КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
08 грудня 2016 року Справа № П/811/1422/16
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель селянського (фермерського) господарства "Радуга" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Маловільшанської сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області, викладену у листі від 29.06.2016р. №Д-9458/0-6010/0/6-16;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області видати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель селянського (фермерського) господарства "Радуга" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Маловільшанської сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області (орієнтовний розмір - 5,7 умовних кадастрових гектарів).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувшись із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування та дотримавшись усіх передбачених законом вимог до такої заяви, від Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області отримав протиправну відмову у задоволенні такої заяви, у зв'язку відсутність підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою через відсутність інформації щодо використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю).
Відповідач позовних вимог не визнав та у письмових запереченнях проти позову вказав що, оскільки позивач не дотримався усіх вимог законодавства для надання дозволу, а тому не набув права “правомірного очікування”, яке б підлягало судовому захисту. Також представник відповідача наголошував на тому, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проект землеустрою та його затвердження передбачають втручання суду в діяльність суб'єкта владних повноважень (а.с.52-55).
З огляду на неприбуття у судове засідання сторін, належно повідомлених про дату, час та місце розгляду справи та на подання представником позивача клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження (а.с.63), у відповідності до вимог частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі відповідної ухвали від 07.12.2016 року, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Розглянувши у письмовому провадженні сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є членом селянського (фермерського) господарства "Радуга" та має право на земельну частку (пай) земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у користуванні ОСОБА_2 на підставі Державного акту про право постійного користування землею серії КР, зареєстрованого 20.03.2000 року, з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.16-17).
З листа голови господарства "Радуга" від 31.05.2016 вих. 21-16 вбачається, що господарство не заперечує проти передачі його членам, у тому числі позивачу, безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельних ділянок у межах розміру земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради (а.с.21).
За змістом довідки відділу Держгеокадастру у Вільшанському районі від 19.04.2016 №Н-23/0-23/6-16 згідно уточненого розрахунку грошової оцінки сільськогосподарських угідь по КСП ім. Ватутіна Маловільшанської сільської ради середній розмір земельної частки (паю) по вищезазначеному господарству становить 5,70 умовних кадастрових гектарів (а.с.20).
31 травня 2016 року ОСОБА_1, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель селянського (фермерського) господарства "Радуга" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Маловільшанської сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області (а.с.10)
До заяви позивачем, серед іншого, долучено графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки (а саме: копія паспорта та ідентифікаційного номера; викопіювання з кадастрової картки (плану) місця розташування земельної ділянки №НВ-3502730112016 від 10.05.2016 року; довідка з відділу Держгеокадастру у Вільшанському районі №РВ-350013262016 від 16.05.2016 року про відсутність раніше набутого права на земельну ділянку; схема погодженого розподілу бажаного місця розташування земельних ділянок між членами СФГ "Радуга"; копія державного акту на право постійного користування земельною площею 50 га; копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 3524382600:02:000:9057 площею 42,41 га; копія довідки з відділу Держгеокадастру у Вільшанському районі №Н-23/0-23/6-16 від 19.04.2016 року про середній розмір та вартість земельної частки (паю) по колишньому КСП ім. Ватутіна Маловільшанської сільської ради; згода СФГ "Радуга" щодо передачі членам господарства, у власність земельних ділянок із земель селянського СФГ "Радуга"; копія статуту СФГ "Радуга"; копія свідоцтва про державну реєстрацію СФГ "Радуга" ).
Натомість, відповідач листом від 29 червня 2016 року №Д-9458/0-6010/0/6-16 оцінив подані ОСОБА_1 документи на їх відповідність вимогам Земельного кодексу України та, повідомив позивача про відсутність підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою через відсутність інформації щодо використання права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) (а.с.28).
Вважаючи таку відмову неправомірною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відтак, відповідач фактично відмовив у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель селянського (фермерського) господарства "Радуга" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Маловільшанської сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області (орієнтовний розмір - 5,7 умовних кадастрових гектарів).
Суд вважає, що дії відповідача суперечать приписам частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
ОСОБА_3 України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).
Таке право реалізується громадянами та юридичними особами та державою на правових титулах володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.
За приписами частин 1, 2 ст.13 Закону України “Про фермерське господарство” від 19.06.2003 р. №973-ІV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Водночас, частина 3 статті 13 зазначеного Закону визначає, що дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
Аналогічні за своїм змістом норми містяться і у статтях 31, 32 Земельного кодексу України.
Приписи частини 1 статті 31 Земельного кодексу України визначають склад земель фермерського господарства.
Частина 2 вказаної статті гарантує громадянам (членам фермерського господарства) право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
За змістом частини 1 стаття 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Водночас частина 2 даної статті містить у своєму змісті застереження, за яким дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
При цьому, частиною першою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з частиною другою цієї ж статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
На підставі частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України передання у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для всіх потреб здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальними органами.
У спірних правовідносинах, з огляду на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністрества регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, таким органом є відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Частиною першою статті 123 Земельного кодексу України унормовано, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Згідно з ч.6, 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина третя статті 123 Земельного кодексу України).
Зі змісту вказаних законодавчих положень вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства передують прийняттю уповноваженим органом рішення про набуття громадянами земель у користування.
При цьому перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Натомість відповідач, оцінюючи подані ОСОБА_1 документи на предмет їх відповідності земельному законодавству, фактично відмовив позивачу у задоволенні його заяви з підстав, не передбачених Земельним кодексом України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, Конституційний Суд України надав визначення поняттям "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина" у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним, є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена" (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).
Суд наголошує на тому, що вирішуючи питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач як суб'єкт владних повноважень повинен неухильно дотримуватися принципу належного урядування.
За змістом пункту 70 рішення Європейського суду з прав людини “Рисовський проти України” від 20.10.2011 р. суд звернув увагу на особливу важливість принципу “належного урядування”, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Складовими принципу належного урядування є ефективність та результативність сутність яких полягає у тому, щоб усі процедури спрямовувалися на досягнення результату, який задовольняє потреби суспільства.
Таким чином, з урахуванням вказаного на принцип належного урядування, суд зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області зобов'язане вказати усі підстави, які обумовили прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Зі спірного листа Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель селянського (фермерського) господарства "Радуга", відповідачем не наведено жодної з підстав для відмови визначених у частині сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Водночас, єдиною підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель СФГ "Радуга" стала відсутність інформації щодо використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю).
З матеріалів справи встановлено, що позивачем до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою додано лист Відділу Держгеокадастру у Вільшанському районі №РВ-3500132622016 від 16.05.2016 р. у якому повідомлено, що відомості про земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Вільшанського району за ОСОБА_1 в Національній кадастровій системі відсутні (а.с.14).
Разом з тим, ОСОБА_1 подано письмову інформацію за підписом державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у Вільшанському районі у якій зазначено, що особою не реалізовано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.12-13).
Отже, суд приходить до переконання, що документи подані позивачем до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області містять інформацію, яка посвідчує, що ОСОБА_1 не використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), проте відповідач залишив їх поза увагою.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель селянського (фермерського) господарства "Радуга" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Маловільшанської сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області діяло необґрунтовано, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України.
Зазначене обумовлює висновок суду про необхідність визнання протиправними таких дій відповідача.
Разом з тим, Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 р. №3-рп/2003 наголосив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Судовому захисту підлягає не лише порушене право, а й порушений інтерес, при цьому інтересом юридичної особи у сфері публічно-правових відносин слід розуміти не будь-який інтерес, а правовий, тобто такий, що може бути об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення потреб юридичних особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності ті іншим загально-правовим засадам.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р., поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Поняття "охоронюваний законом інтерес", означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в)має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г)не може суперечити Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є)розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на законодавчому рівні визначено право розпорядження землями сільськогосподарського призначення виключено на підставі норм Земельного кодексу України, поряд з цим, позивач правомірно очікував на розгляд його заяви від 31.05.2016 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку черговості, та отримання позитивного рішення на свою заяву.
Щодо твердження відповідача на те, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є дискреційними повноваженнями Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області суд вважає належним вказати наступне.
За змістом позиції Верховного суду України викладеної у постанові від 16.09.2015 р. у справі №21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Оскільки відповідачем за наслідками реалізації своїх дискреційних повноважень відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, при цьому наявність підстав для відмови перевірена судом та встановлено протиправність дій Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, то належним способом відновлення порушеного права ОСОБА_1В,. є саме зобов'язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель селянського (фермерського) господарства "Радуга" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Маловільшанської сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
В свою чергу, однією з вимог в адміністративному позові ОСОБА_1 просить суд застосувати судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту п.4 ч.1 ст.163 КАС України встановлено, що постанова суду складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням, у тому числі встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).
Зважаючи на те, що постанова суду зобов'язує відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, суд вважає за необхідне встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання постанови - один місяць з дня набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1102,42 грн. (а.с.3)
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 159-163, 167 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель селянського (фермерського) господарства "Радуга" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Маловільшанської сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області, викладену у листі від 29.06.2016р. №Д-9458/0-6010/0/6-16;
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області видати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель селянського (фермерського) господарства "Радуга" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Маловільшанської сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області (орієнтовний розмір - 5,7 умовних кадастрових гектарів).
4. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (код - НОМЕР_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1102,42 грн. (одну тисячу сто дві гривні сорок дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код - 39767636).
5.Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області подати звіт про виконання рішення суду у строк - один місяць з дня набрання чинності постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року у справі №П/811/1422/16.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Жук