракту № 20/10-14 від 20.10.2014, укладеного позивачем з ТОВ «Voldemars». До поставки товару додавалися згідно умов договору фітосанітарний сертифікат та сертифікат відповідності ТПП. Відповідно до умов контракту № 20/10-14 від 20.10.2014 р., укладеного позивачем з ТОВ «Voldemars» не передбачалось маркування (п. 6 договору). Тим самим посилання позивача на відсутність маркування як невиконання міжнародного ГОСТу 572-60 відповідач вважає безпідставними, оскільки відповідачу, як виробнику, позивач, як покупець, повинен був надати чіткі інструкції стосовно маркування. Позивач надав їх у специфікації № 1 від 18.07.2015 р., зазначивши - без маркування. Відповідач зазначав, що на виконання специфікації № 2 від 20.07.2015 р. відправлений аналогічний товар в кількості 67,850 тонн за ВМД № 4040 від 04.08.52016 р., без маркування, зауваження відсутні, поставка прийнята в повному обсязі. Посилання на неналежну якість пакування та просипання частини вантажу за актом експертизи від 27.08.2015 р. в м. Києві не можуть бути прийняті, з наступних підстав: вантаж відправлений ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига). В пункті приймання вантажу не заявлено про будь-які недоліки товару (якість, неналежне пакування), окрім відсутності маркування. З цих підстав товар відправлений в режимі реімпорту в м. Київ власнику товару. Однак приймання товару неналежним отримувачем не є підставою для застосування інструкцій П-6, П-7 з приймання товару за якістю та кількістю. Крім того, на приймання зазначеної продукції не викликався представник відповідача, додане до позовної зави електронне повідомлення про виклик представника відповідача датоване вручення 31.08.2015 р., тобто вже після спливу трьох днів після приймання та складання експертизи, що не можна визнати законним та обґрунтованим. В подальшому відповідач надав позивачу згоду на маркування поставленої продукції, позивач промаркував продукцію і знову відправив її по контракту ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига) в тій же тарі, в тій же кількості. Подальші дії, відправка маркірованого товару в тій же кількості підтверджують належну якість пакування і відсутність втрат фізичної ваги. Просив в позові відмовити.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд
Товариством з обмеженою відповідальністю «Адоніс-люкс» (постачальник, відповідач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «Девіком» (покупець, позивач у справі) укладено договір поставки № 1807-15-АЛ від 18.07.2015 р. За умовами договору поставки постачальник зобов'язався протягом строку дії даного договору передавати відповідно до письмових замовлень покупця на умовах, передбачених даним договором, зернові культури, продукцію борошномельно-круп'яної промисловості та інші продовольчі товари, у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти визначений товар та оплатити його в строки, в розмірі та на умовах визначених даним договором. Пунктом 1.2 договору № 1807-15-АЛ передбачено, що найменування товару, що підлягає поставці за цим договором, одиниці вимру, загальна кількість товару, вартість, строки розрахунків та інші умов поставки визначаються Специфікацією, що є невід'ємною частиною цього договору, на кожну окрему партію товару.
До договору поставки від 18.07.2015 р. № 1807-15-АЛ сторонами підписано Специфікацію № 1, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди щодо поставки такої партії товару, зокрема, опис товару - пшоно в/г в п/п мішках по 25 кг без маркування, вимоги до якості - ГОСТ 572-30, кількість - 21 тонна, ціна за 1 тонну - 6900,00 грн., загальна вартість партії товару за специфікацією 144900,00 грн., строк передачі товару - до 31.07.2015р., умови поставки згідно Інкотермс 20110 - ЕХW із завантаженням в транспортний засіб покупця; умови оплати - 100% передплата вартості партії товару (згідно рахунку-фактури); місце передачі товару - склад (елеватор) постачальника, яких знаходиться за адресою: 72370, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Новогородівка, вул. Нестеренко 80/1).
Представники сторін у справі підтвердили факт поставки товару відповідно до умов договору поставки № 180715-АЛ від 18.08.2015 р.
Також встановлено, що 18 липня 2015 р. позивач (довіритель) та відповідач (повірений) уклали договір-доручення № 18/07/2015-Д, за умовами якого повірений зобов'язався виконати від імені та за рахунок довірителя дії, пов'язані з завантаженням продукції довірителя, її передачею перевізникам, відправкою, опломбуванням вагонів, сертифікацією продукції та дії з приводу оформлення договорів, пов'язаних з митним оформленнями готової продукції власного виробництва.
Умови виконання доручення узгоджено розділом 2 договору № 18/07/2015-Д, пунктом 2.1 якого передбачено, що повірений бере на себе зобов'язання вантажовідправника по зовнішньоекономічному контракту № 20/10-14 від 20.10.2014 р. між ТОВ «Девіком» та ТОВ ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига), а саме: завантаження товару власного виробництва в транспортний засіб, оформлення сертифікату походження, фіто санітарного сертифікату та інших документів для експорту, оформлення залізничної або автотранспортної накладної, укладає угоду з брокерською фірмою для оформлення документів на митниці, проводить оплату митних платежів, а також опломбовує транспортний засіб, за потреби здійснює страховку товару.
За умовами контакту № 20/10-14 від 20.10.2014 р., укладеного товариством з обмеженою відповідальністю «Voldemars» (Латвія, Рига) (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Девіком» (продавець), продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити круп'яну продукцію походження України. Згідно п. 3.1 договору № 20/1-14 строк поставки, місце поставки, вартість партії товару, вантажоотримувач та інші умови поставки будуть визначатися в Специфікації на кожну окрему партію товару.
Специфікацією № 003 від 18.07.2015 р. визначено наступні умови: найменування товару - пшоно в/с в п/п мішках по 25 кг ГОСТ 572-60, кількість, 21 тонна, ціна - 350 євро за тонну, сума - 7350,00 євро; строк відвантаження - до 31 липня 2015 р.; товар поставляється на умовах DDU - Литва, Рига; вантажовідправник - ТОВ «Адоніс-люкс», вантажоотримувач - ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига).
Як свідчать вивчені матеріали, ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига) листом № 478/1 від 11.08.2015 р. проінформувало ТОВ «Девіком», що 03.08.2015 р. на територію пункту контролю Виробничо-ветеринарної служби « 0210 Ризький порт» за адресою: вул. Урієкстес, 16, м. Рига для огляду прибула автомашина з реєстраційними номерами АР3198ВМ/АР285ХХ з вантажем - крупа пшоно (11042917), в кількості 21000 кг в 840 поліпропиленових мішках. Вантажовідправником є ТОВ «Адонікс-люкс» за дорученням ТОВ «Девіком», вантажоотримувач ТОВ «Voldemars». Вантаж прибув згідно Контракту №20/10-14, укладеному 20.10.2014 р. ТОВ «Voldemars» та ТОВ «Девіком», з супровідними документами: інвойс № 023 ЕХ від 18.07.2015 р., Міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) А № 042043 від 24.07.2015 р., Вантажна митна декларація № 112070002/2015/001242 від 24.07.2015 р., Сертифікат походження (форма А) № LV52302А 1041 682240 від 23.07.2015 р., фітосанітарний сертифікат № 75/09-035/ЕК-044350 від 24.07.2015 р., сертифікат якості від 20.07.2015 р. При огляді вищезазначеного вантажу інспектором служби констатовано, що вантаж (товар) не маркований. Згідно вимог Європейського Союзу - 9 статті Регули № 1169/2011 від 25.10.2011 р., на упаковці товару повинні бути вказані данні про товар. З огляду на те, що товар, який прибув на територію Європейського союзу не маркований, Продовольчо-ветеринарна служба постановою № 0210 LМ00027, згідно вимогам Європейського Союзу - 1 частини 19 статті Регули (ЕК) № 882/2004 від 29.04.2004 р. затримала вантаж в митній зоні за адресою вул. Урієкстес, 16, м. Рига до подальшого рішення, зазначивши в протоколі до постанови, що вантаж не ідентифікований. Після узгодження з ТОВ «Девіком» було прийнято рішення повернути товар вантажовідправнику для заміни.
З причини неможливості розмитнення товару у зв'язку з відсутністю маркування товар був повернутий остаточним покупцем ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига) та знаходився за адресою: Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка, вул. Броварська, 150, зона митного контролю Відділу митного оформлення № 3 митного поста «Східний термінал» Київської Митниці ДСФ.
Позивач вказує, що ним повторно здійснено відправлення товару покупцю ТОВ «Voldemars». При цьому, оскільки подальше пересування не ідентифікованого митницею товару було неможливим, ТОВ «Девіком» провело стікеровку товару, а також перепакування товару. Вважаючи, що внаслідок неналежного виконання ТОВ «Адонікс-люкс» зобов'язань за договором-доручення № 18/07/2015-Д ТОВ «Девіком» зазнало збитків, останнє звернулося з даним позовом.
Як встановлено, повідомленням від 12.08.2015 р. ТОВ «Девіком» звернулося до ТОВ «Адонікс-Люкс», сповістило, що упаковка товару не відповідає ГОСТу 572-60 та просило направити свого представника 17.08-18.08.2015 р. на Київську митницю для перевірки факту відсутності маркувального ярлику на поставленому товару.
Листом № 108 від 31.08.2015 р. ТОВ «Адонікс-люкс» надало відповідь та зазначило що за умовами договору поставки № 1807-15-АЛ від 18.07.201 р. не передбачено маркування товару, тому товар поставлявся без маркування.
Повідомленням від 25.08.2015 р. позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою направити свого представника 27.08.2015 р. за адресою: Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка, вул. Броварська, 150 для відбору зразків продукції для проведення незалежної експертизи та складення акту про це.
Листом від 01.09.2016 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою, як до первісного вантажовідправника забрати товар, який знаходить в зоні митного контролю Відділу митного оформлення № 3 митного поста «Східний термінал» Київської митниці ДФС, оформивши його розмитнення в режимі реімпорту, та здійснити заміну немаркованого товару на маркований та добре упакований товар протягом 15-ти календарних днів з моменту отримання цієї претензії. В листі також зазначено, що у противному випадку ТОВ «Девіком» залишає за собою право на нанесення тимчасового маркування на поставлений товару (без якого є неможливим подальше його пересування), його перепакування, та його повторне відправлення покупцю ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига), з покладенням на ТОВ «Адонікс-люкс» усіх витрат, які ТОВ «Девіком» будуть понесені, внаслідок поставки неякісного товару.
Листом № 114 від 18.09.2015 р. відповідач надав відповідь, аналогічну відповіді, викладеній в листі № 108 від 31.08.2015 р., крім того зазначив, що не заперечує проти нанесення маркування на товар в разі такого бажання, оскільки товар є власністю ТОВ «Девіком».
Відповідач, в обґрунтування заперечень посилається на умови договору поставки №1807-15-АЛ від 18.07.2015 р., якими сторони узгодили, що товар поставляється в мішках по 25 кг без маркування.
Суд вважає такі заперечення необґрунтованими та зазначає, що за зобов'язання сторін, які виникли із договору поставки № 1807-15-АЛ від 18.07.2015 р., є виконаними належним чином.
Дійсно, в специфікації № 1 до договору поставки № 1807-15-АЛ від 18.07.2016 р. в розділі «вимоги до якості» зазначено ГОСТ 572-60, при цьому міститься застереження в розділі «Опис товару» без маркування.
Як вбачається, ГОСТ 572-60 містить такі розділи: «ІІ. Технічні вимоги», «ІІа. Правила приймання», «ІІІ. Методи випробувань» та «ІV. Упаковка, маркування, транспортування та зберігання». Розділ ІV. Упаковка, маркування, транспортування та зберігання» відсилає до ГОСТ 26791. Розділом 2 ГОСТу 26791 встановлено вимоги до маркування, які передбачають маркування споживчої тари (п. 2.1) та транспортне маркування (п. 2.2). Згідно п. 2.2.1. ГОСТу 26791 на кожний мішок з мукою або крупою при упаковці повинен бути пришитий або наклеєний маркувальний ярлик розміром 6х9 із міцного картону, мішечного паперу по ГОСТ 2228, обгорточного паперу марки А по ГОСТ 8273. На ярлику повинні бути нанесені данні, які характеризують продукцію. Зазначені ГОСТи діють на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».
При цьому суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано належним чином умов договору-доручення № 18/07/2015-Д від 18.07.2015 р. з огляду на наступне:
Згідно з ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Статтею 1003 ЦК України передбачено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Договір доручення є різновидом договорів про надання послуг, а відтак до зобов'язань, що виникають з договору доручення застосовуються також Глава 63 Цивільного кодексу України "Загальні положення про надання послуг". Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона, виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони, замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За договором доручення № 18/07/2015-Д від 18.07.2015 р. відповідач як повірений взяв на себе зобов'язання, зокрема, з оформлення документів, необхідних для експорту.
Згідно ч. 1 ст. 79 Митного кодексу України застосування митного режиму реімпорту можливе за умови можливості ідентифікації органом доходів і зборів товарів, заявлених у цей митний режим, як таких, що були раніше випущені за межі митної території України. Частиною 3 Митного кодексу України передбачено, що для забезпечення ідентифікації товарів, що реімпортуються, можуть застосовуватися засоби, передбачені частинами другою і третьою статті 326 цього Кодексу. А саме: забезпечення ідентифікації здійснюється шляхом накладення митних забезпечень: одноразових номерних запірно-пломбових пристроїв, печаток, голографічних міток, нанесення цифрового, літерного чи іншого маркування, ідентифікаційних знаків, проставляння штампів, взяття проб і зразків, складання опису товарів, транспортних засобів комерційного призначення, креслень, масштабних зображень, виготовлення фотографій, ілюстрацій, використання товаросупровідної документації тощо. При цьому накладення одноразових номерних запірно-пломбових пристроїв, печаток на транспортні засоби комерційного призначення може здійснюватися без проведення митного огляду товарів, що переміщуються зазначеними транспортними засобами через митний кордон України, про що робиться відповідна відмітка в товаросупровідних документах. Крім засобів, визначених у частині другій цієї статті, для забезпечення ідентифікації товарів, що поміщуються у митний режим, можуть використовуватися маркування, у тому числі у вигляді мікро- або інших електронних пристроїв, або серійні номери, проставлені на товарах або їх частинах виробником, інші комерційні способи ідентифікації; експортні (імпортні) сертифікати; копії документів, на підставі яких органом доходів і зборів було здійснено випуск товарів у попередній митний режим і які дають можливість однозначно ідентифікувати товари; інші подібні документи (ч. 2, 3 ст. 326 Митного кодексу України).
Таким чином, відповідач при підготовці документів, необхідних для оформлення документів на митниці для експорту мав пересвідчитися, що товаросупровідні документи (в тому числі маркування товару) відповідають правилам митного оформлення. Крім того, умовами зовнішньоекономічного контракту № 20/10-14 від 20.10.2014 р., в якому відповідач зазначений як вантажовідправник та посилання на який містить договір - доручення № 18/07/2015-Д, узгоджено, що товар - пшоно в/в в п/п мішках по 25 кг - має відповідати ГОСТ 572-60 (специфікація № 003 від 18.07.2015 р.). Як вище зазначалось, ГОСТ 572-60 містить посилання на ГОСТ 26791 щодо упаковки, маркування та транспортування товару.
У зв'язку з відсутністю маркування на товарі, який підлягав експорту до Європейського Союзу, а також відмовою відповідача здійснити заміну товару на маркований, позивачем вчинені заходи, направлені на повторну відправку товару остаточному покупцю ТОВ «Voldemars» (Латвія, Рига), а саме: лабораторний аналіз пшона для реєстрації ТОВ «Девіком Головною фітосанітарною інспекцією у реєстрі осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом та обігом об'єктів регулювання, отримання фітосанітарного сертифікату, автотранспортне перевезення по маршруту с. Новгородівка (Україна) - м. Рига (Латвія), автотранспортне перевезення по маршруту м. Рига (Латвія) - м.Київ (Україна) та додаткові послуги), понаднормовий простій автомобілі з 08.08.2015 р. по 10.08.2015 р. включно, понаднормовий простій автомобіля на п/п ОСОБА_4 з 17.08.2015 р. по 23.08.2015 р. включно, послуги автотерміналу, розвантаження, зберігання, стікеровка товару, компенсація витрат за документ контролю доставки ТР ПП, розміщення вантажу на ТЛС, проходження контролю у відділі митного оформлення, ідентифікаційний огляд вантажу, відбір проб та зразків, складення товарно-супроводжуючих документів, експертиза якості. На підтвердження понесених витрат у розмірі 110108,47 грн. згідно розрахунку (а.с. 142 - 144 том 1 справи) позивачем надано відповідні платіжні доручення.
Відповідно до положень статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Згідно з частиною 1 статті 225 названого Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною. Тобто, обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення - причиною. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої. Приписами статті 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.
При дослідженні обставин даної справи судом встановлено факт неналежного виконання зобов'язань відповідача як повіреного за договором-доручення № 18/07/2015-Д від 18.07.2015 р., які полягають на неналежному оформленні документів, необхідних для митного оформлення та відмову у здійсненні належного оформлення.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Оцінивши у сукупності зібрані у справі письмові докази, пояснення представників сторін та встановлені обставини, судом встановлено наявність правових підстав для покладання на товариство «Адонікс-люкс» відповідальності у вигляді відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань за договором-доручення №18/07/2015-Д від 18.07.2015 р., за умови доведеності вини відповідача, в розмірі 110108,47 грн.
Суд дійшов висновку про доведеність позивачем наявності збитків у розмірі 110108,47 грн., протиправності поведінки відповідача та причинний зв'язок між такою поведінкою і заподіяними збитками, оскільки позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження не вчинення відповідачем заходів та дій з виконання договору-доручення №18/07/2015-Д від 18.07.2015 р., внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення 110108,47 грн. збитків підлягають задоволенню.
Вимоги про стягнення 9976,72 грн. інфляційних втрат та 2724,05 грн. річних втрат, заявлені з посиланням на ст. 625 ЦК України, позивач обґрунтовує несвоєчасним відшкодуванням відповідачем завданих збитків.
Статтею 625 ЦК України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що згідно умов укладеного договору доручення №18/07/2015-Д від 18.07.2015 р. відповідачем порушено зобов'язання, проте таке зобов'язання не є грошовим за своєю правовою природою, що виключає можливість стягнення інфляційних збитків.
Відтак, посилання на положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та нарахування інфляційних втрат та річних процентів в даному випадку є помилковим.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 9976,72 грн. інфляційних втрат та 2724,05 грн. річних втрат як таких, що заявлені безпідставно.
Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Позивачем додано договір про надання правової допомоги від 04.07.2016, укладений ТОВ «Девіком» та адвокатом ОСОБА_1, акти приймання-передачі послуг від 17.10.2016 р., від 31.10.2016 р., від 17.11.2016 р., банківські виписки на суму 3600 грн. з призначенням платежу гонорар «надання правової допомоги за договором від 04.07.2016 р.», свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 1937 від 13.12.2008 року.
Суд дійшов висновку, що вказаними вище документами підтверджено статус адвоката, якому здійснено оплату коштів у розмірі 3600,00 грн., фактичне перерахування коштів на підставі договору, а відтак правова природа зазначених витрат підприємства є витратами на оплату послуг адвоката в розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката суд вважає співрозмірним та розумним з огляду на складність справи.
Приписами статті 49 ГПК України врегульовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 1651,63 грн. (пропорційно задоволеним позовним вимогам) та 3600 грн. витрат на оплату послуг адвоката покладаються на відповідача.
Щодо інших витрат, про відшкодування яких заявлено позивачем (витрати, пов'язані з відправленням поштових відправлень від позивача представнику, відправленням відповідачу позову та за отриманням ГОСТів), зазначається:
Згідно ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суд наголошує на тому, що в силу вимог ст. 44 ГПК України до судових належать виключно витрати пов'язані з розглядом справи (судовий збір, витрати на проведення експертизи, адвокатські послуги).
Зазначені витрати, про відшкодування яких заявлено позивачем, не є пов'язаними з розглядом справи в розумінні ст. 44 ГПК України.
З огляду на викладене, витрати, пов'язані з відправленням поштових відправлень від позивача представнику, відправленням відповідачу позову та за отриманням ГОСТів не відносяться до судових витрат та не підлягають відшкодуванню відповідачем.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Адоніс-люкс”, (72370, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Новгородковка, вул. Нестеренко 80/1, ідентифікаційний номер 32262873) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Девіком” (01042, м. Київ, вул. Тверський тупік, 5а, ідентифікаційний номер 24596836) 110108,47 грн. (сто десять тисяч сто вісім грн. 47 коп.) збитків, 1651,63 грн. (одну тисячу шістсот п'ятдесят одну грн. 63 коп.) судового збору, 3600,00 грн. (три тисячі шістсот грн. 00 коп.) витрат на оплату послуг адвоката. Видати наказ.
3. В іншій частині позову відмовити.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 07 грудня 2016 р.
Суддя В.В.Носівець